Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Подих диявола 📚 - Українською

Читати книгу - "Подих диявола"

203
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подих диявола" автора Томас Тімайєр. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 93
Перейти на сторінку:
class="book">Оскар скривився. Цього ще не вистачає! Цей слизький професор не тільки втерся в довіру до Вілми й Елізи, він тепер і до нього підлащується.

— Не розумію, про що ви, — якомога байдужіше сказав Оскар. — Мені нема чого з вами обговорювати.

«Пачакутек» опускався усе нижче. Уже можна було чітко розгледіти ріку Чилівунг. Оскар схопив бінокль і вдивився вниз. У бухті, щільно притиснувшись один до одного, стояла величезна кількість кораблів: шхуни, кліпери й пароплави, а човники, вантажні й пасажирські судна снували туди-сюди. Були там і традиційні судна — джонки, самбуки й доу, що виділялися своїми трикутними вітрилами. Немов привіт із минулого. В Оскара, якого в корабельних питаннях можна було назвати ходячим словником, просто душа тішилася.

Місто пролягало внизу, як строкатий килим. Хитросплетіння вулиць і провулків, будинків, площ, храмів і пагод, між якими простягнулися вузькі водні шляхи. Набережні були заповнені людьми з барвистими прапорами й парасольками від сонця. Всі вони поспішали у своїх справах. Батавія розташовувалася на рівнині, оточена полями й лісами, пагорбів практично не було. Картина внизу чимсь нагадувала мурашник, у якому дивним чином сполучалися хаос і порядок. Із незліченних труб підіймався дим.

Оскар заплющив очі. До нього долинув ледь чутний аромат прянощів і риби, запах чогось жирного й запеченого. Навіть слинка потекла.

Вони спустилися ще метрів на двісті, і на одній із довгих дерев’яних набережних замигтів червоний вогник. Він загорявся, світив кілька секунд і зникав.

— Схоже, це для нас, — сказав Гумбольдт, обертаючи бінокль убік сигналу. — Бачу карету й кількох людей, які махають нам. В одного з них ракетниця. Напевно, вони хочуть, щоб ми приземлилися в цьому місці.

Посадка була найбільш мудрованою частиною подорожі. Потрібно було стежити за швидкістю, ураховувати силу й напрямок вітру. Нарешті, потрібно було правильно кинути якір. Загалом, щоразу доводилося виконувати цілий ритуал.

Оскар стояв поруч із Шарлотою і чекав сигналу опускати якір. Унизу вже зібралася ціла юрба з бажаючих бути присутніми при настільки сенсаційному видовищі. Юнак був упевнений, що ніхто з них раніше не бачив дирижабля.

— Обережно! — крикнув Гумбольдт. — Ще кілька метрів.

Дослідник розвернув гондолу на сто вісімдесят градусів, і мотори дружно загурчали. «Пачакутек» зменшив швидкість. Гумбольдт уміло керував кораблем, поки той не завис над землею точно там, де йому й належало. Тоді він підняв руку.

— Усе гаразд. Тепер можна опускати якір. Але прошу вас, повільніше.

Оскар відчинив розсувні дверцята, а Шарлота запустила лебідку. Запрацював двигун барабана. Якір зі скреготом ковзнув униз і, погойдуючись на важкому канаті, помчав до землі.

— Повільніше. Іще метрів зо п’ять.

Оскар уважно стежив за якорем.

— Добре, — крикнув дослідник. — Ще трохи, зовсім трошечки. Зупиняйте!

Чоловіки на землі підхопили якір і прив’язали його до одного з кілець, до яких прив’язувалися кораблі, що пришвартовувалися. Вони просмикнули кінець якірного канату в петлю й кілька разів обв’язали канат навколо стовпчика. Лєна з Елізою скинули другий канат, який закріпили схожим чином.

«Пачакутек» погойдувався на легкому вітерці.

Гумбольдт вимкнув двигуни.

— Скидайте трап!

Оскар із Шарлотою витягли мотузяні сходи й перекинули за борт. Їх упіймали двоє чоловіків.

— Порядок! — крикнули вони повітряним мандрівникам.

— Укунта абененден комен!

— Гадаю, це означає, що нам можна спускатися, — промовив Гумбольдт. — Ви йдіть, а мені потрібно ще дещо закінчити.

— Напевно, буде краще, якщо першим зійду я, — запропонував Лілієнкрон. — Ми знайомі з губернатором. Познайомилися під час моєї останньої поїздки.

— Добре, — кивнув Гумбольдт. — Тоді замовте й за нас слівце. А то, схоже, наше прибуття наробило багато шуму.

— Обов’язково! — Лілієнкрон поправив шапку й обсмикнув сорочку. — Як я виглядаю?

— Чудово! — заспокоїла його Еліза.


Коли Оскар спустився, Поортвліт і Лілієнкрон уже радісно потискали один одному руки.

— От так несподіванка! — почув він слова губернатора. Той розмовляв чудовою німецькою. — Не думав, що ви повернетеся до нас так скоро, пане Лілієнкрон. Після вашого від’їзду я вже й не думав, що колись побачу вас знову. Як рука?

— Зовсім як нова, — відповів Лілієнкрон. — Ви ж чудово знаєте, що програти битву — це ще не означає програти війну. Справжнього вченого це не злякає. Дозвольте вам представити: мадам Моліна, фрейлейн Ритмюллер і фрейлейн Полішинська. А це Оскар Вегенер і його батько Карл Фрідріх Донхаузер.

Поортвліт здивовано підняв брови.

— Ви прибули в супроводі такої чарівної компанії. Здається, німецьким панянкам пригоди більше до смаку, ніж тутешнім жінкам. Ласкаво просимо, любі пані. Сердечно вас вітаю, пане Гумбольдт. Радий, що нарешті маю можливість особисто з вами познайомитися. Ваша репутація вас випереджає.

— Що це означає? — здивувався влещений Гумбольдт.

— Можливо, це і край світу, але ми ж живемо не на Місяці. Не можу передати, наскільки я щасливий, що можу привітати в нас фігуру такого масштабу! Упевнений, що ви й ваш дирижабль будете темою розмов номер один увесь наступний тиждень.

Судячи з Гумбольдта, губернатор знайшов ключик до його серця. Усього кілька слів — і знаменитий дослідник покірний!

— Це не входило в мої плани, — вибачився Гумбольдт. — Просто це — найзручніший і найшвидший спосіб пересування. До того ж, найнадійніший. Якщо, звісно, умієш керувати.

1 ... 24 25 26 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих диявола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подих диявола"