Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

437
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 142
Перейти на сторінку:
навчання в запасному полку, виступили на Південно-Західний фронт для поповнення діючої армії.

З Аткарська сформований батальйон з українських маршових рот на фронт випроводжають як рідних. Приїхали дівчата з українських поселень на Саратовщині, привезли паляниці, сало, квіти, настачили досить усього їстівного в кожний вагон-теплушку. З військової округи прибув генерал Навроцький і звернувся до від'їжджаючих:

— Війна буде до переможного кінця! — І попросив:

— Поклоніться від мене українській землі, особливо Полтавщині.

Розділ V
I

Ешелон поспішає на Західний фронт у район Львова. Солдати 159-го піхотного полку, у новому обмундируванні в теплушках із розчиненими дверима горлають пісень. По обидва боки залізниці в степу людно, почалися жнива. Селяни на нивах жнуть озимий хліб, махають руками, вітаючи солдат, гукають услід, щоб поверталися додому живими.

Під вечір прибули до Воронежа, обідають на пересильному пункті, промовляючи молитви. Зранку під'їжджають до Києва. Іванові видно золотий верх дзвіниці Києво-Печерської лаври. Ось і Дніпро, прогримів міст під колесами вагонів. За наказом Центральної Ради ешелон затримали на станції Київ-Товарний. Поряд ще один із військовими, звідти гукають:

— Ми полк ім. Б. Хмельницького, а ви що за частина?

Отже на фронт їх не повезли, прозвучала команда:

— З вагонів вигружатися!

159-й піхотний полк, сформований на 90 % з українців, улився до новоствореного полку ім. Б. Хмельницького. І повели їх десь на край міста в Олексіївські казарми. Уже там у місцевій газеті Іван прочитав рядки з телеграми Київського губернського комісара (датованої 8 липня 1917 року) Чигиринському повітовому комісару:


«Давидов заявляє, що селяни Вербівки почали самовільно косити пшеницю. Прошу вжити заходів, повідомить.

Губкомісар Суковкін» [29].

Тимчасовий уряд у Петрограді 16 липня визнав Українську Центральну Раду, і вона проголосила своїм II Універсалом про досягнуті домовленості. Тож в Україні постало двовладдя: влада Тимчасового російського уряду й української Центральної Ради. Як частина гарнізону Києва, вояки полку ім. Б. Хмельницького охороняють різні об'єкти й установи. Несучи службу в будинку центральної контори телеграфу, Іван переглядаючи газету «Воля» знаходить у ній допис з м. Кам'янки Чигиринського повіту. У ньому йдеться про проведення в містечку 20 липня 1917 року «великого національно-культурного свята» з приводу «офіціального відкриття» товариства «Просвіта». ...«Розпочалося свято з панахиди за Т. Шевченком й інших покійних українських діячах. Присутні слухали промову голови товариства „Просвіта“ д. Гончаренка. Було багато національних прапорів, оркестри, співаки, які всі разом вирушили містечком. Дівчата в національному одязі їхали на уквітчаних волах. Настрій в усіх був піднесений. Кожний відчував, що це дійсно свято, що почалося в житті щось справді нове, гарне, радісне». Хоча, зауважує автор статті, новостворена організація «лічить усього кілька тижнів, але вже має коло двохсот членів, чималі кошти, зорганізувався вже при ній добрий хор, два оркестри — духовий і струнний, театральний та лекційний гуртки, улаштовуються бібліотека й читальні. Було вже кілька вистав, прилюдних читань і лекцій про сучасні події...». Автор відмічає: «Цікаво зазначити, що коли чутка про заснування в нас „Просвіти“ розійшлась скрізь, щиро відгукнулися на це добре діло й почали записуватися в члени „своєї“ „Просвіти“ й засилати до неї грішми й книжками свою посильну допомогу». До діяльності товариства прихильно поставився місцевий поміщик Давидов, «допомагаючи йому матеріально».

У ході свята в Кам'янці влаштовано благодійний обід, на якому виручено 275 крб. Половину цих коштів використано «на користь „Просвіти“», а іншу — надіслано до Української Центральної Ради [46, 140-141].

Незважаючи на заборону з Росії й на спроби спровокувати безпорядки в українській столиці, щоб силою розігнати прибулих делегатів, у Києві все ж відбувся 2-й Всеукраїнський військовий з'їзд. 2500 делегатів від 2500000 зукраїнізованих фронтовиків настроєні розпалено й рішуче, суворим тоном ганять Українську Центральну Раду за москвофільську політику й вимагають: «Негайно почати створювати українську армію й флот!». А деякі оратори навіть називають Українську Центральну Раду «національними зрадниками» й домагаються хутчіше відокремитися від Московщини!

Київська преса наголошує: «Бойовий дух делегатів „загрозливий, шовіністичний“»... Московський комендант Києва полковник В. Обєручєв написав: «Серед делегатів з'їзду панував шовіністичний напрям; домагалися, щоб українське військо вигнало „кацапів“ з України».

Щосили кинулися гасити український шовінізм, загрозливий для північного «брата». Налякані соціалісти В. Винниченко, М. Грушевський, М. Порш доказують розпачливо:

— Україні війська не треба, бо приходить доба соціалізму, а москвини — наші брати, які поможуть нам закріпити «здобутки революції».

2 листопада 1917 року, утративши терпець, не звертаючи увагу на промосковську Українську Центральну Раду, Третій Український військовий з'їзд, узявшись за зброю, витурив московську владу з Києва. У низах цю зміну майже не відчули. І повітові комісари, і міліція залишилися тими ж, тільки тепер вони повинні були підпорядковуватися Українській Центральній Раді [74].

II

Ще в березні 1917 року в Звенигородському повіті на Київщині почало стихійно формуватись Вільне козацтво. Попервах воно вважається чимось на зразок народної міліції й застосовується проти банд дезертирів і мародерів, що хлинули з Південно-Західного фронту після провалу червневого наступу. У дійсності його члени не вельми переймаються підтриманням порядку в провінції, що вирує як кип'яток у розжареному казані. Окремі козацькі сотні поступово самі набувають характеру «розбишацьких» загонів.

Осередки виникають стихійно. Саме сільське Вільне козацтво стає настільки чисельним, що приймає форму стихійного масового руху українського селянства.

Особливо активно вони

1 ... 24 25 26 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"