Читати книгу - "Нестор Махно"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Незважаючи на втрати, Махно зважується на штурм Гуляйполя. Полонені червоноармійці (мабуть, спеціально підіслані) повідомили Махна, що в Гуляйполі знаходиться лише один кінний полк червоних, бійці якого готові перейти на його бік. Успіх повстання у Кронштадті паморочив Махнові голову. Здавалося, вже почалася «третя революція». 14 березня батько, без попередньої розвідки, з ходу, вривається до передмість Гуляйполя, де його загони одразу ж потрапили у кільце частин 3-го кінного корпусу. Жорстоке рубовище, здавалося, призведе до повного знищення махновців. Тільки перетнувши річку Вовчу та закривши міст кулеметним вогнем, повстанці змогли зупинити переслідувачів. Під час бою Махно був важко поранений пострілом упритул. Одна з куль засіла в стопі, іншою він був поранений у стегно й живіт. Махно впав із коня на сніг, що спричинило паніку серед повстанців. З поля бою на руках Махна виніс Льова Задов. Крики «Батько вбитий!» призвели до сум’яття серед повстанців. Їм здавалося, що вони втратили не лише вождя, а й надію на порятунок. З цієї хвилини махновці почали тікати. 12 верст пораненого Махна везли на тачанці, не перев’язуючи ран, і він спливав кров’ю, не повертаючись до тями. Весь час, поки тривало переслідування тачанки Махна, над головою Махна свистіли кулі. Уночі проти
15 березня, відірвавшись від переслідувачів, махновські командири зібралися біля ліжка свого пораненого вождя. Штурм Гуляйполя коштував армії Махна 150 повстанців убитими та 100 полоненими. Командири розуміли, що махновська армія не може переламати ситуацію на Гуляйпільщині через величезну кількість червоних військ. Створення в Гуляйполі «вільного району» та його оборона були тоді неможливими. Криваві бої останнього тижня знекровили Повстанську армію, вона втратила половину свого складу. Важке поранення батька ускладнювало загальне керівництво рухом. Було вирішено вивезти пораненого Махна в «тихий район» на лікування, залишивши для його охорони 300 вершників. Нарада командирів вирішила тимчасово розпустити Повстанську армію, але так само діяти дрібними загонами, продовжуючи нищення «інститутів насильства й терору», роззброєння червоних частин та накопичення зброї, залучення селян та червоноармійців до Махна.
Але наступного дня, 16 березня, ще не роз’єднана армія Махна наштовхнулася на 9-ту кавалерійську дивізію і змушена була 180 верст утікати від неї. Коли переслідувачі вже майже наздогнали махновців, Білаш, до сідла якого була прив’язана махновська скарбниця, почав кидати гроші, монети, золоті речі з неї під копита переслідувачів. Це зупинило червоних кіннотників, вони позлазили з коней і, забувши про махновців, почали збирати гроші. Махновці відірвалися. Наступного дня біля Новоспасівки загін Петренка—Махна наскочив на частини 9-ї кавалерійської дивізії. Махновці близько підпустили червоних, вважаючи, що це свої. Коли вони побачили свою помилку, їм залишилося тільки тікати. Червоні гналися за змученими махновцями 25 верст. У с. Покровці червоні наздогнали повстанців.
Махно згадував: «У сідло я сісти не можу, я навіть на тачанці не сиджу, я лежу й бачу, як позаду за 40—50 сажнів іде взаємна небачена рубка. Люди наші вмирають тільки через мене, тільки через те, що не хочуть залишити мене. Але кінець кінцем загибель очевидна і для них, і для мене. Супротивник чисельно в 5—6 разів більший, і бійці його все свіжі й свіжі підскакують. Бачу, — до мене на тачанку чіпляються “льюїсисти”... Їх було п’ятеро під командуванням Мишка з с. Чернігівки Бердянського повіту. Прицілившись, вони прощаються зі мною і тут же кажуть: «Батьку, Ви потрібні справі нашої селянської організації, ця справа дорога нам. Ми зараз помремо, але смертю своєю рятуємо Вас і всіх, хто вірний Вам і Вас береже, не забудьте передати нашим батькам про це». Хтось із них мене поцілував, і більше я нікого з них біля себе не бачив. Мене в цей час Льова Зіньковський на руках переносив з тачанки на селянські дроги, які дістали повстанці. Я чув лише кулеметний тріск та вибухи бомб, то “льюїсисти” проїхали 3—4 версти і перебралися через річечку. А “льюїсисти” там загинули». Цей героїчний вчинок так надихнув батька, що він, лежачий хворий, раптом одужує, сідає на коня і завдяки цьому втікає від переслідування. У тому бою махновці втратили понад 200 повстанців. Червоні захопили весь обоз і канцелярію, лазарет, артилерію Повстанської армії.
З 20 березня по 5 квітня Махно, Галина та кілька штабістів переховувалися в Ізюмських лісах у «гостях» в отамана Савонова. Червоні «слідопити» втратили слід Махна, і преса знову розпатякалася про смерть батька. Діяльна натура Махна під час лікування в підпіллі шукала активної праці. Батько сідає за написання «Декларації махновців». Дізнавшись про припинення дій Повстанської армії, Постійна нарада з боротьби з бандитизмом вирішила достроково провести продрозкладку на Гуляйпільщині, що викликало нову хвилю селянських виступів.
Несподівано для червоних уже після одужання Махна його загони швидко відроджуються. Уже 6 квітня Махно зі своїм полком (1 тис. шабель та 30 кулеметів) заявився поблизу Гуляйполя. Однак червоні частини відігнали махновців від Гуляйполя. Махно видає наказ про новий збір Повстанської армії для походу на допомогу полтавським повстанцям, що виступили проти продрозкладки. Відтіснивши частини червоних, махновці пробиваються до міста Кобеляки, де діяв отаман Шевченко, який проголосив себе головним отаманом Полтавщини. 5 травня Махно оголосив загальний збір Повстанської армії. Повстанська армія збільшилася до 5 тис. людей при 8 гарматах та 200 кулеметах. Але цього було недостатньо для взяття Полтави або Харкова. Покружлявши біля Полтави, Махно вирішив повернутися на Запоріжжя. Фрунзе наказує своїм частинам притиснути армію Махна до Дніпра і знищити силами двох дивізії. На Запоріжжі на Махна чекали ретельно підготовлені пастки. Батько знову розпускає свою армію і з особливим полком (500 бійців) вирушає на Великий Токмак. Щусь (500 бійців) пішов на Гришине, Кожа (500 бійців) — на Павлоград, Куриленко (500 бійців) — до Бердянська.
У середині травня 1-ша Кінна армія на своєму шляху на Кавказ опинилася у махновському районі, де розпочала бойові дії проти загонів Махна. 18 травня повстанці були оточені 19-ю кавдивізією
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестор Махно», після закриття браузера.