Читати книгу - "Менсфілд-парк"

— Ти забуваєш, Фанні, як недавно все це було збудовано і для якої вузької мети призначалося, порівняно зі старими каплицями в замках та монастирях. Це приватна церква родини. Гадаю, членів сім'ї ховали в парафіяльній церкві. Там ти побачиш і знамена, і всі фамільні регалії.

— Дивно, що я про це не подумала; та я все одно розчарована.

Місіс Рашворт почала свою розповідь:

— Ця каплиця була оздоблена так, як ви її бачите, за часів Якова Другого. До того часу, наскільки я знаю, ці лави були просто дерев'яні; і є деякі підстави вважати, що покривала і подушки на кафедрі і на місцях для членів родини були просто з пурпурного сукна; та це лише припущення. Каплиця дуже гарна, і раніше в ній служили щодня — вранці й увечері. Проповіді завжди читав домашній капелан, і ще багато хто про це пам'ятає; але покійний містер Рашворт поклав цьому край.

— Кожне покоління впроваджує свої зміни на краще, — усміхнувшись, мовила міс Кроуфорд до Едмунда.

Місіс Рашворт відійшла, щоб повторити те саме містерові Кроуфорду; а Едмунд, Фанні і міс Кроуфорд лишилися стояти гуртом.

— Шкода, що про цей звичай забули! — вигукнула Фанні. — Це була така дорогоцінна частинка минулого. У родинній каплиці і домашньому капелані є щось таке, що дуже пасує до величного будинку, до нашого уявлення про те, як має протікати його життя! Уся родина в один і той самий час збирається для молитви, — це чудово!

— Аж надто чудово, справді, — сміючись, мовила міс Кроуфорд. — Це дуже зручно для глави сім'ї — примушувати бідних служниць та лакеїв, щоб вони полишали свою роботу й розваги і двічі на день проказували молитви, тоді як самі господарі тільки й вишукують привід цього уникнути.

— Навряд чи Фанні так уявляє собі сімейні молитовні збори, — мовив Едмунд. — Якщо господар і господиня самі їх не відвідують, то в цьому звичаї більше поганого, ніж доброго.

— У будь-якому разі, що стосується подібних речей, краще дозволити людям чинити на власний розсуд. Кожен має іти своїм шляхом — і обирати час і місце для своєї молитви. Обов'язок бути присутнім на службі, ці формальності, обмеження — все це пригнічує і навряд чи може комусь подобатись; а якби доброчинні парафіяни, що звикли щодня ставати навколішки й позіхати на галереї, могли передбачити ті часи, коли через головний біль можна буде полежати в ліжку зайвих десять хвилин і не боятися, що їх звинуватять у тому, ніби ти не слухав відправи, вони б застрибали з радощів й заздрості. Уявляєте, як неохоче йшли до цієї каплиці красуні з роду Рашвортів? Молоді місіс Елінор і місіс Бріджит удавали з себе саму побожність, а в головах у них діялося зовсім інше — особливо якщо бідолашний капелан не був гарним з виду; а в ті часи, гадаю, вони були ще потворніші, ніж зараз.

Кілька хвилин її слова лишалися без відповіді. Фанні зашарілася і позирнула на Едмунда, але була надто сердита, щоб говорити; а йому знадобилося трохи опанувати себе, перш ніж він мовив:

— Ваш жвавий розум не здатний поставитися серйозно навіть до серйозних предметів. Ви змалювали кумедну картину, і, знаючи людську натуру, не можна стверджувати, що все це було не так. Усі ми іноді відчуваємо, що нам важко зосередитися настільки, наскільки ми цього хотіли б; та якщо ви припускаєте, що це річ звичайна, тобто що слабкість, яку не намагаються побороти, переростає у звичку, — чого ж можна очікувати від такої людини, якщо вона буде молитися на самоті? Чи ви вважаєте, що стражденна душа, яка дозволяє собі відволікатися від молитви в церкві, зможе краще володіти собою в тісній кімнаті?

— Так, цілком імовірно. Вона матиме принаймні дві переваги. Її увага менше відволікатиметься на все довкола, і випробування триватиме не так довго.

— Гадаю, душа, яка не бореться з собою за одних обставин, знайде, на що відволіктися, за інших; а вплив самого місця і приклад часто можуть пробудити кращі почуття, ніж ті, що були спершу. Однак я визнаю, що довга служба інколи втомлює. Мені й хотілося б так не думати, але я не так давно покинув Оксфорд, щоб забути, якою може бути церковна відправа.

У цей час інші члени компанії походжали по церкві; Джулія привернула увагу містера Кроуфорда до своєї сестри, мовивши:

— Подивіться на містера Рашворта і Марію, — стоять собі поруч, наче їх от-от мають повінчати. Погляньте, у них справді такий вигляд, еге ж?

Містер Кроуфорд усмішкою висловив свою згоду і, підійшовши до Марії, сказав так, щоб могла почути лише вона:

— Мені не дуже приємно бачити міс Бертрам так близько до вівтаря.

Здригнувшись, вона мимоволі відступила на кілька кроків убік, та по хвилі оволоділа собою і, неприродно розсміявшись, спитала його майже так само тихо, чи не він буде її дружкою?

— Боюся, із цим я впорався б не найкращим чином, — відповів він, багатозначно позирнувши на неї.

Джулія, приєднавшись до них тої ж миті, підтримала жартівливий тон.

— Слово честі, дуже шкода, що не можна владнати це зараз, бо ми не маємо на те дозволу церкви; адже ми все одно вже зібралися, і це вийшло б надзвичайно мило.

Вона говорила про це і сміялася так необачно, наче бажала, щоб її почули містер Рашворт і його матір і щоб люб'язне воркотіння закоханого містера Кроуфорда не лишилося непоміченим для її сестри; тоді як місіс Рашворт зауважила з належною гідністю та посмішками, що ця подія, коли б вона не відбулася, буде для неї найщасливішою в житті.

— Якби Едмунд уже був священиком! — вигукнула Джулія і підбігла туди, де він стояв з міс Кроуфорд і Фанні. — Едмунде, любий, якби ти вже був священиком, ти міг би обвінчати їх негайно. Який жаль, що ти ще не прийняв сан; містер Рашворт і Марія вже готові.

Вираз обличчя міс Кроуфорд, коли вона почула слова Джулії, міг би потішити стороннього глядача. Вона була приголомшена новиною, яку щойно дізналася. Фанні пожаліла її. «Як їй буде прикро згадувати, що вона зараз говорила», — промайнула у неї думка.

— Ще не прийняв сан! — сказала міс Кроуфорд. — Он як, ви збираєтеся стати священиком?

— Так, невдовзі після повернення