Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Страта 📚 - Українською

Читати книгу - "Страта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Страта" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 134
Перейти на сторінку:
вампірів — ікла. Вампіри сплять у трунах. Коли Ірені було років чотирнадцять, вона переглянула всі наявні фільми про вампірів...

Закляклою рукою полізла за пазуху. Тюремна роба не мала кишень — але Ірена примудрилася влаштувати в її складках закапелок. Недарма в останні дні вона так завзято просила на обід гостренького — ось вони, кілька відвойованих часникових зубочків...

Ірена примружила очі — пан Семироль стояв перед нею як живий. Чи посміхався він під час тієї їхньої зустрічі? І якщо посміхався, то оголював при цьому ясна?..

У неї немає при собі жодної срібної дрібнички. І осиковий кілок, зрозуміло, в камері смертників добути ніде...

Зараз чи згодом?

Згодом. Вона акуратно сховала часникові зубочки. Закусила губу.

Іноді вампірами називають (у переносному значенні) користолюбців, негідників, зажерливих банкірів. А що, коли Упир — всього лише прізвисько користолюбця?..

«Приватний представник правосуддя». Приватний кат, точніше кажучи. Цікава практика... Одна річ — коли страчують на площі. Зовсім інша — коли торгують ордерами на страту, ніби мисливськими ліцензіями...

Анджею, це твій задум? Чи все ж таки помилка, побічний ефект, цеглинка, що випала зі свого гнізда і спричинила за собою дивний обвал? Змінивши тим самим всю структуру МОДЕЛІ?..

Машину трусонуло. Ірена вхопилася за жорсткий край лави; місто залишилося позаду. Вони їдуть близько півгодини — власне, куди?

Вона виглянула знову — і на цей раз видимість виявилася трохи кращою. Вона навіть примружилася від низького листопадового сонця, що пробилося крізь шар пилу на тюремному склі.

Гори. Машина повзла гірською дорогою — але не звичною, у вигинах зелених пагорбів із туманом над вузькими річками. Ці гори нагадували скорше давню їхню поїздку на турбазу — високі, уривчасті, лисі, позбавлені рослинності, холодні й недосяжні...

Вона протерла очі. Ну не було скелястих хребтів у її передмісті! Не мусило бути... Це неправильні гори, поза МОДЕЛЛЮ тут зовсім інша місцевість!.. Але цікаво: чи існує межа, територіальна межа МОДЕЛІ?

Вона жваво уявила собі, як машина перетинає невидиму межу і вихоплюється з вигаданого Анджеєм світу — просто в натовп зневірених, схудлих в очікуванні експертів, ув обійми цієї безвідповідальної сволоти — пана Петера...

Чи припускав пан Петер, що події можуть повернутися ТАК? Не припускав — значить, некомпетентний. Припускав, але вирішив ризикнути? Тоді мерзотник. Гад...

Машина сповільнила хід. Зупинилася.

Ірена відчула, як терпнуть руки. І ноги перетворюються на два ватних байдужих мішки.

Уже?!

Голоси ззовні. Людська тінь на секунду заступила сонце; Ірена прилипла до вікна, стискаючи в спітнілому кулаку свою останню надію — часникові зубці...

Хтось, здається, водій, смішно дріботячи, потупцяв до самотнього дерева на узбіччі. Став у відповідній позі, завмер, ніби тушканчик...

Ірена, подумки сплюнувши, відірвалася від вікна. «Технічна зупинка».

А може?..

І вона забарабанила в стінку кабіни:

— Гей! Чуєте?! Випустіть мене ненадовго! Мені треба...

Похмурі обличчя. Бурчання. Їм теж не по собі — неприємно, бачте, везти куди слід смертника, особливо якщо смертник — жінка...

Так. Імовірно, моделюючи ці гори, Анджей звірявся з кращими видовищними альбомами... Утім, що вона знає про процес моделювання? Будиночки, складені із сірникових коробок, давно вже залишилися в минулому...

Примружившись, вона роззирнулася.

Так. Втрачати їй нічого. Праворуч стіна, ліворуч провалля. Круте, але не стрімке. Можна зламати шию... а можна і не зламати.

Охоронців двоє. Водій — третій. У кожного при боці — важка кобура.

Але чи не краще куля, ніж чиїсь заслинені ікла?!

— Швидко, — сплюнув крізь зуби один із охоронців.

Вона зробила здивовані очі:

— Отут? Дайте хоч за кущик відійти...

— Я тобі відійду... — сказав інший, похмурий і червонопикий. — Тут, на дорозі...

Вона ображено звела брови і зробила крок у напрямку до провалля.

— Стояти!!

Вона зупинилася.

У принципі, слід заголитись і присісти, сподіваючись, що охоронці відвернуться хоча б рефлекторно.

Ірена уявила собі, як кидається у провалля, підхоплюючи на ходу арештантські штани, що спадають...

Скривилася, як від кислого. З огидою озирнулася на охоронців:

— Хай вам біс... Їдьмо! Я передумала.

* * *

Ще через годину машина зупинилася знову. Ірена на той час поринула в тоскне заціпеніння — дорога в’юнилася, як черв’як на риболовецькому гачку, і доводилося боротись із підступною нудотою.

Ще одна «технічна зупинка»?..

Голоси ззовні.

Вона насилу підвелася з лави. Потягнулася було до вікна — але тут двері відчинилися, впускаючи в задуху фургона крижаний струмінь вистояного гірського повітря.

Ірена примружилася, хоча сонце стояло не так високо і світило з іншого боку.

— Виходьте...

Охоронець звернувся до неї на «ви», і по шкірі її

1 ... 24 25 26 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страта"