Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

— Ага. А ще лабіринт, і машинки, і… — у дитячій кімнаті також були ігрові автомати, прикольні пластмасові будиночки, аерохокей і багато іншого, проте я припнув язика, щоб даремно не розбурхувати уяву Тео. — Хочеш підемо туди? Пограєшся, а потім спробуємо якусь нову піцу.

Тео підстрибнув:

— Хочу!

— Але тільки після лікаря.

Малий не став комизитися. Слухняно подав руку, й ми рушили до виходу зі стоянки. У вільній руці я стискав висновок за результатами вчорашнього обстеження в Діагностичному центрі. Проминувши перехрестя Грушевського та Гагаріна, я витягнув його з файла та перечитав.

РІВНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЛІКУВАЛЬНО-ДІАГНОСТИЧНИЙ ЦЕНТР

ім. Віктора Поліщука

ЕЛЕКТРОННА КАРТКА № 572376

Функціональної діагностики

Електроенцефалографія (ЕЕГ)

ПАСПОРТНІ ДАНІ:

Номер картки: 572376

Прізвище, ім’я, п/б: Белінський Теодор Миронович

Дата народження: 15/07/2010

Вік: 04 р. 08 міс. 30 дн.

Дата відвідування: 14/04/2015

ПРОТОКОЛ ОБСТЕЖЕННЯ:

Фоновий запис: домінуюча активність: альфа-ритм з частотою 8,0 Гц, середньою амплітудою 36 мкВ, індекс ритму 91 %, поліморфна активність, тета-ритм частотою 4,0 Гц, амплітудою 29 мкВ у тім’яній ділянці, у скроневій ділянці, у потиличній ділянці, бета-ритм частотою 17,0 Гц.

Реґіонарні різниці задовільні. Міжпівкульна асиметрія: поодинокі гострі хвилі, спайки та множинні спайки у скроневій ділянці справа з проведенням у праву лобну ділянку та періодично в праву гемісферу.

Функціональні проби: проба із закриванням і відкриванням очей: реакція активацій неповна, фотостимуляція ритмічна, реакція засвоєння ритму світлових миготінь за част. стимуляції 4–8 Гц збережена з обох боків, посилення спайкової активності, гіпервентиляція 3 хв: фон не змінює.

ВИСНОВОК: реґіонарні зміни біоелектричної активності епілептиформного характеру в скроневій ділянці справа (часті) з проведенням у лобну ділянку справа та, рідше, по правій гемісфері. Фотосенситивна реакція.

Порівняно з попередньою ЕЕГ від 20/05/2013 динаміка негативна.

* Висновок не є діагнозом і потребує подальшої консультації з лікарем, який направив на обстеження.

ЛІКАР: Датчук Юлія Романівна

Дев’яносто відсотків із того, що прочитав, я не зрозумів, а те, що зрозумів, мені не сподобалося. Порівняно з попередньою ЕЕГ динаміка негативна. І ще від отого слова — епілептиформний — геть опустились руки.

Приватна клініка Паламара виявилася переробленою трикімнатною квартирою на першому поверсі п’ятиповерхового житлового будинка з прорубаним окремим виходом на вулицю. Стіна квартири по периметру була утеплена мінеральною ватою та пофарбована у світло-зелений колір, що контрастував із бурим кольором інших стін п’ятиповерхівки. Ліворуч від входу висіла вивіска:

СІМЕЙНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

ВАСИЛЯ ПАЛАМАРА

Працюємо пн-пт: 900—2000, сб: 900—1500

Невролог

Педіатр

Дитячий невролог

Психолог

Логопед

Паламар не сподобався мені відразу. Можливо, я так налаштував себе — й узагалі, де вказано, що дитячий невролог має викликати захоплення з першого погляду? — проте від згорбленого над заваленим паперами столом праворуч від входу до кабінету чоловіка линуло щось таке, що пробудило рефлекторну настороженість ще до того, як він підняв голову й привітався. Найбільше відштовхували очі — почервонілі й підпухлі, неначе від постійного недосипання, — та тонкий і безвольний, зовсім не чоловічий голос.

