Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук 📚 - Українською

Читати книгу - "Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Буря на озері" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 37
Перейти на сторінку:
столі стояли аптекарські ваги, валялися мішечки з травами. І в кабінеті пахло травами — гіркувато-солодкий запах полину був приємний Шугалієві, і він з задоволенням умостився в кріслі біля журнального столика.

Федір Антонович сів навпроти, вільно простягнув ноги й підсунув гостеві пачку сигарет. Примружився, і очі його потемнішали, а може, це тільки видалося капітанові, бо Федір Антонович повернувся до вікна, і вони знову зробилися білими й прозорими.

— Як просуваються ваші справи, капітане? — запитав недбало, так, щоб хоч якось розпочати розмову. — Ми тут усі сподіваємося, що ви знайдете злочинця, який убив нашого друга. Олекса розповідав мені про записку Андрія Михайловича…

«Язикатий хлопчисько, — невдоволено подумав Шугалій. — Хоча це ж його майбутній тесть, чого ж від нього критися?»

— Андрія Михайловича поважали в Озерську, — вів далі Бабинець, — і нам дуже шкода… Кращого свата я б не хотів…

Шугалій промовчав, і Бабинець вів далі:

— У нас тут пішла чутка, що Андрієві Михайловичу помстилися. Є в нас такий Кузь… Напевно, чули. І скажу вам, щось у цьому є. Такі люди, як Кузь, підуть на все.

— Звідки його знаєте?

Федір Антонович трохи знітився.

— Фактично я його не знаю. Однак чув…

Софія Тимофіївка принесла каву і відразу зникла, залишивши чоловіків самих. Федір Антонович дістав пляшку марочного коньяку. Шугалій відмовився, і Бабинець не наполягав. Капітан відсьорбнув кави і сказав, що такий коньяк можуть дозволити собі лише люди з достатком.

— А ми не бідні, — одповів Бабинець.

— Навіть не уявляю, скільки одержує завідуючий аптекою…

— Не так уже й мало, враховуючи прогресивку, — посміхнувся Федір Антонович. — Але маєте рацію — на коньяк не вистачить. Та я ще з лекціями виступаю й видаюся… — спритно витягнув із стелажа дві брошури. — Про лікарські рослини.

— Тепер це модно.

— Хімією захоплюємось, а про природу забуваємо, — повчально мовив Бабинець, і Шугалій не міг не погодитися з ним. І все ж подумав, що гонорару за дві брошури навряд чи вистачило б на килими й марочний коньяк. А якщо кожного дня влаштовувати такі обіди… Але ж, певно, не кожного, і вепрятину та солоні рижики поставлено на стіл заради нього. І все ж якесь неприємне відчуття того, що зіткнувся з чимось не зовсім порядним, тільки-но ступив на китайський килим у передпокої, не зникало, а ще утвердилося, і Шугалій швидко допив каву й розпрощався з Федором Антоновичем.



Наступного ранку біля райвідділу держбезпеки зупинився запорошений «Москвич» з львівськими номерами. Шугалій посміхнувся: Малиновський непогано влаштувався — повернувся до Озерська разом з Володькою й на Володьчиній машині. Справді, вони обоє чекали на нього в райвідділі.

Володимир Маковій — високий і худий, чорнявий, схожий чи то на цигана, чи то на вірменина, подивився на Шугалія неприязно й пробурмотів щось про те, як не вміють шанувати часу робочої людини, котра займається важливою державною справою — складанням автобусів.

— Але ж ти ще у відпустці, — заперечив Малиновський.

— Може, я не маю права на відпочинок? — не без єхидства запитав Маковій. — А півдня гнати власну машину…

— По-перше, не півдня, а три години. По-друге, могли скористатися автобусом. Сподіваюсь, вас ніхто не примушував використовувати власний транспорт? — поцікавився Шугалій.

— Але ж він сказав, — Маковій безцеремонно тицьнув пальцем у Малиновського, — що я зможу тут порибалити. А як рибу потім до Львова тягти?

— Звичайно, — підтримав його Шугалій, — і місце в готелі вам уже замовлено. Машину можете залишити отут у гаражі райвідділу або на готельному подвір'ї.

— Краще вже на готельному, — вирішив Володька, — люблю, щоб була під рукою. Але що вам від мене потрібно?

— Завтра… завтра, товаришу Маковій, а зараз відпочивайте.

— Я б міг сьогодні блешню покидати…

— Хто ж вам забороняє? Кидайте на здоров'ячко, коли знадобитесь, ми вас знайдемо.

Володька поїхав, а Шугалій запитав у Малиновського:

— Втомилися?

— Від чого? Машина гарна, їхали без пригод, одне задоволення.

— Тоді от що: знайдіть зараз Якова Сахарова, товарознавця універмагу. Чепак посилається на нього — вісімнадцятого вранці під Пилипівцями ловили рибу сіткою, тому й не признався одразу. Візьміть у нього показання. А я до Каменя — розшукувати другого з їхньої компанії. Якийсь Іван Мірчук, майстер цегельні. До завтра, Богдане, зустрінемось уранці в райвідділі.



Комарі кусали нещадно, і Шугалій відмахувався од них очеретиною.

— Ви, капітане, смачний, — пожартував Маковій, — бачите, над вами хмари, а на мене з лейтенантом — нуль уваги.

— Краще вже бути смачним… — Шугалій зміряв Володьку іронічним поглядом.

— Ніж таким шкелетом, як я?.. — зареготав Володька, нітрохи не образившись. Задер сорочку, поплескав себе по висмоктаному животу. — Отакої, — сказав Володимир Маковій і погладив себе по хребту. — Бо хребет через живіт промацується.

— І лящі тобі на користь не йдуть, — осудливо мовив Малиновський.

— А мені й так добре. Дівчата жирних не люблять. На великому пузі джинси не тримаються.

— Що ж, давайте дивитися й згадувати, — запропонував Шугалій. — Ваш намет де стояв?

Маковій вказав на осокір неподалік од берега.

— Під тим деревом.

— А човен?

— Ось тут. Трохи ліворуч. Ми залізний шворень забили й припинали до нього.

— Згідно з протоколом, складеним слідчим райвідділу міліції, — мовив Шугалій офіційно, — ви з громадянином Віктором Борисовичем Солнцевим уранці дев'ятнадцятого серпня виявили в Світлому озері за кілометр на схід від острова перевернутий човен ветлікаря Завгороднього.

— Але ж ми тоді не знали, що це човен Завгороднього, — перебив Маковій. — Просто човен з підвісним мотором догори дном плавав.

— Ви прибуксували його до берега й повідомили органи влади?

— Голову Вільхівської сільради.

— І нічого біля перевернутого човна не побачили?

— Анічогісінько. Це вже вдень,

1 ... 24 25 26 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук"