Читати книгу - "На скрижалях історії"

На сходці в Гусаковому на Звенигородщині при організації Вільного козацтва керуються наступними думками: «Тут буде свій фронт. Хай буде в Києві центральна влада. А тут наше. На своєму коні — як хочеш їдеш. Своє поле ближче до серця».

Аналогічний і підхід до поміщицького майна: «Коли так, то ділити по правді, не забувати вдів і старих. Намагаються. Не виходить. Хто раніше встав, той ся в ліпші штани вбрав. А поміж тими спритнішими й вільні козаки.

Запрягають панських коней у вози. Накладають, що під руку потрапить. Гонять додому корів із волами. Ділять овець. Тягнуть реманент» [23, 12, 21].

Для розбудови Вільного козацтва в Звенигородському повіті на Київщині переказали 9 тисяч карбованців навіть мешканці єврейського походження. У гарних стосунках зі збройними загонами Вільних козаків вони вбачають запоруку особистої захищеності від єврейських погромів, що в часи розладу й криміналізації масової свідомості прокотилися колишньою Російською імперією.

Зрозуміло, що лідери Української Центральної Ради до Вільного козацтва ставляться з великою недовірою, вважають його «буржуазним утворенням» або ж анархістською забавою. Тож у Києві намагаються не помічати розбудову козацтва.

Попри те, уже в серпні 1917 року добре організовані козацькі підрозділи існують у Бердичівському, Бортнянському, Київському, Канівському, Черкаському, Ніжинському й Уманському повітах. Сотні Вільного козацтва створюються за територіальним принципом із національно свідомих селян і робітників віком старше 18 років.

Взаємини з Центральною Радою й партіями, у ній представленими, у Вільного козацтва не складаються, воно не має чітко вираженого політичного обличчя. Лише в серпні 1917 року Центральна рада нарешті звернула увагу на нього — новоявленого конкурента в боротьбі за вплив на маси. Рада сподівається втримати козацтво у відведених для неї рамках власної державної конструкції. З цією метою при Генеральному військовому комітеті створено окрему посаду завідуючого з питань формування Вільного козацтва.

А восени 1917 року Генеральний Секретаріат і Генеральний військовий комітет узялися за реорганізацію козацьких організацій із підступною метою — ліквідувати незалежне територіальне управління козаків.

Незграбні спроби очолити вільнокозацький рух із боку центральної влади породили в козацьких отаманів незадоволення. Керівники Звенигородського Вільного козацтва висунуло ініціативу скликати вільнокозацький Всеукраїнський з'їзд.

3-4 жовтня 1917 року в Чигирині зібрався перший Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва. На нього прибув від Генерального військового комітету співробітник інструкторського відділу Іван Полтавець-Остряниця, який скоріше за все вже тоді був «агентом» Скоропадського (тривалий час служив у корпусі генерала). Полтавець завчасно створив у Звенигородці своєрідне «лобі» генерала, до якого залучив лідера Звенигородських Вільних козаків Семена Гризла, який будь-які зв'язки із Скоропадським від своїх намагається приховувати), як приховує від делегатів з'їзду й сам Полтавець те, що він є офіційним представником Генерального військового комітету.

Звенигородський кіш домінує на з'їзді, маючи 19 делегатів і високий авторитет серед козацтва. Активно агітують за кандидатуру Скоропадського головуючий на з'їзді отаман Гризло й онук брата великого поета Ананій Шевченко. Він ще на початку з'їзду запропонував на секретаря Полтавця-Остряницю, що обумовило його активне втручання в з'їздівські справи. Та й селяни-делегати самі бажають попасти в оману, позаяк мріють про ідеї відродження українського козацтва, про «лицаря на білому коні». А інших кандидатів на отамана не виставляли, адже козаки вперше з'їхались з усієї України й ще не мають загальноукраїнських лідерів.

Очевидно, уже в жовтні 1917-го Скоропадський зробив перший крок до булави гетьмана України. Бо пропонував же Полтавець делегатам з'їзду обрати гетьмана України, маючи на увазі кандидатуру Скоропадського. Та цього разу замах на всеукраїнську владу відкинула величезна більшість козацьких делегатів.

Урядовий проект статуту козацтва делегати визнали помилковим і затвердили власну «Інструкцію до формування Вільного козацтва на Україні». Політику ж Української Центральної Ради з'їзд гостро засудив і поставив категоричну вимогу: «вигнати всіх москалів з України й нарешті організувати українську армію!»

Самоуправство Вільного козацтва переходить усі межі. «Нормою» життя воно стало ще більшою мірою в тих повітах Київщини, що утримують відносну першість за рівнем організованості й мають повітове керівництво. Одразу після з'їзду, 10 жовтня, Рада старшин Звенигородського коша прийняла «Обов'язкову постанову» для козаків повіту. Нею на козаків покладався ряд обов'язків: контроль за вирубкою й використанням лісових ресурсів; боротьба із спекуляцією, особливо продовольчими товарами й залізом, таємним ґуральництвом; організація козацьких крамниць, що мали забезпечувати продовольством найбідніше селянство й армію; дотримання суворої дисципліни в козацьких підрозділах тощо.

З погляду на ситуацію — суспільно корисні й цілком виправдані наміри. Однак, утілюють їх козацькі отамани самочинно. Жодних своїх дій не погоджують із місцевою владою, на співпрацю з органами місцевого самоврядування не йдуть. Згідно з постановою, право мати зброю отримали лише вільні козаки. У всіх інших, хто не належить до козацтва, зброю негайно конфісковують. У селах, де вже існують вільнокозачі сотні, міліцейські пости ліквідовуються й обеззброюються. Їхні функції перебирає на себе козацтво.

У своїй доповіді від 20 жовтня начальник Звенигородської міліції повідомляє в Київ Відділу Вільного козацтва: «...починаються спроби роззброєння міліції, самочинні обшуки з метою реквізиції продовольчих товарів, пред'явлення адміністраціям власницьких маєтків розпорядчих дій господарського характеру».

Вільнокозаче самоуправство обурює місцеву громадськість. Розглянувши питання про арешти, обшуки й конфіскації майна, Звенигородська міська дума 18 жовтня оголосила себе Комітетом громадської безпеки й ухвалила провести негайну реорганізацію міської міліції. Комітет звернувся до Генерального секретаріату з проханням прийняти міри для того, щоб вільне козацтво не поширювало свої дії на територію міста. У відповідній постанові, відправленій до Києва, це рішення обґрунтовується таким чином: «Самочинні, при участі безвідповідального натовпу, обшуки й прагнення до тиску на громадські організації — наріжний камінь програми керівників Вільного козацтва. Усе це нервує населення, прищеплює йому думку про відсутність влади