Я розказав про гнійний лімфаденіт, про операцію та зупинку серця, про «провали» та проблеми зі сном на початку 2013-го, про те, як усе начебто минуло, але згодом повернулося. Насамкінець поклав на стіл енцефалограми учорашнього обстеження в Діагностичному центрі. Кілька хвилин Паламар роздивлявся графіки електричної активності головного мозку мого сина. Тео, не вертячись, лише злегка метеляючи ногами, сидів поруч мене. Нарешті, гмикнувши щось невиразне, Паламар дістав із-під паперових стосів чистий аркуш, поставив у кутку печатку й узявся щось писати. Потому передав аркуш мені. Зліва вгорі стояло «Дитячий психоневролог». Нижче розтягнутими сплющеними літерами було написано:

Дит. Белінський Теодор Миронович

д. н. 15.07.2010 р.

Д-з: Епілептичний с-м у вигляді парціальних нападів.

Р-но: 1) Фінлепсин ретард 200 ½ т. × 2 рази на добу (постійно);

2) контроль 2/3 1 міс.

Серце важко буцнуло, я звів голову й упер погляд у лікаря. Щелепи аж звело від люті. «Ти сидиш за півтора метри від мене й тобі важко вголос проказати діагноз?!»

— Тобто у Тео… у Теодора… у мого сина — епілепсія?

— Так.

— А… е… — в горлі пересохло, слова перетворилися на цеглини. Хай там як, а я виявився неготовим до такого. — І що робити?

— Я ж написав, — Паламар тицьнув пальцем на аркуш у моїх руках, — «Фінлепсин ретард», двічі на день, уранці й увечері, бажано після їжі, — відвівши погляд до вікна, він помовчав, потер коротким пальцем перенісся, а тоді додав трохи м’якше (чи, якщо точно, писклявіше): — Хоча, думаю, по півтаблетки зразу буде забагато. Перший тиждень давайте по півтаблетки зранку й четвертину ввечері. Далі можете переходити на повну дозу: половина — після сніданку, половина — після вечері. Ага, ще, — Паламар змахнув рукою, так, ніби я лаштувався йти, а він хотів мене затримати, — не переплутайте «Фінлепсин ретард 200» з «Фінлепсин ретард 400». Вам потрібен «Фінлепсин 200». 400 мг — занадто сильний для п’ятирічного хлопчика.

— Йому ще немає п’яти років, — витиснув я. — Там зазначено. У висновку.

— Тим більше, — буркнув невролог.

Я почав розпитувати про «Фінлепсин», про те, як він діє, які в нього протипоказання та побічні ефекти. Паламар стисло, але дохідливо відповідав.

— Я розумію, вам зараз важко, — додав він на завершення, — але, повірте, це не найгірше, що могло статися. Стежте, щоб ваш син регулярно пив «Фінлепсин», за місяць повторіть ЕЕГ, і залежно від того, що вона покаже, я буду думати, чи можна відмовитись від медикаментозного контролю. Поки що отак-от. Єдине: після початку курсу в жодному разі не припиняйте давати таблетки без консультації з неврологом.

22

За чверть години я гортав меню на Г-подібному дивані в Fashion Cafe, а малий роззувався перед входом до дитячої кімнати. Підійшла офіціантка, я зробив замовлення, після чого дістав смартфон і, півхвилини покрутивши його в руках, вирішив набрати маму. Динамік видав дев’ять довгих гудків, і тільки потім вона відповіла:

— Мироне? Що сталося?

Я рідко телефонував матері просто так, узагалі не пригадую, чи впродовж останніх кількох років хоч раз поцікавився її справами, а тому не здивувався, коли замість привітання вона розпочала розмову таким запитанням.

— Я щойно від лікаря.

— Що з тобою? — стурбовано, але без паніки.

— Зі мною все добре. Я Теодора водив. У нього підтвердили епілепсію.

— Це точно? — голос напружений, але рівний. Мама понад тридцять років пропрацювала в школі, де давала раду ордам школярів, чия сумарна кінетична енергія,