Читати книгу - "Пророчиця"

— Якщо є, — погодився Зарудний. — Тепер головне — крутити їх теплими. Галю Коваленко сюди, хай гляне на цих красунчиків. Може… Ні, напевне впізнає тих, хто на чоловіка наїжджав. У будь-якому разі оформити все, що скаже, письмово, хай підпише. Тоді легше піде.

— А як удова не впізнає нікого? — спитав Крикун.

— Мусить. Сама ж мені дзвонила. Сама боїться, і не без причини. Ні, впізнає, впізнає. До речі, Шполо, як упораєшся — замикай свою Бородулю в камеру, тягни сюди ту відьму. Все ж таки вона Коваленка лякала, не хто інший.

— Тоді два варіанти, — прокашлявшись, заговорив Андрій. — На власні вуха чув від Коваленка: його до відьми послала рідна жінка. Вона сама не заперечує. Значить, або Галина з ними в змові і щось знає, або там із тим пророцтвом така хитра схема — на раз не розгадаєш.

— Значить, про пророцтва та схеми, Шполо, ми потім поговоримо, — Зарудний глянув на годинник. — Давайте, мужики, по конях. Момот мирної угоди не захотів — буде йому війна!

Складалася, впевнено складалася мозаїка.

За вказаною у факсі адресою Бородулі Дениса Геннадійовича не виявилося. Не мешкав він у цій квартирі замалим не рік — відтоді як влаштувався на роботу в банк. Але адресу написав цю, вона значилася в паспорті. Тут Денис Бородуля прописаний, тут його бабуся живе, вона внучку на свою площу прописала, аби потім квартира йому відійшла. Все це сама бабуся Андрієві Шполі й повідала.

Де живе внучок насправді? Бог його знає… Хвалився, в банку платять нормально, вистачає житло винаймати, не все ж молодому чоловікові з батьками жити, друзів кудись запрошувати треба, дівчат, він хлопець показний. Скажіть, бабусю, може, є у вашого онука вже дівчина якась? Аякже, синочку, є, така гарна, приходили на Різдво, колядували, так гарно вона співає…

Батьки Дениса Бородулі знали про дівчину не набагато більше, ніж бабуся. Але назвали хоча б прізвище.

Тим часом чотирьох інших охоронців «Слободи» звезли в управління. Кого на роботі затримали, кого — вдома, про адресу жоден не збрехав. Лише один із чотирьох виявився віком трошки за тридцять, решта — такі самі молоді, як Бородуля. Затриманих оперативники розвели по кабінетах, інтенсивно «кололи», таким чином Шполі ніде було приткнутися у своєму відділі, він пішов до «розбійників», і там, у коридорі, нарвався на Зарудного. Дізнався: біситься Момот, дзвонить напряму начальнику, вимагає відпустити його людей, які зовсім ні до чого не причетні. «Але сам на виручку не їде, о!» — сказавши так, підполковник багатозначно підніс вказівного пальця догори.

Поки що Шпола не став з’ясовувати, що ж це може означати, — ожив його телефон у кишені, довідка на Бородулю прийшла: сім років тому притягався за спробу збройного нападу, але обійшлося, умовно отримав, бо свідки показали: під час нападу практично не при ділах був, можна сказати — поруч стояв, і взагалі — здається, хтось там у долю Дениса втрутився. Решта охоронців раніше проблеми з законом мали? Не мали… Це ще ні про що не говорить, але все ж таки Денис Бородуля — поки єдиний, кого дивним чином не вдається знайти…

Не встиг Шпола перевести подих — власною персоною з’явилася потерпіла. Наживо Галині Коваленко охоронців не показували, пред’явили фотографії з особової справи, їх на вимогу Зарудного до того часу надіслали з банку, тепер уже — електронною поштою, в сканованому вигляді. Вдова не придивлялася довго — відразу Бородулю впізнала: «Він, морда бандитська, до нас додому приїжджав, погрожував, я чула розмову в коридорі!» Докладніше погодилася написати, жінку тут-таки завели кудись у надра карного розшуку, дали їй аркуші паперу, вона засіла за твір. Андрій просив згадати ворожку Олесю: звідки й хто порадив звернутися, словом — усе, що хоч якось із нею пов’язано.

Тим часом відшукали дівчину Бородулі. Офіціантка в барі «Темпора», зустрічається з Бородулею рік, живуть разом у нього в орендованій квартирі. Дівчина була щиро налякана, постійно нагадувала: Денис — нормальний хлопець, нічим підозрілим не займався, вони в травні збирались одружуватися, документи приготували… «Вдома ночував?» — «Ночував. Рано подзвонив йому хтось, підірвався Денис, каже — робота, швидко зібрався…» — «Раніше так було?» — «Так — це як?» — «Щоб удосвіта на роботу викликали?» — «Наче ні… Точно — ні». — «Не здивувало це вас?» — «Так часи ж такі непевні, мало для чого смикнуть, банк же…» — «Речі якісь брав із собою?» — «Ні… наче». — «Гроші?» — «Не знаю». — «В квартирі зберігалися гроші?» — «Ну… була якась сума… Ми на весілля відкладали, потім на подорож… Денис до Праги хотів…» — «Знаєте, де він гроші ховав?» — «Денис не ховав — зберігав!» — «Гаразд, де зберігав — знаєте?»

Дівчина знала, де її наречений зберігав гроші.

Проте коли Шпола попросив, аби взяла зі сховку на антресолях конверт із однією тисячею шістьмастами доларами, ані конверта, ані грошей там не виявилося.

Спробувала подзвонити Денисові — абонент не міг прийняти дзвінок.

Поки Шпола виясняв із дівчиною, в управлінні один із затриманих охоронців, найстарший, заявив: Бородуля, придурок, загрався, застрелив Коваленка. Без свідків, там у нього вже особисті мотиви були, заївся він із підприємцем, сам хотів його дістати. Тому й не сказав нікому відразу, потім проговорився, вчора буквально. «Так і перло з нього, — казав охоронець, — ненадовго вистачило». — «Ви Момоту повідомили?» — «Не встигли. Чесно — думали, заливає, хвалько, ціну собі набиває. Ось, мовляв, який я крутий». Решті охоронців про цю розмову з Бородулею нічого відомо не було. Та байдуже: все зросталося — вбив Бородуля людину і в біга подався.

Каламутно все це, міркував Андрій, повертаючись до управління. Дуже каламутно. Роль Момота не зрозуміла, колеги Бородулі щось можуть крутити, та й із пророчицею він особисто спілкувався, теж узагалі непрояснена лінія… Ну, та нічого. Бородуля прояснить, його вже повинні в розшук оголосити — не втече.

Так, у клопіткій і на диво результативній праці, минув день. За купою справ Шпола так і не спромігся розшукати Горілого. Вчора той поїхав спати до брата, а про що з Сергієм говорив Зарудний — Шпола не знав, так само гадки не мав про подальші плани свого друга. Нічого, вирішив він. Розгребеться все — знайдуться. Тим більше, за великим рахунком цей маховик Горілий розкрутив. Аби не навідався пізнього вечора до вдови, не настрашив її своїм шрамом і вуркаганськими манерами, навряд чи Галина так скоро пояснила би справжню суть проблем