Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

 В динаміці, через якийсь тріск, почулося важке дихання і голос Зура чітко промовив:

- Ви що там усі сліпі? Чи на нас вже ніхто не чекає? Зустрічайте, ми поряд! В нас для вас є важливі новини!

- Він точно щось дізнався про батька! - Вигукнула Енн. У її очах на мить засвітилися радісні іскри в передчутті зустрічі з Тіаром, але ці очі одразу згасли від одного лише погляду на Ілая. Енн раптом зрозуміла, що хоч би як розв'язалася ситуація – щасливого кінця все одно не буде. Когось їй таки доведеться втратити. Від цього її світ тут же потьмянів, зім’явся та ліг їй на плечі важкою ношею.

Брати благополучно повернулись утрьох. По радісним обличчям Жако та Мака можна було здогадатися, що трапилося щось надзвичайне в позитивному сенсі. Зур обвів поглядом Лакура, Серіна та Енн, які вийшли їм на зустріч і, нарешті, промовив:

- Я знав, Енн, що ти мене все одно не послухаєш. Навіть розраховував на це. Ну, це навіть на краще, що ти зберегла свого солдатика. Ми знайшли батька! Щоправда, він не в собі, зате цілий та неушкоджений. Всі талани та камінці ми обміняли на нову зброю та інформацію про лікаря, який може повернути Тіара до тями. Тому я домовився з работоргівцем, він був дуже милий із нами, а головне зговірливий, тому ми обміняємо нашого батька на солдата Імперії. Тож не все так погано! Не будемо даремно гаяти часу, ми повертаємося прямо зараз. Піднімайся, солдате, від долі не втечеш! Наша Енн хотіла тебе обміняти на батька - ми так і вчинимо! Правда, Еннжі?

Енн проковтнула колючу грудку в горлі, і стомленим голосом, спокійно відповіла:

- Звісно. Вирушайте швидше за батьком. Ти ж не думаєш, що я зібралася цьому перешкоджати. Солдат твій.

Зур підозріло примружився. У його чорних очах промайнув сумнів. Гарне обличчя скривилося в усмішці.

Руки та обличчя Ілая знову скував хомут. Але він не закривав його очей. …А його очі з таким трудом відривалися від потемнілих, наповнених душевною мукою очей дівчини. Вона бачила в них смуток та надію, його погляд наче благав її не покидати його. Енн до останнього чіплялася за нього очима, поки кришка люка, немов постріл, не зачинилася за ним. І цей прощальний погляд, ніби ножем полоснув її по серцю, залишившись там сталевою скалкою. І боляче стало дихати, і боляче дивитись, не хотілося більше ані чути, ані бачити. А головне не думати!

Вона розвернулась і несамовито кинулася бігти в свій кут. Забившись на своє ліжко і накрившись з головою, вона, нарешті, дала волю почуттям, що душили її. Енн лежала тихенько та протяжно завиваючи, іноді схлипуючи, а іноді щось бурмочучи собі під ніс.

Їй на плече несподівано лягла важка рука Лакура, який мовчки влаштувався поряд із нею. Він ніколи не виносив її сліз, а зараз він навіть відчув її біль. Енн потяглася до нього, впавши на груди:

- Чому так, чому треба розірвати своє щастя, допомогти йому загинути? Чому не можна просто покохати? Ненавиджу це безглузде протистояння та війни. Я не хочу думати, що ніколи більше не побачу його!

- А ти й не думай. У цьому житті немає закономірності. Іноді космос дуже тісний для двох, а іноді в ньому ти пропадаєш навіть для самого себе. Життя не цінувалося б так, якби ми не приходили до щастя через страждання. Гірше, коли у твоєму житті нічого не було! А в тебе було, ти знаєш, де в твоїх грудях б'ється цей неспокійний м'яз, який то здригається, то завмирає. Ти згадуватимеш, Енн. І цього в тебе ніхто не забере, – тихо відповів їй Лакур.

Енн усміхнулася, витираючи сльози:

- І звідки це ти набрався такої мудрості, брате мій? Вперше чую від тебе такі глибокі думки, а не твоє звичайне безглуздя, - промовила вона, заглядаючи в м'які оксамитові очі на рудоволосому обличчі.

 - О, насправді за ідіотськими жартиками та неосвіченими манерами ховається тонка душа, яка вміє слухати та спостерігати. Я теж вмію відчувати та переживати, не те, що наш холоднокровний Сеярін! Але я чоловік, тим паче пірат. А для справжнього пірата немає чітких вказівок, особливо щодо його почуттів. Нехай наше життя і зробило з мене грубіяна, але я ще відрізняю біле від чорного, і десь можу зрозуміти, що ти відчуваєш, Енн. Не сумуй, твій солдат міцний хлопець, він не пропаде. Хто знає, хто знає, може, десь ваші шляхи ще перетнуться. Не дарма ж ти запхнула собі у вухо цей чіп!

- Дякую за розуміння, це дуже важливо для мене, Лакуре. Ти, правда, допоміг мені, тепер я набагато спокійніша, - Енн погладила його по рудоволосій щоці. - А тепер можна я все-таки буду одна?

Лакур зрозуміло кивнув.

Розкривши браслет, Енн увімкнула веб-флеш. Перед нею розгорнулося зображення голограми всього спектра еліпсу, зона дії маяка. Вона побачила сектор галактики, планету Терра, її збільшення і маленький миготливий маячок на ділянці її поверхні. То був Ілай. Енн довго і заворожено дивилася на миготливу зелену крапку, намагаючись зрозуміти, чому тепер вона відчуває лише половину себе. І чому так легко друга її половина непомітно відокремилася від неї і розчинилася в глибоких блакитних очах, у зворушливій м'якій посмішці, у впевненій прямій поставі та твердому голосі, з трохи помітними нотками ніжності, у його спокої та довірі? Для неї було так дивно, що сама вона за своєю природою підозріла і недовірлива до чужих, так вільно розкрилася перед цим офіцером, миттєво відчувши в ньому його душу і щиро впустивши його у свою. У його існуванні вона відчула сенс цього світу. Начебто Ілай був їй потрібен для того, щоб зрозуміти, що вона справді живе.

- Досить киснути, прокидайся, - майже заспівав Лакур, смикаючи її за руку, - Вони повернулися! Тіар вже на кораблі! Швидше, швидше!

Енн бігла вниз, за ​​братом і захоплено застигла перед, нарешті, знайденим батьком. Всі його прийомні діти оточили розгубленого та зляканого змарнілого старого. Тіар крутив сивою головою на всі боки, вдивляючись то в одне, то в інше обличчя. Він помітно схуд. Зазвичай міцні плечі опустилися, суворий погляд колишнього пірата став неспокійним, а вкрите старими шрамами обличчя, здавалося ще більш зморшкуватішим.