Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

Зоя

- Матінко! Що ж я наробила? Ой, - відкидаю закривавлену пляшку на підлогу, відштовхуючи Арнольда, який уже непритомний.
Я все ж таки убила людину! Паніка долає миттєво. Піднімаюся, ні, підскакую з дивана, розправляючи одяг. Арні валяється на підлозі непритомний, але судячи з того, що його груди ходять ходуном – дихають. А його статевий орган все ще у бойовій готовності. Боже!
Так. Головне вийти з кімнати як ні в чому не бувало, щоб ніхто нічого не помітив.
Дихає, значить живий, - одразу відлягло. Медичну допомогу я не вмію надавати, і розумію, що залишатися тут не можу більше хвилини. Треба тікати. На підлозі валяється його одяг, штани, сорочка, а поряд гаманець та телефон. Великої товщини. Там явно гроші, а в телефоні ті самі повідомлення із погрозами. Це він, і коли я прочитаю їх, зможу переконатися остаточно. Але в першу чергу, я мушу позбутися пальчиків на пляшці. Беру рукав його сорочки та протираю. У віп немає прихованих камер, тому іноді відвідувачі клубу дозволяють собі багато.
Гаманець. Мені потрібні гроші. Я це виразно розумію, бо треба буде сховатися так, щоб не знайшов. Інше місто. А ні, краще інша країна.

- Вибач, Арні. Але ти сам винен, - звертаюсь до нього насамкінець. І вже сподіваюся вийти з кімнати, але двері так само замкнені. Зовні.
Заплатив, значить? І якби він все ж таки взяв мене силою, ніхто б не завадив йому!
Володар доль! Ну нічого! Я виберуся через вікно. Другий поверх, не так вже й високо.
Думаю, і саме так і роблю.Стягую темно-червону штору, прив'язую до батареї, і як справжнісінька злочинниця після пограбування спускаюся вниз. Обережно, щоби не помітила охорона. Хоча з того боку клубу їх ніколи не буває, особливо у нічний час. Коли Арсен Миколайович їде, наша охорона розслаблюється. Камери відключаються, та…
Якось Андрій намагався і до мене підкотити, але нічого не вдалося. Може, замкнув двері зовні, щоб помститися в такий спосіб.
Коли вже відчуваю невелику відстань від землі, стрибаю і біжу. Біжу стрімголов. Голосую на дорозі, і сідаю в першу машину, що зупинилася.
На заднє сидіння. Відразу набираю номер швидкої. Повідомляю про те, що в клубі людина непритомна. Ім'я свого не називаю. Головне, що я не залишила його вмирати, а решта не так і важлива.
Водій дивиться дивно, але зайві питання відразу відпадають, коли я з гаманця Арнольда дістаю сотню доларів і простягаю йому.

- Куди їдемо? - Наважується запитати.
На орендовану квартиру я більше не можу повертатися. Хоча, якщо я встигну забрати речі та переїхати?

– Мені треба переїхати терміново.

- Вам пощастило. Я вже два місяці намагаюся здати квартиру. Але вона у спальному районі міста, охочих не особливо немає.

- Я згодна. Покажете? І я одразу внесу завдаток.

- Мене, до речі, Валерій звуть.

- Зоя.

- Приємно познайомитися. Гарне і таке незвичне ім'я. Що ж – мені напевно пощастило з вами.
Ні, хлопче. Це мені пощастило з тобою. Ще раз відкрила гаманець Арні та зрозуміла, що у ньому близько 10000 тисяч доларів. Так, він любив марнувати життя. Ой, чому це я говорю про нього в минулому часі.Адже він дихав!
Так, все, вистачить мучитися. Головне, переїхати на квартиру якнайшвидше. А потім подумати, куди податися, щоб більше не перетинатися з Арні. Але тільки я ще навіть не знала, що на мене чекало попереду.