Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 📚 - Українською

Читати книгу - "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994"

237
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" автора Роман Іванович Іваничук. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» була написана автором - Роман Іванович Іваничук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" в соціальних мережах: 

Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України. Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів. У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави. Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 169
Перейти на сторінку:
Роман Іваничук
Дороги вольні і невольні
Щоденники
1991–1994

© Р. І. Іваничук, 2016

© В. В. Ґабор, упорядкування, 2016

© Л. П. Вировець, художнє оформлення, 2016

Чи відкрили початок,

щоб шукати кінець?

Євангеліє від Томи. Книга перша
Книга перша
Благослови, душе моя, господа!
1

5 вересня 1991 року.

Живемо в добі, коли політики або нічого не знають і не можуть передбачити майбутнє, або зовсім безсилі коригувати хід історії, коли закони випливають із несправедливих засад, а якщо і справедливими народжуються, то не є чинні; коли церква, виборсавшись із приниження і негоції, виконує не духовну, а політичну функцію, – тож на допомогу людям, які потрапили в безвихідь, а радше впали у зневіру, приходять, немов у середньовіччі, ворожбити, відьми й упирі, а теж змодернізовані види окультних сил – екстрасенси, контактери, інопланетяни. Можливо, вже десь бродить по нашій землі новітній Гришка Распутін…

Парадоксальним є те, що я пишу ці рядки через тиждень після того, як Верховна Рада УРСР проголосила Акт Незалежності України, і в день підняття над будинком українського парламенту синьо-жовтого прапора.

Сповнилась мрія багатьох поколінь українців – зруйнованих, знедолених, з’яничарених і уцілілих, сповнилась мрія мого життя!.. Так чому ж не перехлюпується через креш моєї душі радість, чому я не сміюся, не плачу з утіхи, чому нині, вихопившись із натовпу, який на майдані перед Верховною Радою кричав і «слава», і «ганьба», – геть подався з площі осамотнений і скулений, немов побитий пес, – я, депутат українського парламенту, член опозиційної Народної Ради, яка виборола для України незалежність, і в незрозумілому смутку сиджу ось цілу ніч у своєму готельному номері…

Я врешті збагнув, від чого мій смуток. Гай-гай! Народи Європи в такий безмір віддалилися від нас, немов ті два азовські брати, що полишили третього на степовому перепутті; третього залишили в його національному середньовіччі – з ворожбитами, відьмами й змодернізованими різновидами окультних сил, з нечинними законами, сплюндрованою більшовизмом землею, з розлінивленим і пропитим господарем тієї землі, з ордою непомності в людських душах – обкраденого – і розбудженого. Виборсуйся тепер сам зі свого середньовіччя, куди тебе загнали жорстока історія і твої власні добродушність та довірливість, доганяй своїх лукавих братів, що покинули тебе на безводді й безхліб’ї!

Благословилося на світ: над Києвом із кокона ночі проколюється тихий і погожий осінній ранок. І цей величний початок першого дня на вільній Україні раптом додає мені отухи: ніхто хай не думає, що з якихось там об’єктивних причин ми відкотилися у своєму розвитку на цілі століття, – ми таки знаходимося, якщо брати до уваги історію українського народу, в національному середньовіччі і мусимо знайти в цій реальності найвищий оптимізм.

Бо, коли б лише припустили, що живемо такі, як є, у пізньовіччі, за яким неминуче приходить кінець національного життя, і ми опинилися на митниці з порожніми торбами, – втратили б потребу працювати і ніколи нічого не змогли б передати незнаним нам сьогодні прийдешнім земним чи то космічним цивілізаціям.

Не винні ми, що залишилися позаду, та винні будемо, якщо не окреслимо чітко місця свого знаходження. Тому я стверджую (не з мотивів пісного патріотизму, а з тверезого усвідомлення нашої реальності): українська нація, ще молода й сповнена енергії, вийде дужою із свого середньовіччя, бо так хоче світова гармонія, яка, не буваючи ніколи ущербленою, не зможе обійтися без державного досвіду п’ятдесятимільйонного українського народу.

Я беззастережно вірю у справжню незалежність України, і для цього не потрібно бозна-якої одержимості, бо творення самостійної Української держави вже ціле століття відбувається на моїх очах.

Не перебільшую. Моє свідоме життя, до якого я додаю життя моїх батьків, бо вони мене виховали і стали первнем моєї свідомої сутності, триває від початку нашого століття. Моє життя пройшло через спробу творення української державності в 1917—1921-х роках, вигартувалось у трагедії сорокових років і посідає певне місце в нинішній боротьбі за незалежність України, в якій я фігурую як недосвідчений політик і досить досвідчений письменник.

Хочу розповісти про своє життя в контексті кількадесятилітньої історії мого народу. Благослови, душе моя, Господа за те, що прилучив мене до боротьби за волю України…

Чи то ж само прийшло в мою свідомість те болісне прагнення віддати свою посильну жертву на вівтар нашої незалежності?

Напевне, так. Неволя навіть тоді, коли в рідній хаті панує достаток і в сім’ї ніхто не має найменшої уяви про голод, коли ласкава мати вчить свого мізинчика доброго тону, змалку готуючи його до елітарного життя, коли батько, сільський учитель, помітивши в своєму синові пристрасть до книг, створює для нього сувору систему читання, а в хаті ж повно різноманітної літератури, коли сільські хлопчики-ровесники заздрять твоїй ошатності й чистоті, – навіть тоді з повітря, з прочитаних книжок, з тривожних

1 2 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994"