Читати книгу - "Суддя та його кат, Фрідріх Дюрренматт"

— Для мене це було справжнім пеклом, — сказав Чанц.

— Для нас обох це було справжнім пеклом, — вів далі комісар зі своїм страхітливим спокоєм. — Несподівана поява фон Швенді змусила тебе вдатися до крайнощів, потрібно було за всяку ціну звинуватити Ґастманна у вбивстві Шміда, і кожен крок убік від сліду, що вів до Ґастманна, міг привести до тебе. Тепер тобі могла допомогти тільки тека Шміда. Ти знав, що вона у мене, але не знав, що її забрав Ґастманн. Тому ти вдерся до мене в ніч із суботи на неділю. Тебе непокоїло також те, що я поїхав до Гріндельвальда.

— Ви знали, що це я до вас вдерся? — безбарвним голосом спитав Чанц.

— Я знав про це з першої миті. Усе, що я робив, мало єдину мету довести тебе до цілковитого розпачу. А коли цей розпач сягнув апогею, ти поїхав до Ламбуена шукати виходу.

— Один зі слуг Ґастманна почав стріляти, — сказав Чанц.

— Я сказав Ґастманнові в неділю вранці, що я пришлю когось убити його.

Чанц похитнувся. Його знову облив холодний піт.

— То ви нацькували нас із Ґастманном одне на одного, як звірів!

— Звіра на звіра, — невблаганно прозвучало з протилежного крісла.

— Тоді ви були суддею, а я — катом, — прохрипів Чанц.

— Це правда, — відповів комісар.

— І хоча я тільки виконував вашу волю, хотів того чи ні, я залишуся тільки злочинцем, людиною, яку переслідуватимуть!

Чанц піднявся і сперся здоровою правою рукою на край столу. Горіла ще тільки одна свічка. Чанц намагався запаленими очима відшукати в темряві обриси старого, але бачив лише нечіткі чорні тіні. Непевним рухом він торкнувся кишені плаща.

— Облиш, — почув він слова комісара. — Це не має сенсу. Люти знає, що ти у мене, та і жінки ще в будинку.

— Справді, це не має сенсу, — тихо відповів Чанц.

— Справу Шміда завершено, — сказав комісар у темряву кімнати. — Я не видам тебе. Але йди звідси! Куди завгодно! Я більше ніколи не хочу тебе бачити. Достатньо вже того, що я засудив одного. Геть! Геть!

Чанц похилив голову і поволі вийшов із будинку, злився із темрявою, а коли зачинилися вхідні двері і трохи згодом від'їхала машина, згасла свічка, востаннє освітивши старого, що заплющив очі.

Усю ніч Берлах просидів у кріслі, не встаючи і не рухаючись. Величезна, жадібна життєва сила, яка ще раз спалахнула в ньому, тепер згасла і збиралася зовсім його покинути. Сміливо і самовпевнено він ще раз наважився зіграти в гру, але в одному він збрехав Чанцеві. І коли на світанку до кімнати увірвався Лютц і розгублено повідомив, що машина Чанца потрапила під поїзд і його знайдено мертвим, комісар був смертельно хворий. У нього ледь вистачило сили попросити повідомити Гунгертобеля, що сьогодні вівторок і можна його оперувати.

— Усього лише один рік, — почув Лютц слова комісара, який втупився у скляний ранок за вікном. — Усього лише один рік.

Повість «Суддя і його кат» була написана у 1950 році, окремим виданням вийшла у 1952 році.

«Острів мертвих» - картина швейцарського живописця-неоромантика Арнольда Бьокліна (1827 — 1901). Яскрава кольористика його картин об'єднує фантастичні та символічні мотиви із натуралістичними.

Фріц Траффелет (1897 -?) — швейцарський художник, майстер зображення батальних сцен.

На острові Святого Петра переховувався від переслідувань бернського уряду Жан Жак Руссо.

Ноєнштадт, або Ноєнбург — німецька назва міста Невшатель, столиці одноіменного франкомовного кантона. Усі географічні назви в романі «Суддя і його кат» справжні.

Жандармерія - німецькою Gendarmerie.

Гельвети - плем'я, яке в давнину жило на території Швейцарії. Гельвеція — архаїчна назва Швейцарії.

Битва біля гірського хребта Моргартена відбулася 15 листопада 1315 року, швейцарці у цій битві перемогли австрійську армію герцога Леопольда, і це стало початком визволення Швейцарії від австрійського панування.

Ніклаус Мануель (він же Дойч, 1484 — 1530) — швейцарський художник, письменник та державний діяч епохи Реформації, автор антипапських драм. В Берні існувала галерея картин Мануеля під назвою «Танець смерті», яка не збереглася до наших днів. Картини і віршовані підписи до них мають дуже похмуру візію людства, що не могло не зацікавити Дюрренматта, який тяжів до апокаліптичних сюжетів.