Читати книгу - "Кривоклят"

компенсації, та ще й на суму з багатьма нулями, а вони ж нічого більше не люблять і водночас більше не бояться, ніж суми з багатьма нулями, це любов нулів до нулів і страх нулів перед нулями, звідси всі ці: Чи вплинуло на це важке дитинство підсудної? Чи варто вбачати провину в жорстокому ставленні їхньої матері? Що на це сказав би Фройд? Чи психіатри побачать причини цієї трагедії в драматичних подіях минулого? — та інші дурниці, писані журналістами на своїх коробчастих, огидних ноутбуках, що стоять на термітних, огидних меблях у гніздоподібних, огидних кімнатках, де жоден квадратний сантиметр стіни, стільниці, вікна не дає очам перепочинку, навпаки, уся поверхня стін, стільниць і вікон, якщо там узагалі є якісь вікна, а не корпоративні бокси, отже, уся ця поверхня є візуально токсичною та отруює їх різноманітною отрутою, що потім просочується до їхніх голів, із голів до статей, а зі статей — до голів читачів. Це не оминуло ні Цеєтмаєра, ні мене, до того ж Цеєтмаєра, як я вже згадував, це мучило по-особливому й доводило до розпачу, до якого важко знайти відповідні слова, розпачу всеохопного, що його могли якось пом’якшити тільки рисування і, за словами Цеєтмаєра, розмови зі мною, тоді як мене психологізація журналістів, ідіотська та негідницька, дратувала по-справжньому, але не доводила ні до розпачу, ні до навіть короткочасного суму, мене дратували тільки такі запитання: Чи Кривоклят виховувався в нормальній родині? Чи варто покладати провину за його злочини на драматичну подію в дитинстві — падіння до вигрібної ями у віці двох років? Чи батько Кривоклята вдавався до насильства? Чи мати Кривоклята, гарненька жіночка, як ще сьогодні кажуть її колишні сусіди, своїм еротизмом не вплинула негативно на несформованого хлопчика? Чи вважали родину Кривоклятів нормальною? — бо тут ідеться про так звану нормальність так званої нормальної родини, адже всі ці журналісти хочуть за будь-яку ціну знайти пояснення цієї ненормальності, цього пункту, у якому в здоровій, на їхню думку, суспільній тканині з’являється вада, виразка, новотвір, одне слово — ненормальність, яку зі здорової суспільної тканини слід вирізати, випалити живим вогнем, відокремити, хоча те, що вони називають нормальною родиною, є насправді рідкістю й відхиленням від норми, оскільки нормальна родина — це родина машиніста з Амштеттена, яка спочатку у фізичному сенсі знищила найстаршого, найбільш людського із синів, і це призвело до того, що він утік із дому і здох як пес на одному з німецьких вокзалів, а потім, користуючись цим відразливим прикладом, цими рештками, доставку яких, як в’язки дров, залагоджено з колегами, знищила в духовному сенсі решту дітей, до того ж машиніст діяв не сам, а зі своєю дружиною; насправді він зламав їй чотири ребра під час сеансу екзорцизму, але вона своєю відданістю посприяла йому в послідовному знищенні всіх дітей — першої фізично, а решти духовно. Ось вона, як і у випадку родини дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна, де батька позбавили майна й загнали в домовину, а сестру перетворили на служницю, від якої, до того ж постійно, вимагають чергових подяк за християнську опіку, від якої безперервно, у будь-яку пору дня й ночі вимагається вдячність за найбільшу невдячність з усіх можливих, ось вона — нормальна родина, тобто безжальна й нищівна, що безжально нищить будь-які спроби відмежуватися від ладу, будь-які спроби окремості, будь-які спроби, скажімо це відверто, бути людиною, натомість родина, яку називають нормальною, а тому люблячою, ніжною, родина, яка з повагою ставиться до факту, що кожен із нас — окрема людина, підкреслюю — окрема й підкреслюю — людина, є рідкістю, надзвичайною рідкістю, вона в жодному разі не є нормою і в суті своїй ненормальна. Ненормальна родина ніколи не довела б до того, до чого доводять нормальні родини, як, наприклад, родина дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна або машиніста з Амштеттена, у яких дитині категорично забороняється мати індивідуальність, у яких у дитини ампутують індивідуальність, знищують її, не жаліючи ні сил, ні засобів, оскільки дитина в такій родині зачинається, народжується та виховується не для того, щоб цілком стати людиною, вона фабрикується для потреб діяльності родини, як колесо в більшій машинерії, яке мусить обертатися за заздалегідь встановленими правилами, до того ж дитина на ці правила не має ні найменшого впливу, хоч мало не від моменту народження, від моменту перших проблисків власної свідомості, одразу пригнічених чужими правилами, усвідомлює, що ці правила встановлені всупереч їй, ба більше, що вони прагнуть її беззастережного підпорядкування і, як наслідок, знищення. Якщо хто-небудь, як, наприклад, найстарший син машиніста з Амштеттена, наважується на непослух, то оголошує формальну війну, у якій він перебуває в заздалегідь програшній позиції, оскільки оголошує її не конкретному правилу, а цілій родині, цілій машинерії, де він мав бути колесом і з ентузіазмом обертатися, а став перепоною, тому машина, тому родина, використовуючи всю свою парову потужність, спочатку намагатиметься його приборкати дедалі жорстокішим пригнобленням та урізанням і, врешті-решт, його знищить, так, як це було з найстаршим сином машиніста з Амштеттена, який міг повернутися додому лише як предмет, внесений у відомості як в’язка дров. Отже, хтось міг би аргументувати, що кращу долю приготувала собі сестра дружини аптекаря з Браунау-ам-Інна, яка підкорилася, прийняла визначене їй місце й туркотіла в машині під орудою дружини аптекаря та її чоловіка, однак такою ціною вона вижила, але в реальності доля сестри аптекаревої дружини, зведеної до ролі служниці, навіть гірше, до ролі безплатної служниці, якій постійно доводиться дякувати сестрі та шваґрові за їхнє надзвичайне та християнське милосердя, насправді значно гірша за долю сина машиніста з Амштеттена, який здох як пес, за словами машиніста з Амштеттена, але, по суті, помер як людина, щоби не жити як пес у нормальній родині. Чи батько Кривоклята вдавався до насильства? Так, я ріс у нормальній родині, і він вдавався до насильства. Чи мати Кривоклята була сповнена еротизму? Настільки, наскільки можливо бути сповненою еротизму в ті часи, з таким чоловіком, у такому містечку; я виростав у нормальній родині, тож моя матір була нормальною мірою сповнена еротизму, так само, як мій батько нормальною мірою вдавався до насильства, тобто інколи бив мене, а інколи не бив, а інколи горлав: Я переламаю тобі всі кістки, собацюро, він горлав так, що ставав геть червоним, і я бачив лише білки його очей у червоному м’ясі обличчя, а інколи він не горлав, і це також було нормальним, оскільки родина, у якій я народився і виховувався, була