Читати книгу - "Скарб Зеленого Байраку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А камея також розповість про себе? — спитав Віктор.
— Як і кожна знайдена річ, — зауважив учений. — Камея може розповісти багато.
— А про що може розказати оцей камінь? — недовірливо спитав один робітпик і подав ученому камінь.
— Ось послухайте. Камінь цей добували десь коло Тобечикського озера, можливо, біля села Такил. Це за п’ять-шість кілометрів звідси. Спершу камінь правив за карниз у будинку, згодом, оскільки він мистецьки обточений, очевидно, увінчував якусь громадську споруду. Камінь лежав на вапняпому розчині. Потім побував у вогні. Через деякий час уламок цього каменя використали, коли зводили невеликий будинок. Бачите, перший шар па камені — вапно, другий — глина. І знову камінь побував у вогні, глина од вогню стала червона. Це все добре видно. Що ж іще він може розповісти? Під час першого будівництва його ретельно обтесали. Вдруге будівельники з одного боку абияк оббили, підганяючи до потрібного розміру. Ось, мабуть, | і все, що міг сказати мені цей шмат черепашника. Як бачите, навіть німий камінь може повісти багато чого.
Робітпики і студенти уваяшо слухали розповідь ученого.
Один робітник не втримався і сказав:
— Оце-то так! Як з книжки читаєте.
— А це і є сторінки книги минулого, — мовив Микола Львович.
Вчений розмовляв з учасниками розкопок майже щодня, і щоразу він знаходив якесь нове й цікаве питання.
Восени, коли студенти мали вже роз’їхатися, вони попросили розповісти все, що археолог довідався про життя древніх і про знайдену камею. Послухати вченого зібралися не тільки учасники розкопок, але й багато жителів із сусіднього селища і робітники — будівники містечка гірників.
Микола Львович за своєю звичкою почав неквапливо:
— Моя розповідь видасться вам легендою. Але навіть у легенді основа береться з життя. Мені розказувати легко. Знайдені речі побуту, праці й мистецтва свідчать про те, як жили і трудилися люди тисячоліття тому.
Гадаю, що я не погрішу проти істини, коли узагальню в своїй розповіді відоме мені з книжок і розповідей про життя різьбаря камей Фемістокла.
Понад дві тисячі років тому на невеличкому острові в Егейському морі жив різьбар камей на ім’я Фемістокл.
Якось улітку він неквапливо йшов по приморському схилу, шукаючи камінці. Піднімав їх, уважно розглядав кожен і майже всі одкидав. Раптом обличчя освітила радість. Примружуючи очі, майстер довго розглядав шматок халцедона. Камінь був схожий на плаский коржик, завбільшки з долоню дорослої людини. Жодного пошкодження, жодної вади. Фемістокл повернув знахідку проти сонця: краї тепло засвітилися золотом. Весело усміхаючися, різьбар сховав камінець у торбу, де вже лежали три шматки агата.
Відтак Фемістокл зійшов до моря, покупався і заспішив до своєї домівки за дальнім мисом, де він жив самотою. В будинку лише одна кімната. Постіль, вкрита овечими шкурами, вогнище і біля вікна робочий стіл з невеликим станком для різьблення камінців. На стіні дві полиці, на одній — камінці й горщечки з наждачним порошком. На другій — кілька посудин з вином, олією та борошном.
Сонце вже підбилося високо, коли Фемістокл сів обідати: з’їв кілька не зовсім стиглих фіг, кусник коржа, напився чистої води із струмка, що жебонів біля його хати. Підкріпившись, майстер узяв знайдені камінці, молоток і вийшов на подвір’я. В тиші спечпого літнього дня пролунали дзвінкі удари.
Один за одним спритно і точно відбивав різьбар од агатів і халцедона потрібні йому шматки. Невдалі відщепи й негарні за малюнком шматки одразу ж відкидав, інші уважно й довго розглядав і складав у різні купки. З грубілих камінців Фемістокл вирішив зробити памисто. Куски агата з гарним розміщенням різнобарвних шарів, придатні, щоб на них різьбити камеї, клав окремо. На третю купку він поклав тільки чотири платівки — дві чорно-білого онікса, одну золотаву і одну з червоно-білими шарами.
Сонце вже підходило до далекого лілового краю моря, сховалося за легкі хмарини і горіло золотом. Рідкі хмари, що пливли вище, спалахнули у сонячних променях яскравим багаттям; на згладжених невисоких синіх хвилях, які линули з півночі, мелькали тьмяні оранжеві круги.
Низько, мало не черкаючи крильми хвиль, мовчки летіли до далеких скель аспідно-чорні баклани. Над морем пролітали чайки, зрідка з води виринали на мить чорні дельфіни.
Фемістокл одклав останні камінці і, сидячи на уламку скелі, глибоко замислився. Він не міг одвести очей від сонячного диска, що вже торкнувся далекої лінії обрію. Майстер спостерігав, як поступово ховалося світило… Невдовзі від нього зосталася половина… і скоро зникло зовсім. Тільки у хмарах іще шаріли рожеві й червоні барви. Водою побігла синя тінь, з моря дихнула прохолода, сріблястою цяткою на небі засяяла перша вечірня зірочка.
Фемістокл голосно зітхнув, зібрав приготовані для роботи шматки халцедона і пішов у хатину. Настала ніч — час відпочинку від депної праці і турбот.
Але довго ще пе міг заснути Фемістокл. У темряві ночі він бачив чіткий і гордий жіночий профіль. Відтак уявив обличчя жінки не білим, а смуглявим, золотистим.
Йому замовили камею з головою Афіни. Та хіба смертний сподобився будь-коли побачити осяйний лик богині?
Авжеж ні.
І кожен, хто зображав богиню, бачив інше обличчя: коханої чи просто вродливої дівчини. У темряві ночі Фемістокл ясно уявив ту, чиє обличчя він збирався втілити на камені. Що з того, що вчора він закінчив полірувати камею, де вона зображена, Фемістокл ладен зображати її красу тисячу разів.
Ледь благословилося на світ, різьбар пішов до моря. Поснідав, сів за стіл. Узяв уламок халцедона медового кольору, підсунув брусок твердого дерева — самшита і нерішуче спинився, паче боявся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Зеленого Байраку», після закриття браузера.