Читати книгу - "Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На таємній явці Сергєєв, молодий робітник у промасленій чорній куртці, зібраний і розсудливий, запропонував Стременному поступити чорноробом у депо.
Незважаючи на суворий режим, встановлений там гітлерівцями, Геннадій Андрійович піднісся духом — поруч були товариші. За умовами конспірації, Сергєєв ні разу не заговорив із Стременним на людях, але учитель завжди відчував його присутність, його уважний погляд, його допомогу. За вказівкою Сергєєва він насипав у мастило, яким змазував осі вагонів, піску, змішаного із землею. Важко це було зробити, але найважчим виявилося обдурити гітлерівського інженера, людину, яка до всього ставилася з підозрою, перевіряла кожну дрібницю. Треба було ухитритися, наче фокусник і жонглер, показати йому бочку з чистим мастилом і тут же розлити в маслянки зіпсоване з іншої. Це була гра із смертю. І все-таки Геннадій Андрійович довів справу до кінця.
Та недовго довелося працювати разом із Сергєєвим. Скоро його вбили. Хто це зробив, так і залишилося таємницею. На другий день після вбивства гестапо арештувало Михайла, гарного молодого хлопця, який до війни був другорядним актором у міському театрі, а тепер працював у депо підсобним робіником. Хтось пустив чутку, що Сергєєв і Михайло діяли спільно і що Михайла викрито як активного підпільника.
Історія повторилася. Знову Геннадій Андрійович опинився в цілковитій ізоляції від підпілля. Він навіть почав думати, що про нього забули. Йти на явку, яку належало використати в крайньому випадку, він не наважувався. І знову вимушена бездіяльність.
Та от його викликали на явку. Рано-вранці, по дорозі в депо, він спустився в яр; тут, у старому кар'єрі, його чекав представник обкому. Він повідомив, що Геннадія Андрійовича призначають керівником підпільної організації міста. Такого призначення учитель не чекав. Він ладен був піти на будь-яке завдання, ризикувати своїм життям, але керувати всією організацією, тримати в своїх руках всі її нитки, розпоряджатися долями інших людей… Чи справиться він? Адже йому ніколи не доводилося займати командні посади. Потім майнула думка, що так міркувати можна було колись, до війни, а зараз надто незвичайне життя, яким усі вони живуть, і вимагає воно від людей зовсім інших ій, інших рішень. І він мовчки згодився з наказом.
Підпільникам пропонувалося провести розвідку укріпленого району, що його задумали створити гітлерівці. Поки що відоме було тільки його орієнтовне місцеперебування, тому що з кількох сіл, розташованих поруч, окупанти виселили жителів. Треба було з'ясувати основне: план укріплень, їх розміри, озброєння.
Тієї ж ночі Стременний зустрівся з трьома підпільниками. Під час розмови Геннадій Андрійович зрозумів, що в нього є надійна і вірна опора.
Тепер, коли розстановка сил була йому відома в усіх деталях, він міг по-справжньому розібратися в людях. Він довго не міг отямитися від здивування, дізнавшись, що Микита Борзов зумів стати помічником бургомістра і завоювати довір'я самого Блінова.
Якщо задуми і дії Курта Мейєра були підпільникам зрозумілі, то Блінов залишався для них в якійсь мірі загадкою. Навіть Микита Борзов не міг сказати про нього нічого певного. Що це за людина? Чого він хоче? Таємний друг чи хитрий ворог? За деякими ознаками бургомістр Блінов був у певній опозиції до Курта Мейєра. Траплялося, що бургомістр полегшував долі людей. Завдяки тому, що він призначив медичну комісію, кілька десятків жінок було звільнено від висилки в Німеччину. Чого хоче Блінов? Може, він шукає зв'язку з підпіллям, щоб подати йому більшу допомогу?
Пізніше Геннадій Андрійович не раз обговорював не питання з Борговим. Здавалося заманливим раптом відкрити карти і остаточно встановити, що за людина Блінов. Але кожного разу вони вирішували, що треба почекати, перевірити, нагромадити факти… Помилка, необачність у такій справі дорого коштуватиме. І підпільники продовжували вести з бургомістром складну гру, примушуючи його удавати співчуття, йти на поступки.
У таємній, повній несподіванок боротьбі підпілля домоглося чималих успіхів. Напавши на фельд'єгеря, забрали важливі документи, серед яких виявився і радіокод. Завдяки цьому протягом кількох днів, поки німці не змінили коду, партизани розшифровували їхні повідомлення. На околиці міста, недалеко від складу з бомбами, закладені в дорогу міни підняли в повітря чотири десятитонних «круппи», що везли ящики з вибухівкою. Підпільники стежили за пересуваннями німецьких військ, підраховували кількість машин, записували номери полків і про все це передавали по радіо через лінію фронту. Радіостанцію, заховану в старій каменоломні, кілька разів пеленгували німці. Вони оточили район, звідки велися передачі, але всі їхні. пошуки не мали успіху. Портативна радіостанція лежала на дні шурфа, прикритого каменем, а гравій, яким було всипано дно каменоломні, не залишав слідів радиста. Сам радист зникав раніше, ніж машини з солдатами добиралися сюди з міста.
І все-таки за останні тижні сталося кілька провалів: після Сергєєва — Катерина Охотникова. Вона навіть не встигла по-справжньому розгорнути свою роботу. До нападу на Вернера вона не мала ніякого відношення — в неї було зовсім інше завдання.
Якось увечері, вийшовши на високий берег ріки, Геннадій Андрійович раптом зупинився, осяяний давнім спогадом. Він дивився через заволочену брижами голубувату бистрину на широкі поля, на білі хатки далекого села, що збігали по схилу, і перед ним поставала картина дитинства.
Колись, дуже давно, батько повів його за місто. Потім вони довго йшли якимись гаями і яругами. Геннадію подобалося, що вони, наче бавлячись, крадуться і ховаються від когось. Раптом із-за кущів вийшов робітник з чорними вусами. Він зупинив батька і сердито сказав: «З дитиною не можна, ще проговориться». Батько відчув себе винним, потупцяв на місці, а потім пішов назад. Він ішов мовчки, а Геннадій похмуро плентався за ним. Так вони і повернулися до міста.
Багато-багато років минуло відтоді. Пам'ять не зберегла ні того гаю, ні яруг. Але це було там, вдалині за рікою. А потім, після революції, по цих полях, грузнучи в масному чорноземі, йшли цепи — білі на червоних, червоні на білих, з гиканням мчала кіннота. Ці широкі російські поля бачили багато битв…
Була в Геннадія Андрійовича велика хороша сім'я. Але де тепер усі? Де старший син, Костянтин, і де Єгор? Єгор зустрів війну на кордоні… Так і невідомо, що з ним… Ні, ні, не треба більше про це думати!..
На фронті день вважається за три, а в підпіллі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов», після закриття браузера.