Читати книгу - "Лука і вогонь життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гаразд, — сказав Лука. — Мені вже тут набридло. Якщо це кнопка, яку мені треба натиснути, то я піднімаюся туди. — А тоді, не чекаючи відповіді, він стрімголов кинувся бігти по розбитих війною вулицях.
Навіть попри те, що Ведмідь і Собака прикривали його, завдання виявилося для нього майже непосильним. Видри розходилися понад міру, Лука втрачав життя за життям. Уникнення Респектощурів було також нелегкою справою, хоч він їх тепер мало цікавив; їхні бронетранспортери та мотоцикли весь час підминали його під себе й не давали вільно рухатися. А от Пере-Щур, а це стало помітним, був єдиним Щуром, який чомусь остерігався Луки, так ніби мав якусь особисту причину бути зацікавленим у непросуванні цього подорожнього; і в ті поодинокі випадки, коли Луці вдавалося проходити між життєвбивчим дощем і уникати Респектощурів, Пере-Щур бив без промаху. І кожного разу, коли його переїжджав бронетранспортер, в нього влучала бомба чи куля Пере-Щура, якого він собі вже інакше не уявляв як шкільного Щуроїда у направду щурячій личині, він втрачав життя й опинявся знову біля відправної точки, нітрохи не просунувшись уперед і втративши десятки життів, до того ж був з голови до ніг обляпаний тухлими яйцями, гнилими помідорами й соком бетелю. Після багатьох невдалих спроб він відпочивав під навісом булочної, важко дихав, промоклий, смердючий, лишень із 616 життями, і скаржився Ніхтотатові:
— Дуже складно. А чого Видри такі злюки? Чого вони самі не живуть і іншим не дають?
— Може б, вони такого і не робили, — відповів Ніхтотато, — якби Респекторат не розширювався настільки швидко. Ці страхітливі Респектощурі шастають далеко за межами своїх кордонів, намагаючись усіх перетягнути на свій бік. Якщо так триватиме й надалі, то весь Світ Чарів ризикує потрапити у зашморг надмірної поваги.
— Так, таке може статися, — Лука важко дихав, — але якщо ти опиняєшся серед тих, кого атакують, то підтримувати нападників, правду кажучи, дуже складно. Лишень погляньте на стан собаки і ведмедя. Думаю, їм також не сподобалися Видри.
— Іноді, — розмірковував Ніхтотато, ніби розмовляв сам із собою, — вирішення проблеми полягає у тому, аби наблизитися до проблеми, а не втікати від неї.
— А я й намагаюся наблизитися до проблеми, — почав було Лука, а тоді зупинився. — Ага, — сказав, — я розумію, до чого ви хилите. Не час для золотої Кулі. Це не проблема, правда?
— Не тепер, — погодився Ніхтотато.
Лука поглянув на небо. Там була вона — Образцеса, казкова королівна Видр, самодержиця небес, яка літала на Килимі Царя Соломона. На вигляд їй не даси більше шістнадцяти чи сімнадцяти, думав він, але насправді, як це буває із казковими героями, вона, мабуть, мала вже тисячі років. «Як же її звати?» — питав він сам у себе.
Тепер Ніхтотато вже мав задоволений вигляд — такий самий вигляд мав Рашид Халіфа, коли Лука приносив хороші оцінки з математики.
— Саме так, — сказав він, — знаючи ім’я казкової героїні, ти одержуєш владу над нею. Саме так! Якщо дізнаєшся її ім’я, то зможеш її покликати, і вона буде змушена прийти. На жаль, вона відома під десятками імен, і може таке бути, що жодне з них не є її справжнім іменем. А от як сам ти звешся, не розповідай, це тобі моя порада. Бо коли у Чарівному Світі дізнаються про твоє ім’я, то невідомо, що вони можуть з ним устругнути.
— А ви самі знаєте, як її звати? — нетерпляче запитав Лука. — А чи й далі просторікуватимете, аби лишень не признатися, що не знаєте її імені?
— От, який кусючий, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лука і вогонь життя», після закриття браузера.