Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Дух животворить… Читаємо Сковороду 📚 - Українською

Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дух животворить… Читаємо Сковороду" автора Юрій Барабаш. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 133
Перейти на сторінку:
Єлізавєта), а також у грандіозному бенкеті брала участь двірська капела й разом з нею, поза сумнівом, Сковорода.

Для нього це було прощання з Москвою. Сковорода повернеться сюди ще раз через багато років, 1755-го. В Петербурзі ж йому більше не випало побувати…

А тепер шлях лежав на Київ.

Наприкінці липня 1744 року імператриця і «все довкілля двора» від’їхали в подорож на Україну, її давно готував О. Розумовський і з нетерпінням чекали ті, хто плекав надії на відновлення гетьманства, скасованого Анною Йоанівною. Виїхав туди і Сковорода, щоправда, чомусь не зразу — чи йому особисто щось перешкодило, чи то для всієї капели спочатку не знайшлося місця в царському почті, що складався «всього лишень» з 230 чоловік. У кожному разі, М. Ковалинський зазначає, що Сковорода прибув до Києва «при поверненні двора в Санкт-Петербурґ» (II, 382), тобто в самому кінці подорожі.

Втім, цілком можливо, що Сковорода все ж таки встиг стати свідком театралізованої вистави, якою Києво-Могилянська академія зустріла імператрицю, коли та її відвідала. Студенти, не відпущені з такої нагоди на вакації, зображали античних богів, історичних героїв, міфологічних тварин. Виконувалося канти, читалося вірші, спеціально написані до цього дня М. Козачинським. «При допомозі машин, частково виписаних, частково й власного винайдення, вчинено було різні дивні явища…»[116]. Висока гістя лишилася вдоволеною.

Щодо Сковороди, то він давно вже втомився від цієї мішури. Його думки були спрямовані на одне: вирватися з капели, повернутися до академії. Чи то не обійшлося без допомоги впливового родича Гната Полтавцева, чи іншими правдами-неправдами, але тут, у Києві, Сковорода таки домігся свого. Він, пише М. Ковалинський, «отримав звільнення з чином придворного уставника, залишився в Києві і знову почав учитися» (II, 382).

Чин придворного уставника промовляє сам за себе. Передовсім він свідчить, що за два з половиною роки Сковорода повною мірою виявив свій музичний хист і посів у капелі одне з провідних місць. Адже уставник — це дириґент (старший на криласі, за означенням В. Даля), людина, яка досконало знає устав церковної відправи й відає всім порядком співу, тобто, суттю, здійснює повсякденне керівництво хором. Якщо взяти до уваги, що йдеться про капелу такого високого класу, то чин уставника означає багато.

На цей час припадають і перші композиторські студії Сковороди.

Ось що пише про цей бік його діяльності біограф: «Улюбленим, але не головним його заняттям була музика, якою він займався для забави й проведення вільного часу. Він створив духовні концерти, поклав на музику деякі псалми, а також вірші, співані під час літургії, музика яких наповнена гармонією простою, але важливою, проникаючою, захоплюючою, зворушливою. Він мав особливу схильність і смак до ахроматичного роду музики. Крім церковної, він склав багато пісень у віршах і сам грав на скрипці, флейтравері, бандурі й гуслях приємно й зі смаком» (II, 401).

Помітно, що М. Ковалинський розповідає тут про заняття Сковороди музикою, які сам спостерігав, і про твори, які сам чув: інакше сказавши, мовитися, може, про період, який відноситься не раніше, ніж до 60-х років, коли Сковорода познайомився зі своїм майбутнім біографом. Та цілком зрозуміло, що основи музики, зокрема духовної, він мусив засвоїти набагато раніше, під час свого перебування у двірській капелі.

Що нам про це відомо? Дуже й дуже мало.

Вперше в І. Срезнєвського зустрічається згадка про те, що, перебуваючи в капелі, Сковорода «склав голос для духовної пісні „Иже херувимы“». Коментуючи це твердження, Г. Квітка-Основ’яненко додає: «Глас цієї духовної пісні, на ймення придворного, вміщений в обідні, за височайшим велінням надрукованій і розісланій по всіх церквах, для одностайності в церковному співі. Крім цього, Сковорода склав веселий і урочистий глас „Христос Воскрес“ і канон Великодня „Воскресіння день“ та ін., який нині вживається в церквах по всій Росії, замість колишнього смутного ірмолайного гласу, і всюди іменується „Сковородин“»[117].

Міркування І. Срезнєвського та Г. Квітки-Основ’яненка пробував був спростувати Г. Данилевський, однак, як показує Л. Махновець, не надто переконливо.

Тимчасом дослідники звернули увагу на рукописну збірку духовних концертів і відправ, яка зберігалася свого часу в бібліотеці Київського Софійського собору й, за всіма ознаками, належала до середини XVIII століття. У збірці знайдено «Службу на 8 голосів» з означенням імені автора: «Гри», «Грицк», «Грицкова». Музикознавець І. Комарова, аналізуючи музику «Иже херувимы», котра входить до «Грицькової служби», говорить про її гармонійну красу, сміливі, але м’які модуляції, вільне голосоведення, відзначає, що автор досконало володіє поліфонією, контрапунктом. А написано ж цю музику задовго до Бортнянського, Березовського, Веделя![118]

…Та віднині все це залишалося позаду — і «Херувімська», й капела, і марнота марнот двірського життя. Лише у тяжкому сні буде потім бачити Сковорода «палати царські, убори, танці, музиканти, де закохані то підспівували, то в дзеркало дивилися, забігши із зали в кімнату і, знявши маску, лягали на пишні постелі…» (II, 379)[119].

І от він знову в академії. Той самий клас філософії, ті ж лекції М. Козачинського. Сковорода знудився за навчанням, він радий, що може вгризатися в науку, надолужити прогаяний час, але, дивна річ, очікуваного задоволення не відчуває. Надто багато вже він устиг побачити і пізнати, межі навколишнього світу розсунулися, прийшов новий життєвий досвід. Чи можна це назвати розчаруванням? Радше то був інший рівень вимог і запитів розуму, що подорослішав. М. Ковалинський каже про це делікатно, але з певністю: «Коло наук, що викладалися в Києві, видалося йому недостатнім. Він захотів побачити чужі краї» (II, 382).

Якраз у цей момент доля зводить Сковороду з ґенерал-майором Вишневським.

1 ... 24 25 26 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух животворить… Читаємо Сковороду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дух животворить… Читаємо Сковороду"