Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Первісна. Дорога на Тір Мінеган 📚 - Українською

Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

485
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Первісна. Дорога на Тір Мінеган" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 146
Перейти на сторінку:
полювання голодним і передусім біжить снідати.

— Повертається з полювання? — перепитав Бренан. — А хіба не зарано?

— Для такого полювання радше запізно, — відповіла Ґвен, чиє обличчя виражало суміш іронії, осуду й поблажливості. — Я намагаюсь його перевиховати, та все марно. Ліам легковажний, безвідповідальний… але дуже милий. Він обов’язково тобі сподобається.

Бренан у цьому сумнівався.

Коли вони спустися до порожньої їдальні, широкі двостулкові двері неподалік від сходів рвучко розчахнулися, пропустивши до кімнати високого, міцної статури юнака в розхристаному коричневому камзолі й такого ж кольору штанях, недбало заправлених у черевики. Побачивши Ґвен із Бренаном, він квапливо поправив одяг і пригладив своє скуйовджене русяве волосся. Його жваві сірі очі поглянули на Ґвен трохи винувато і водночас пустотливо, а на Бренана — з цікавістю.

— Вітаю, Ліаме, — промовила Ґвен, намагаючись говорити стримано й холодно, але в її голосі виразно вчувалися лагідні нотки. — Нарешті ти нагулявся.

Ліам підійшов до неї, обійняв за плечі й поцілував її в лоба.

— Доброго ранку, сестричко. Бачу, ти теж часу не гаяла. — Він знову кинув допитливий погляд на Бренана, і в нього з’явився такий вираз, ніби він щосили намагався пригадати, де вони бачилися раніше. — Е-е… Перепрошую, ми вже знайомі?

— Ще ні, — відповіла Ґвен. — Але це легко виправити. — І спершу звернулася до гостя: — Бренане, це мій менший брат, Ліам аб Конлайд О’Дойл.

— Дуже приємно, — відповів Бренан, несподівано для себе відчувши величезну полегкість від того, що Ліам виявився не її чоловіком, а братом.

— Насправді я старший, — зауважив той, міцно потиснувши Бренанові руку. — Мені на рік більше, ніж Ґвен. Та вона завжди називає мене меншим, бо я наймолодший з її братів.

— І найнесерйозніший, — додала Ґвен. — Ліаме, дозволь представити тобі лорда Бренана аб Ґрифида О’Мейніра.

— Я зовсім не лорд, — запротестував Бренан. — І не О’Мейнір. Я з простого роду.

— Ти відьмак, отже, маєш титул високого пана Тір Мінегану, — пояснила вона. — Він твій за правом народження. А Мейнір звали першу шінанську жінку, що опанувала Іскру, відбиток якої ти в собі носиш — і тому належиш до шляхетного відьомського роду О’Мейнір. Така традиція.

— Ого! — вигукнув Ліам, вирячивши з подиву очі. — Відьмак? Сестричко, ти не жартуєш?

— Ніяких жартів, — запевнила його Ґвен. — Бренан справді відьмак.

— Хіба це можливо? Я досі нічого не чув про… — Тут він осікся і приголомшено втупився в Бренана. — Провалитись мені в Тиндаяр! А я, дурень, усе думав-гадав, де ж ми зустрічалися. І як це відразу не збагнув, що ти до дідька схожий на Шайну! Такий схожий, аж страх бере. Її брат, еге ж?

— Близнюк, — кивнув Бренан.

— Отакої! — похитав головою Ліам. — А Шайна ні разу не обмовилася, що має близнюка-відьмака. І ти, сестричко, нічого не казала. І решта відьом про це нічичирк. Ви всі такі потайливі!

— Які вже є, — недбало знизала плечима Ґвен і перевела погляд на Бренана. — Зараз мені треба написати кілька листів, а ти, якщо хочеш, відпочинь з дороги. Тобі вже мали приготувати покої й перенести туди твої речі.

— Дякую, — відповів Бренан, — але я не втомився. Майстер Киран був такий люб’язний, що надав мені цілу кімнату, і вночі я добре виспався.

— То ти ночував у нашого лісника? — втрутився Ліам. — Сподіваюсь, мала Рінаґ тебе гарно розважила?

Бренан миттю почервонів.

— Аж ніяк, — збентежено промимрив він. — Нічого такого не було…

— Тоді ти багато втратив. — Ліам мало не облизнувся. — Рінаґ така солоденька, а в ліжку справжнє бісеня.

Ґвен суворо зиркнула на брата.

— Припини, нестерпний! Не міряй усіх на свій копил… Ну, гаразд, Ліаме, подбай про нашого гостя, покажи йому садибу, поспілкуйтеся досхочу — ви ж, хлопці, любите чесати язики. Тільки не надумай тягти його на денне полювання.

— Не надумаю, — пообіцяв він. — Я й нічним ситий.

Кинувши на Бренана швидкий погляд і легенько всміхнувшись, Ґвен побігла вгору по сходах, а Ліам, попросивши його трохи зачекати, рушив через їдальню до менших дверей, що вели на кухню. За якусь хвилину повернувся звідти з величеньким плетеним кошиком, укритим білою скатертиною.

— Ґвен добре вимуштрувала слуг, — сказав він Бренанові. — Не встиг я повернутись, як вони вже наготували мені харч. Я волію снідати на свіжому повітрі. Ходімо.

Молоді люди вийшли з будинку і через широкий задній двір подалися до невеличкого ставка, посеред якого плавали білосніжні лебеді. Побоюючись, що Ліам от-от почне розпитувати про нього та Шайну, і ще не вирішивши, що йому розповісти, Бренан першим завів розмову:

— А про яке полювання ви з Ґвен говорили? Щось твоя одіж не схожа на мисливську.

Ліам широко осміхнувся:

— Це зважаючи, на кого полюєш. Милі за дві звідси ліс закінчується й починаються селянські господарства. А на кожній фермі мешкає бодай одна гарненька ціпка. Ото і є моя здобич.

— Маєш на увазі дівчат?

— Еге ж. І всі, як одна, прудконогі. Поки наздоженеш — захекаєшся. Тому я й називаю це полюванням.

Бренан недовірливо глянув на нього.

— Невже ти…

— Та ні, — розсміявся Ліам. — Звісно, ні! Я нікого не присилую. Якщо дівуля не хоче, то й пальцем її не зачеплю. Мені вистачає тих, що самі просяться. А бігають від мене, бо так цікавіше. Невеличка розминка перед головною розвагою. Хай що там Ґвен каже, а тобі варто це спробувати. Як захочеш, дай знати — поїдемо на полювання разом.

Зніяковілий Бренан похитав головою:

— Дякую за пропозицію, але я в такі ігри не граю.

Ліам серйозно кивнув:

— Ще б пак. Я знав, що ти відмовишся. Ти ж

1 ... 24 25 26 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Первісна. Дорога на Тір Мінеган», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"