Читати книгу - "В країні дрімучих трав"

Дід чомусь боявся, що буде слідство.

— Ти мене до цієї справи не вплутуй, — сказав він. — Пасіка поруч, але моя хата скраю. Бджілки в мене — оце мій клопіт… Нічого не бачив, нічого не чув. З тобою не говорив.

Коли дід пішов, уже почало сутеніти. Я востаннє кинув погляд на стіл, на стіни, на вікно. На столі стояли глек, недопита склянка води, блюдце з якимось білим порошком і маленькими гомеопатичними крупинками. На блюдечку лежала срібна чайна ложечка з вигравіруваними літерами “СД” (Сергій Думчев). Серце мені стислося від болю: це було все, що лишилося від людини, яку я полюбив усією душею.

Завтра будиночок зруйнують. Усі забудуть про лікаря Думчева. І я взяв собі на згадку ложечку з ініціалами “СД”. А порошок і крупинки? “Це для якихось дослідів Сергія Сергійовича”, — подумав я. Мені не стало відваги викинути їх. І я зсипав у клаптик паперу, що валявся на столі, лорошок і дві крупинки.

Субота, 18 липня.

Минуло ось уже двадцять днів, як зник Думчев.

Я влаштувався в трупу. їду з Ченська. Знову починається моє бродяжницьке акторське життя.

Незбагненна й темна історія зникнення Думчева. Але завжди будуть світлі мої спогади про нього їду. Кладу на спід потертого чемодана нотатки про дні, проведені в Ченську. А разом з ними те, що взяв під час останніх відвідин фанерного будиночка.

Та чому ж зараз, затягуючи ременями чемодан і вперто думаючи про зникнення Думчева, я раз у раз згадую “Живий труп” Льва Толстого і чому я читаю про себе монолог Федя Протасова?

ДИВНІ РОЗРАХУНКИ І ЦИФРИ

На цьому кінчався юнацький щоденник старого актора Орлова-Заокського.

Я зачитався й не помітив, що за вікном, за спущеними шторами, вже розвиднілось, а на столі й досі горить електрична лампа. Відклавши щоденник, я уважно оглянув те, що взяв колись актор зі столу у фанерному будиночку. Срібна ложечка з ініціалами “СД” потьмяніла, а в двох пожовклих клаптиках паперу, згорнутих у вигляді пакетиків, були порошок і крупинки. Таки дивна людина цей актор — старий романтик! Десятки років возити з собою порошок, гомеопатичні крупинки…

Коли я читав записки актора, мені часом здавалося, що іще трохи — і в історії зникнення Думчева щось стане зрозумілішим. Та записки прочитано, а історія така ж темна, як і раніше. Навіть темніша й незрозуміліша.

Я стомився від безсонної ночі, від внутрішньої тривоги, від марних блукань навколо того самого питання. Голова мені розболілася. В чемодані була коробочка з порошками — якась суміш пірамідону і кофеїну. В Москві я так перевтомився, що почався головний біль. Мій лікар порадив приймати двічі до обіду по одному порошку. Тепер я вийняв ті порошки з чемодана. Прийняв один порошок і запив водою. Вирішив заснути. Ліг, але заснути не зміг: заважав сонячний промінь, що пробивався крізь штори.

Чому запам’яталися ці дрібниці, подробиці вчинків, дій і всього плину моїх думок того ранку? Та тому, що в одній з тих дрібниць і було сховано ту пружину, яка потім зненацька розкрутилась і різко відштовхнула, відкинула мене на якийсь час далеко вбік від усього звичайного перебігу життя..

Так от… боліла голова. Яскраве сонце пробивалося крізь штору і заважало спати В сонячному промені танцювали порошинки Цей промінь тягнувся до столу й торкався зім’ятих потертих аркушиків, у які було загорнуто порошок і крупинки, принесені актором. Десятки років тому взяті з фанерного лікаревого будиночка, вони, ці аркушики, відразу ж розсиплються порохом у моїх руках, тільки-но я почну розгортати порошок і крупинки разом з ложечкою… Але що ж це таке? На аркушику, в якому був порошок, — почерк Думчева! Я схопився на ноги, висипав порошок із старого зіжмаканого папірця у порожній пакетик з-під пірамідону і взявся жадібно читати:

“Вплив на швидкість розвитку, на ріст живого організму ферментів, різні поєднання змін температури й вологості — все це я дослідив, перевірив на експериментах і переконався в тому, що можу впливати на ріст живого організму, змінювати його структуру, збільшувати або зменшувати…………………………………………………………… формула зміни швидкості розвитку бджолиної молі виражається:

lg W = bt + clgt,

де

W — вага;

t — час;

b і c — константи

…………………………………………………………………………………………………………………………………………….. У 70 000 раз! У 70 000 раз збільшує свою вагу гусениця метелика вербова червиця. В тисячних частках грама виражається вага гусениці, коли вона виходить з яйця… Минає порівняно небагато часу, і вагу її вже можна обчислювати в грамах.

У 10 000 раз збільшує свою вагу гусениця метелика бузковий бражник, а в 15 000 раз — гусениця тутового шовкопряда.

Яка титанічна сила! І я вже близький до того, щоб нею оволодіти й спрямувати у визначеному напрямку…………………………………………………………………………..

…Ферменти! Хіба вони не прискорюють у мільйони раз хімічні реакції, що відбуваються в організмі живої істоти?..”

На цьому запис уривався. Клаптик паперу з незрозумілими цифрами, формулами і міркуваннями про якісь ферменти. Клаптик паперу! Що міг він розповісти мені про дивну долю людини, яка жила, страждала і так несподівано зникла? Анічогісінько.

Зараз, коли я пишу ці рядки, вже трапилося те, що могло б того дня зовсім не трапитись. Тепер, коли все це стало для мене спогадом, я здивовано питаю себе: чому, прочитавши формули й записи Думчева на цьому папірці, я не зіставив їх тоді ж з текстом його мікрозаписок, з усім тим, що мені розповіла Булай, і з спогадами старого актора?

Скільки було матеріалу! Лишалося тільки порівняти окремі слова й факти, і тоді з невмолимою логічністю я того ж таки ранку прийшов би до висновку… здогадався б про долю Сергія Думчева.

От якби… якби… А втім, розкажу все по порядку:

В номері того ранку було жарко. Заснути після безсонної ночі я не міг. Боліла голова, і я вирішив: найкраще піти за місто до моря, побути там, де колись стояв фанерний будиночок. Адже поїзд відходить о десятій годині вечора, а зараз лише дев’ята ранку. Квиток у кишені. Після прогулянки встигну