Читати книгу - "Операція «Вольфрам»"

Однак не було нічого серйозного. Найчастіше якийсь робітник потрапляв в іншу частину корабля, аби роздобути щось поїсти чи випити. А може, хотів просто роздивитися. І з містечка часто приходили на корабель усілякі роззяви, бо такого велетня, як «Куретаке-Мару», тут ще не бачили.

Міллер, уникаючи інцидентів, ставився до затриманих поблажливо. Їх відводили назад до робочих місць і попереджали, що наступна спроба вештатись по кораблі закінчиться набагато гірше. Врешті-решт, не треба було дивуватися тим людям, переважна більшість яких жила в навколишніх селах, коли вони хотіли побачити щось незнане або ж намагалися забрати якусь дрібничку, котра сподобалася їм.

Так бувало з вантажниками — докерами їх не назвеш, бо на корабель наймалися звичайні некваліфіковані робітники, — зате до роззяв Міллер ставився набагато суворіше. Страхав їх місцевою поліцією, яка завдяки старанням Фока й дирекції копальні прихильно ставилась до іноземців і готова була виконати їхні прохання. Арешт, річ ясна, викликав цілком зрозумілий страх.

Ця погроза здебільшого діяла на затриманих. Арешт-бо замінювався одноденною працею при навантаженні. Якщо винуватець чинив опір, Міллер, не вагаючись, застосовував кулак, долоню чи навіть ногу. Впертого порушника викидали з корабля, а вартові на березі додавали стусанів ще від себе.

Проте одного разу цей удаваний спокій і порядок раптом порушився. Вартові привели до Міллера молодика, спійманого біля запасів пального. Вдягнений він був як інші: ношені штани, такі самі черевики з гумовими підборами і геть брудна сорочка. Він не мав при собі ніякого документа, але тут це було цілком нормальною річчю. Хто це носить у такому містечку при собі посвідчення? Індіанці з навколишніх сіл узагалі не знали, що це таке. Затриманий був білим і не вмів або вдавав, що не вміє розмовляти по-англійському. Та й, на диво, португальську знав також погано.

Коли вартові затримали молодого чоловіка і вели його до каюти Міллера, то він, намагаючись утекти, викинув у коридорі якийсь пакунок. Це помітили й виявили в пакунку два бруски динаміту й досить примітивний годинниковий механізм.

То була вже поважна справа, і Міллер, аби не вирішувати її самому, викликав до себе капітана Боргуліса та чоловіка, який наймав людей для роботи на кораблі. Ані капітан, ані бразілець не знали цього молодого чоловіка, а той затято мовчав.

— Де ви спіймали його? — запитав Боргуліс вартових.

— Біля резервуара з пальним, — відповів один. — Я добре бачив, як він тримав пакунок, а потім, утікаючи, викинув його.

— Якби та іграшка вибухнула біля резервуара з нафтою, то на кораблі спалахнула б пожежа, — пояснив капітан. — І було б нелегко погасити її. Вибухнули б, звичайно, не всі резервуари, бо вони ізольовані один від одного, але пожежа навіть на одному з них вивела б корабель з ладу принаймні на два тижні. Хоча вантаж наш не боїться вогню, зате на кораблі достатньо інших горючих матеріалів.

Затриманий і далі мовчав, тоді Антон Міллер наказав зв'язати його й замкнути в каюті із заґратованим ілюмінатором. Про всяк випадок біля дверей тимчасової в'язниці Міллер поставив двох вартових.

У каюті Міллера сиділи Фок і Габон.

— Що робитимемо з тим пролазою? — запитав швейцарець.

— Гадаю, на кораблі знайдеться дріт і шмат важкого заліза, — обізвався ліванець. — Прив'яжемо тягар до шиї й кинемо його у воду.

— Тоді ввесь екіпаж знатиме про це, — заперечив Міллер. — Кожен зможе потім шантажувати нас за вбивство. Ні, такий спосіб не годиться. Боргуліс, мабуть, теж не погодиться на це. А його слово на кораблі вирішальне. Зрештою, чи можете ви сказати напевно, що саме Боргуліс не скористається нагодою, аби витягнути з нас іще певну суму.

— Ви маєте рацію, — визнав Габон. — Хочете віддати негідника в руки місцевої поліції?

— Ті, хто заплатив йому, викуплять його в коменданта за кілька десятків доларів. Тут я не маю сумніву. Ми мусимо владнати цю справу так, щоб уникнути її розголосу і водночас лишитися в тіні. Втім, треба зробити так, щоб іншим відбило охоту до легкого заробітку.

— Я б порозумівся з представником копальні, — запропонував Фок. — Замах на корабель — це передовсім замах на їхню руду та їхні гроші. Якщо ми не завантажимо руду, корабель не зможе виплисти, а ми не заплатимо за товар. Вони втрачають найбільше, тож нехай вони й вирішують.

— Я не заперечую, проте палія спіймано на кораблі, — мовив Міллер. — Нехай і капітан Боргуліс скаже свою думку.

Боргуліс довго не роздумував:

— Головне для мене — спокій і порядок на кораблі. Мені байдуже, що ви зробите з тим негідником. Аби лиш його не було на «Куретаке-Мару».

Викликаний на корабель представник адміністрації копальні перелякався і аж сичав од люті. Він підозрював, що палія підіслали власники сусідньої копальні, які позаздрили, що така вигідна справа вислизнула з їхніх рук. Пішов навіть у каюту, де сидів спійманий, і спробував щось випитати в нього. Проте молодий чоловік і далі лише зухвало посміхався.

— Я б його так припік гарячим залізом, що одразу б заговорив, — обізвався китаєць з Гонконга. — І по-португальському, і по-англійському.

— Чому він мовчить? — дивувався Габон.

— Мабуть, покровителі обіцяли йому безкарність, якщо він не пустить пари з вуст.

— Панове, — звернувся Міллер до бразільців, — це ваша справа. Спроба злочину трапилась на території Бразілії. Перш за все він хотів затримати відплиття корабля. Заберіть цього чоловіка звідси. Можете передати його у відповідні органи — ми не заперечуємо.

— Звичайно, — посміхнувся бразілець, — ми віддамо його куди слід. Зараз я викличу людей, які заберуть його.

Через півгодини в'язня вивели з каюти і по трапу повели вниз, де чекав джип з чотирма бразільцями. Вони посадили молодого чоловіка поміж себе й одразу рушили в напрямку джунглів. Капітан Боргуліс особисто подбав, аби ввесь екіпаж знав: палій зійшов з корабля живий і здоровий. Він-бо знав своїх людей найкраще.

Тим, хто затримав палія, Міллер заплатив по сто доларів, а капітан заплющив очі на велику пиятику, влаштовану з цієї нагоди. Зате протягом наступних днів вартові аж зі шкіри пнулися, щоб заробити подібну премію. Подальше навантаження «Куретаке-Мару» відбувалося чітко і без пригод.

Десь через годину після того, як бразільці забрали палія, до корабля під'їхав старенький автомобіль-всюдихід