Читати книгу - "Комедії"

Мова твоя запашно так

Скромності квітом сяє!

Добре жилось людям колись

В давні часи щасливі!

(До Неправого).

1030 Отже, тепер треба й тобі,

Слів красномовних майстре,

Словом новим вразити нас, —

В тебе суперник сильний!

АНТЕПІРРЕМА

Провідця хору Хмар

Всю зброю доводів у хід повинен ти пустити,

Щоб переспорити його й не викликати сміху.

Неправий

Давно палаю серцем я, горю від нетерпіння

Всі доводи противника нещадно розтрощити.

Мене Неправим через те й прозвали між учених,

Що зважився найперший я у позовах судових

1040 Змагатися з законами й доводити противне.

Проте чи не дорожче нам від тисячі статерів —

Хоч і кривим іти шляхом, а все ж перемагати?

(До Фідіппіда).

Поглянь, як осоромлю я це хибне виховання.

Не дозволяє він тобі у теплій ванні митись.

(До Правого).

Скажи, за віщо ганиш ти купання в теплих банях?

Правий

Бо то найгірше зло — вони розслаблюють людину.

Неправий

Стривай! Тепер попався ти і не втечеш од мене,

Скажи, хто з Зевсових дітей найдужчий, найсміліший,

Хто з них, на погляд твій,

трудом найбільшим потрудився?

Правий

1050 Cлавнішого нікого я не знаю від Геракла.

Неправий

А де ж холодні бачив ти «Гераклові» купелі?

І хто мужніший був, як він?

Правий

Такі ось викрутаси

Із молоді балакунів і роблять цілоденних,

Що бані переповнюють, в палестрі ж їх не видно.

Неправий

Промови на майданах ти ганьбиш, а я їх славлю.

Коли б це щось лихе було, Гомер не змалював би

Промовцем Нестора і з ним всіх однодумців мудрих.

Тепер про красномовство. Ти вправлятися у ньому

Забороняєш юнакам, я ж, навпаки, їм раджу.

1060 ти скромності навчаєш їх. Дві помилки страшенні!

Скажи, чи бачив ти коли, щоб сильним хто чи славним

Став через скромність?

Доведи, застав мене мовчати.

Правий

Не раз я бачив.

От Пелей меча дістав за скромність

Неправий

Меча? Ну й нагорода ж це чудова бідоласі!

А от Гіпербол з ліхтарів, шахраювавши вміло,

Не меч — талантів сотню мав,

от Зевсом присягаюсь!

Правий

Здобув ще скромністю Пелей Фетіду за дружину…

Неправий

Що кинула його й втекла.

Не був він сластолюбний,

Не ласий з нею в ліжку він всі ночі ночувати.

1070 д жіНці хтивій — любо це. А ти — стара

кандиба!

(До Фідіппіда).

Бач, хлопче мій, куди веде повстримлива звичайність,

Скількох вона тебе утіх і радощів позбавить —

Ігр, хлопчиків, жінок, вина, веселощів, бенкетів.

А без усіх принад оцих навіщо й жить на світі?

Та хай вже! Перейдім тепер до нахилів природних.

От закохавсь ти, впав у гріх, звів жінку і попався.

Пропав! Бо ти неговіркий. А підеш ти зі мною —

Віддайсь природі, смійсь, танцюй, злим не вважай нічого.

Як упіймають на блуді, умій одговоритись,

1080 Що ти не винен тут нічим. Пошлися і на Зевса,

Адже коханню і жінкам не раз він піддавався.

То як же, смертному, тобі від бога дужчим бути?

Правий

А вставлять редьку в зад йому і вискубають шерстку,

То як він доведе тоді, що він не товстозадий!

Неправий

А хоч би й товстозадий, чим погано це?

Правий

Чого ж бо ще зазнати можна гіршого?

Неправий

Що скажеш, як на цьому розіб'ю тебе?

Правий

Та змовкну, шо ж інакше?

Неправий

От скажи мені,

Судовики у нас з яких?

Правий

1090 Із товстозадих.

Неправий

То ж бо й є.

Поети-трагіки з яких?

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Правильно.

Ну, а промовці із яких?

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Отже, сам

Збагнув ти, що дурниць наплів?

Тепер на глядачів поглянь, —

Яких тут більш?

Правий

Та от дивлюсь.

Неправий

Що ж бачиш ти?

Правий

Клянусь богами, більшість тут

Із товстозадих. І того

1100 Принаймні знаю, і цього,

І кучерявого того.

Неправий

Що ж скажеш ти?

Правий

Блудяги, подолали ви!

В ім'я богів, візьміть у мене плащ оцей, —

До вас перебігаю.

(Кидає свій плащ і втікає).

Неправий

Ну, як, додому сина взяти хочеш ти

Чи хай у мене вчиться красномовності?

Стрепсіад

Учи, тримай у шорах, пам'ятай лише,

Гостри обидві хлопчакові щелепи,

Щоб гриз маленькі однією позови,

1110 А другою й великі перегризти вмів.

Неправий

Та не турбуйся, вченим він повернеться.

Фідіппід

(до себе)

Ой ні, змарнію, стану жовтий, зморений.

Неправий веде хлопця в думальню.

Провідця хору Хмар

Ідіть собі!

(Вслід Стрепсіадові, що йде до свого дому).

А ти про це ще, мабуть, пошкодуєш!

(До глядачів).

Хочу, судді, вам сказати, скільки вигід буде вам,

Як прихильно, по заслузі, наш оціните ви хор.

Перше — як поля орати вам весною прийде час,

Вам ми першим дощ проллємо, а сусідам вже пізніш.

Будем вам охороняти ваші ниви й виноград,

1120 Щоб ні спека їх не била, ані злива дощова.

А не буде хто із смертних шанувати нас, богинь,

Хай він знає, не минеться без покари це йому:

Ні вина, ані пшениці не здобуде з поля він;

Щойно лози виноградні чи оливи зацвітуть —

Все загине: мов із пращі, зразу винищимо все.

Запримітим — цеглу сушить, — заллємо її дощем,

На покрівлі черепицю градом круглим поб'ємо.

Схоче справити весілля, — сам, хто з друзів чи з рідні, —

Цілу ніч ми лити будем, так що зводить краще він

1130 Без дощу в Єгипті скніти, ніж неправдою судить.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Стрепсіад

(виходить з дому з мішком за плечима, лічить на пальцях)

Ще п'ятий і четвертий, потім третій день,

Та другий, і, нарешті, той, що я його

Найбільш боюсь, лякаюсь і ненавиджу, —

Старий і молодий то день. Усі, кому

Я винен, в день той в пританею позови

На мене подадуть, щоб погубить мене,

А я у них проситиму полегкості:

«Не стягуй нині боргу з мене, голубе»,

З тим «зачекай», а те «даруй». — «Нічого так

1140 Ми, — скажуть, — не одержимо», і вилають

Дурисвітом, та ще й судом страхатимуть.

Ну, що ж, судіться, а мені то байдуже,

Аби лиш Фідіппід мій промовляти вмів.

Постукаю до думальні й дізнаюся.

(Стукає).

Гей, гей! Агов!

Сократ

(виходить з дверей)

Вітання Стрепсіадові!

Стрепсіад

Й