Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура 📚 - Українською

Читати книгу - "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Комісар Мегре і Кіціус" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 34
Перейти на сторінку:
але цим роз'їденим блатним ліньки ноги бити. Ну, доки водія знайшли, доки всіх зібрали, доки під'їхали, перевантажили, довезли… а, ледь не забув — крапельницю висмикнули! Теж не положено, бо у них все своє має бути. Депутат, правда, помер, зате ніхто не відповідав за порушення правил.

Мій колега ладен був розрюмсатися. І це мене насторожило. Але він, майже не розхлюпавши, наповнив наші гранчаки і урочисто виголосив:

— Сирота, пропоную випити за упокій їхніх душ… щоби вони частіше до Феофанії не доїжджали.

Я зрозумів, що замполіту він завтра не настукає.

Далі ми перейшли на узагальнені філософські роздуми і поступово дозріли до гострої потреби заспівати дуетом популярну у нашому дитинстві пісню з якогось уже призабутого кінофільму: «Как-то в утро вешнее, рано-спозаранку старшина милиции задержал гражданку…». А що приспіву у пісні в оригіналі не було, то ми після кожного куплету вставляли рефрен з маршу міліції: «Оттого я горжусь, дорогая, милицейскою службой своей». Виходило надзвичайно зворушливо і водночас патріотично. Ми й незчулися, як позаду нас знову зарипіли гальма, і помітили Вольського з Корольовим, лише коли ті сіли за наш столик. Ні слова не кажучи, лікарі розлили по своїх гранчаках замовлений ними ж коньяк, вихилили великими ковтками, як те холодне пиво у спекотний день, і лише тоді подали голос:

— Сашко, давай цих хлопців додому відвеземо?

— Давай, а то ще міліція забере.

На ранок перед слідчим експериментом я зжував півпачки сухого чаю, аби перебити запах від учорашнього, але натренований нюх Старого обдурити не зміг.

— Сирота, я тебе офіційно попереджаю. Ні, не за те, що випив. Пий собі на здоров'я, що хочеш: каву, горілку, коньяк! Тільки щоб ти мені більше не читав на роботі детективів, а ще краще — щоби ти їх взагалі не читав, бо втрачаєш нюх. Як той мисливський пес, що обжерся ковбаси з часником. Чого ти тягнеш зі слідством? Експерименти оці дурні понавидумував… Не вистачає доказової бази? Закривай і к бісовій матері за її відсутністю. За такого ударника злодійської праці, як Кіціус, ніхто тебе лаяти не буде. А як маєш щось на прикметі, то не вдавай з себе гімназисточку, котрій і хочеться, і колеться.

— А що нагорі скажуть? Там же контроль…

— Відіб'ємося, не вперше. Що з тобою?

Довелося знову позичати у Сірка очі, що після вчорашнього, у принципі, було нескладно, і верзти відверту дурню, мовляв, боюсь образити безпідставною підозрою порядну людину, але після експерименту ситуація має кристалізуватися.

— Коли ти кажеш, що боїшся когось образити безпідставною підозрою, то це означає, що цій людині давно час сушити сухарі. Пограєшся у свої машинки — і прожогом до мене.

Те, що Старий назвав грою в машинки, в офіційному звіті носило дещо іншу назву: «Експеримент із проведенням акустичної слідчої експертизи». Це придумав сам Генерал і дуже цим пишався.

Ми й справді зібрали всі марки легкового автотранспорту та мікроавтобусів, які на той час були зареєстровані у Києві. Машини, згідно зі встановленою нами черговістю, під'їжджали до будинку, зупинялися, потім водій вимикав двигун, виходив, відчиняв і зачиняв багажник, знову сідав за кермо, заводив двигун і їхав у бік Хрещатика. Старий музикант, як і було обумовлено, лежав на своєму ліжку, і для повної чистоти експертизи ми навіть щільно завісили вікно. Я з понятими сидів за столиком і вів протокол. Задля такої святої справи даішники поділилися з кримінальним розшуком своїми службовими раціями.

Дідусь не схибив жодного разу. Він розрізнив не тільки, скажімо, стару і нову модифікацію «Запорожця», різні моделі «Жигулів» та «Волг», навіть такий екзотичний для Києва транспорт, як польський мікроавтобусик «Міс», пенсіонер вгадав.

— Не пам'ятаю точно назви, але це така смішна машинка, яка продукти розвозить.

Більше того, не попередивши музиканта, ми погнали деякі машини на друге коло, але й тут він жодного разу не помилився. І все було б чудово, якби не те, що наш слідчий експеримент накрився. Про кожну з машин наш свідок казав: «Ні, це не вона». Я настільки занепав духом, що навіть Генерал це помітив.

— Товаришу капітан, пригадайте, а ми всі марки машин охопили? Може, в поспіху якусь проминули?

— Всі, товаришу генерал. Крім відомих вам ЗІЛа з «Чайкою» і «Татри» з чехословацького генконсульства.

— До речі, про чехів. А «шкоду»-пікап ти не проминув?

— Я на неї першу подумав. Не проминув. Двічі проганяли.

Генералу нізащо не хотілося визнавати нашу поразку.

— Ну, у мене голова всіма справами забита, а ти ж молодший — і за віком, і за званням. Про трофейні іномарки забув.

— Та скільки їх там, трофейних, через тридцять років після війни?

— Не кажи, бігають. Сам бачив. Сьогодні вже ніколи, мене на Богомольця чекають, а ти їх усі збери. Бо акустична експертиза, скажу тобі, велику перспективу матиме.

Я хотів пояснити Генералу, що в якому-небудь «опель-кадеті» чи довоєнному німецькому «мерседесі» труп перевозити наважаться виключно стовідсоткові олігофрени. По-перше, у будь-який момент двигун може заглухнути, а по-друге, такий раритет і сліпий запам'ятає. Але промовчав. Я вже, здається, збагнув, що начальству не варто псувати настрій.

Довелося розблокувати вулицю і відпустити всіх водіїв із машинами. Наші пішли до Управи, а я з понятими залишився на кілька хвилин дооформити протокол. Ветеран музичного мистецтва теж розписався, а коли ми залишилися самі, нерішуче поцікавився:

— Скажіть, будь ласка, а це правда, що нашого двірника вкрали бандити, переодягнені лікарями «швидкої допомоги»?

— Правда, але не бандити, а янголи. І не вкрали, а забрали на небо, у апостола Петра перед ворітьми підмітати. До речі, я цих, з крильцями, особисто знаю. Вони мене вчора увечері додому підкинули.

Пенсіонер довго дивився на мене, а потім співчутливо зітхнув:

— Складна у вас робота, молодий чоловіче.

І напросився провести до Управи. Ми перетнули скверик і затрималися на перехресті перед світлофором. Я умовляв пенсіонера повернутися, він наполягав, що йому корисно дихати свіжим повітрям, я заперечував, що

1 ... 24 25 26 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"