Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Негайно по ліжках. Усі, - додала вона, дивлячись на Фреда, Джорджа, Рона й Герміону.

- Не командуй... - почав було Фред.

- Помовч! - гарикнула місіс Візлі. Вона аж тремтіла, дивлячись на Сіріуса. - Ти вже достатньо розказав Гаррі. Ще трохи - і його можна приймати у члени Ордену без зайвих церемоній.

- А що? - втрутився Гаррі. - Я вступлю, я хочу вступити, хочу боротися.

- Ні.

Цього разу пролунав голос не місіс Візлі, а Люпина.

- Членами Ордену можуть бути лише повнолітні чарівники, - пояснив він. - Причому ті, що закінчили школу, - додав Люпин, бо Фред з Джорджем уже відкрили було роти. - Це пов'язано з небезпеками, про які ніхто з вас і гадки не має... Сіріусе, я згоден з Молі. Ми вже достатньо розповіли.

Сіріус знизав плечима, але сперечатися не став. Місіс Візлі владно махнула рукою своїм синам і Герміоні. Одне за одним вони підводилися, і Гаррі, визнавши поразку, подався за ними.

- РОЗДІЛ ШОСТИЙ -

Шляхетний і давній рід Блеків

Місіс Візлі похмуро супроводжувала їх нагору.

- Негайно лягайте спати, і жодних балачок, - звеліла вона, коли всі піднялися на другий поверх, - завтра буде багато роботи. Сподіваюся, Джіні вже спить, - звернулася вона до Герміони, - тож прошу її не будити.

- Ага, спить, якраз, - сказав Фред упівголоса, коли Герміона попрощалася з ними, і вони піднялися поверхом вище. - Якщо Джіні не чекає на Герміону, щоб та їй переповіла всю нашу розмову, то я флоберв'як...

- Роне, Гаррі, - показала місіс Візлі на двері їхньої спальні. - Лягайте спати.

- На добраніч, - попрощалися Гаррі й Рон з близнюками.

- Спіть міцненько, - підморгнув їм Фред.

Місіс Візлі затраснула за Гаррі дверима. Кімната була ще вологіша й похмуріша, ніж здалася на перший погляд. Порожня картина на стіні дихала повільно й глибоко, так, наче то спав її невидимий персонаж. Гаррі вбрався в піжаму, зняв окуляри і заліз у холодну постіль, а Рон тим часом кинув на шафу совлодощів, щоб заспокоїти Гедвіґу й Левконію, які тупцяли й тривожно шурхотіли крильми.

- Не можна випускати їх на полювання щоночі, - пояснив Рон, одягаючи свою темно-бордову піжаму. - Дамблдор не хоче, щоб над майданом кружляло забагато сов, бо це викличе підозру. А, так... я геть забув...

Він підійшов до дверей і замкнув їх на засув.

- Навіщо?

- Крічер, - пояснив Рон, вимикаючи світло. - Коли я ночував тут уперше, він припхався сюди о третій ночі. Повір, не надто приємно прокинутися й побачити, як він шастає по кімнаті. Та й узагалі... - Рон заліз у ліжко, вмостився під ковдрою, а тоді повернувся в темряві до Гаррі. Гаррі бачив його силует під місячним світлом, що просочувалося крізь брудне вікно, - то що ти думаєш?

Гаррі не мусив уточнювати, що мав на увазі Рон.

- Не так багато нам розповіли такого, про що ми й самі не здогадувалися, - відповів Гаррі, згадуючи розмову. - Тобто, по суті, нам лише сказали, що Орден намагається не давати людям приєднуватися до Вол...

Гаррі почув, як Ронові перехопило подих.

- деморта, - рішуче закінчив Гаррі. - Коли ти вже почнеш називати його на ім'я? Сіріус з Люпином називають.

Рон зігнорував зауваження.

- Твоя правда, - сказав він, - ми майже все знали завдяки видовженим вухам. Окрім, хіба...

Лясь.

- ОЙ!

- Тихо, Роне, бо зараз прибіжить мама.

- Ви явилися мені прямо на коліна!

- Бо це ж у темряві.

Гаррі бачив розмиті силуети Фреда і Джорджа, що зістрибнули з Ронового ліжка. Зарипіли пружини, і Гаррін матрац опустився на кілька сантиметрів, коли у нього в ногах умостився Джордж.

- То як, уже розкусив? - нетерпляче поцікавився Джордж.

- Ти про ту зброю, що згадував Сіріус?

- Проговорився, - задоволено уточнив Фред, сідаючи біля Рона. - Про це ми на старих «вухах» нічого не чули, правда?

- Що ж воно таке? - спитав Гаррі.

- Та що завгодно, - відповів Фред.

- Але ж нема нічого гіршого, ніж закляття «Авада Кедавра», - здивувався Рон. - Що може бути гірше за смерть?

- Можливо, те, що вбиває водночас цілу купу людей? - припустив Джордж.

- Або якийсь дуже болючий спосіб убивства? - перелякано додав Рон.

- Для цього існує закляття «Круціатус», - заперечив Гаррі, - навіщо йому ще якийсь болючий засіб?

Запала мовчанка. Гаррі знав, що всі, як і він сам, намагаються уявити, які саме жахіття могла б чинити ця зброя.

- А кому, на вашу думку, вона належить зараз? - запитав Джордж.

- Сподіваюся, комусь із наших, - нервово припустив Рон.

- Якщо так, то її, мабуть, зберігає Дамблдор, - додав Фред.

- Де? - підхопив думку Рон. - У Гоґвортсі?

- Напевно, що так! - вигукнув Джордж. - Там він ховав і Філософський камінь.

- Але зброя, мабуть, значно більша за камінь! - засумнівався Рон.

- Не обов'язково, - знизав плечима Фред.

- Так, розмір - це ще не ознака могутності, - погодився Джордж. - Погляньте на Джіні.

- Тобто? - здивувався Гаррі.

- Ти ще ніколи не потрапляв під дію її закляття «Кажанячі шмарки»?

- Цс-с! - підвівся з ліжка Фред. - Слухайте!

Вони принишкли. Сходами наближалися кроки.

- Мама, - прошепотів Джордж, миттєво пролунало гучне «лясь», і Гаррі відчув, як його ліжко позбулося зайвої ваги. За кілька секунд за дверима зарипіла підлога. Місіс Візлі прислухалася, чи вони, бува, не розмовляють.

Гедвіґа і Левконія меланхолійно ухнули. Знову рипнула підлога - то місіс Візлі пішла нагору перевіряти Фреда й Джорджа.

- Знаєш, вона нам зовсім не довіряє, - засмутився Рон. Гаррі був упевнений, що не зможе заснути після такого насиченого подіями вечора. Він гадав, що пролежить не одну годину, обмірковуючи все. Хотів знову заговорити з Роном, але місіс Візлі вже спускалася сходами, а щойно вона пішла, як він виразно почув інші кроки - хтось піднімався нагору... і взагалі, за дверима м'яко тупотіли то вгору, то вниз якісь багатоногі істоти, а Геґрід, учитель догляду за магічними істотами, промовляв: «Гаррі, які вони файні, га? Сего року ми будемо вивчати зброю...» - і Гаррі побачив, що у створінь замість голів гармати, і вони ціляться в нього...