Читати книгу - "Молдавські народні казки"

Зелен-Василько утішив дівчину:

— Не плач, царівно! Дай мені чогось поїсти, від утоми й голоду я ледве на ногах тримаюсь.

Нагодувала його царівна та й каже:

— Ляж відпочинь. Коли повернуться дракони, я тебе розбуджу, і ти станеш з ними до бою.

Тільки-но Зелен-Василько торкнувся подушки, як заснув богатирським сном. Царівна схилилась над ним і довго милувалась його вродою.

Тим часом страшні дракони летіли додому. Від помахів їхніх огидних крил тремтіла земля, хилились дерева і все навколо ходило ходором.

Підлетіли вони до воріт фортеці і відразу ж почули чужий дух. Побачила царівна драконів і від жаху слова вимовити не може, лише сльози з очей закапали. Впала гаряча сльоза на обличчя Зелен-Василька. Той миттю прокинувся й тихо спитав:

— Прилетіли?

Злякана царівна мовчки кивнула головою.

Дістав Зелен-Василько меча двосічного і причаївся біля дверей.

Двадцятичотирьохголовий дракон, як найстарший, наказав шестиголовому піти глянути в дім, що то за чужинець вдерся до їхніх володінь. Потупцював біля дверей шестиголовий та кінець кінцем наважився зайти в дім. Решта драконів відійшли вбік чекати його з вістями.

Чув шестиголовий дракон, що смерть його причаїлась поблизу, та не зміг знехтувати наказом старшого. Просунувся в кімнату до половини, пащі пороззявляв, язики висолопив. З роззявлених пащек дим густий шугає.

Зелен-Василько безстрашно рубонув потвору мечем. Покотились драконові голови додолу, мов гнила капуста. Змахнув Зелен-Василько ще раз мечем і розчахнув драконове тіло навпіл. Зібрав він та повикидав драконові голови через вікно і став чекати, що буде далі. А тим часом інші дракони чекали повернення шестиголового. Не дочекавшись, старшим дракон наказав дванадцятиголовому піти в дім та глянути, що там діється. Підійшов дракон до дверей і теж почув близьку смерть, але не міг не виконати наказу старшого.

Штовхнув дракон двері, пащеки ощирив, язики висолопив. А з пащек дим густий шугає з полум’ям.

Рубонув його мечем Зелен-Василько, посік на шматки й викинув через вікно. А сам причаївся біля дверей чекати останнього дракона.

Бачачи, що перші двоє довго не повертаються, старший дракон зрозумів — у фортеці не все гаразд. Тому наважився він устромити в дім спочатку лише дванадцять голів, а решту залишити надворі. Встромило страховисько в двері голови з ощиреними пащеками, дим з полум’ям шугає з них, іскри по всьому домі сиплються. Глянув Зелен-Василько на жахливу потвору, та не злякався. Щосили махнув мечем і відтяв геть усі голови. Змій почув, як щось гаряче обпекло йому шию, та не второпав, що сталося, і поплазував до кімнати. Зелен-Василько ще раз рубонув мечем і відсік драконові решту голів. Безголове драконове тіло звивалось і билось в корчах, аж земля здригалася. Тільки вдосвіта воно затихло і завмерло. Ой як же зраділа царівна перемозі над хижими драконами!

А Зелен-Василько попросив царівну:

— Приготуй обід, гарна дівчино, а я ляжу та спочину, бо дуже стомився.

Весело наспівуючи, царівна швидко наварила чимало смачних страв. Як же вона раділа! Відважний витязь знищив драконів, вирвав полонянку з їхніх кривавих пазурів. Незабаром вона стане дружиною найхоробрішого, найвродливішого богатиря на світі.

Ранком царівна розбудила Зелен-Василька. Вони поснідали і заходились лаштуватися в дорогу до рідного порога. Не знати як, довідався про події у фортеці Півчоловік. Був той виродок одноногий, півголовий, однорукий, одноокий і одновухий. Дізнався — і миттю примчав до фортеці драконів. Зелен-Василько з царівною саме в дорогу лаштувались. Півчоловік здалеку загукав:

— Гей, Зелен-Васильку, ану виходь на бійку!

Царівна вже чула про те страховисько, бо про нього не раз згадували дракони в розмовах між собою. І вона гірко заридала.

— Зелен-Васильку, важко тобі буде битися, але як переможеш, тоді ми з тобою заживемо в щасті та злагоді. Благословляю тебе на святу битву!

Взяв меча Зелен-Василько і вийшов на подвір’я. Щосили рубонув Півчоловіка, але той відскочив убік і закричав:

— Ану ставай зі мною до двобою!

Зелен-Василько метнувся до потвори і відрубав йому півголови, півтіла посік на шматки і склав на купу перед порогом, а тоді зайшов у дім і сказав царівні:

— Порубав я його на шматки, тепер йому не ожити.

Проте Півчоловік ожив і знову закричав:

— Ану ставай до бою!

Цього разу смертельний жах охопив Зелен-Василька. Але він таки взяв меча і став до бою. А Півчоловік причаївся за дверима і, тільки-но Зелен-Василько переступив поріг, кинувся ззаду на нього, вихопив меч і відрубав хлопцеві голову.

Впав Зелен-Василько мертвий, а Півчоловік кинув меча, ввійшов у дім і сказав царівні:

— Ходімо до твого батька.

Гірко плакала дівчина за Зелен-Васильком, та мусила скоритись убивці і вирушити з ним до батькового палацу.

— Тату, впустіть мене, — постукала у батькові ворота царівна.

Почув цар доньчин голос, вийшов назустріч, міцно обійняв царівну. Скільки ж бо років спливло, як він бачив доньку востаннє! З радощів скликав цар гостей на бенкет і на тому бенкеті все розпитував доньку про бій із драконами. Але в ту розмову весь час утручався Півчоловік. І такий він був потворний та гидкий, що в царя бігали по спині мурашки. Але нічого не вдієш — царське слово треба тримати. Швидко домовились про