Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Спогади

-Почекай..Дай мені секунду

-Я й не думав що ти така боягузка- вдаряє мене кулачком об плечі

-Гей!Я не боягузка і не жартуй так..Але ти ж сам розумієш що все серйозно.Там за дверима твої батьки, а що якщо я їм не сподобаюся?- Мар'янна боїться я розумію, але ж я поруч і завжди підтримаю

-Головне що ти подобаєшся мені.Все інше не важливо- я залишаю легкий поцілунок на її лобі, і штовхаю вхідні двері.

Батько як завжди закрився у своєму кабінеті вирішуючи надважливі питанння, а мама контролювала роботу кухарок думаючи що без неї все буде не так.

-Ми прийшли!- вигукую ступивши в будинок

-Ооо.Синку!- першою підбігає мама і загрібає мене у свої обійми- поганець, чому так рідко буваєш вдома- як завжди бурчить і робить зауваження про те який поганий я син.

-Мам, я прийшов не один- кажу тихо, тому що мама за своїми нотаціями навіть не помічає мою налякану мишку, яка стоїть позаду і міцно стискає мою руку..

Мама переводить погляд на мою кохану і видавлює посмішку.Здивована  тому що про Мар'яну я їм нічого не казав, а сьогодні ось вирішив познайомити, так як абсолютно не бачу свого життя без цієї дівчинки..

-Ганна Петрівна- подає руку мама, і моя дівчинка тут же відпускає мою і виходить на передній план.

-Доброго вечора.Я Мар'янна..- як може посміхається, і я в знак підтримки обіймаю її за талію пригортаючи до себе.

-Мам це моя наречена.Прошу любити і милувати..

-Наречена?Ого..А ти нічого не казав..Міг би й попередети батьків- кидає докір у мій город- Мар'яно проходьте, я старого покличу- виправдовуєттся і швидко ховається за стінами коридору..

Допоки батьки збираються з силами приймати гостей, я показую мишці весь будинок і свою кімнату в тому числі.

Зайшовши в кімнату не витримую і палко цілую її втиснувши у стіну, від чого ми обоє на деякий час втрачаємо контроль над своїми діями.

Першою до себе приходить Мар'янна.

-Ти не можеш почекати до вечора, як ми повернемося в квартиру?

-Ні.Ти така сьогодні гарна мишко- посміхаюся продовжуючи залишати палкі поцілунки на її тілі..

-Гей. Ану зупинися..- наказним тоном, який змушує мене посміхнутися, вона вкрай рідко буває така сувора..

-Діти спускайтеся , все готово- за дверима я чую голос мами і беру свою кохану за руку виводжу з кімнати

Деякий час кімната заповнюється мертвою тишою.Здається всі збираються з силами і думками, щоб розпочати розмову..

-Мар'янно а ти десь навчаєшся, чи працюєш?- першим у розмову встрягає тато, він як завжди суворий і зібраний..

Мої батьки взагалі потайні, і я не можу передбачити хід їхніх думок.По їхньому виразу не можливо передбачити що вони думають про мою мишку..

-Я навчаюся на фінансиста, і разом працюю продавцем консультантом у магазині..

-Ум..Продавець, напевне цікава робота- з докором кидає мама, і я кидаю до неї насторожливий погляд.

Моя Мар'янка теж помічає напругу, але гордо тримається.Напевне за це я її і люблю стресостійкість..

-Цікавою для мене буде робота коли я здобуду освіту, а поки що я беру те що пропонують..

-Мар'янна найкраща студеника.У її велике майбутнє.

-Так.Я бачу..Мар'янко а чому ти не користуєшся столовими приборами, ай вибач не подумала ти можливо ніколи не тримала ножа ..

-Мамо!- озвучую на чуть підвищеному тоні, адже така поведінка ні в які ворота не входить.

-Все гаразд- заспокоює мене- так я не вмію користуватися у столових приборах, не бачу нічого в цьому жахливого, більша половина людей на цій землі не такі достеменні..

-А я що, я ж нічого не кажу. Розкажи нам про свою сім'ю, хто твої батьки?- реабілітується мама намагаючись зав'язати розмову..

-Тата в мене не має, він помер коли мені було три роки, я живу з мамою і вітчимом..

-Хм.Просто чудово- не витримує батько..

-Так все ми підемо.Бачу ви на своїй хвилі- Мар'яну не потрібно просити адже вона сама вже збиралася вставати..

-Подивися кого ти нам привів.вона не гідна нашої сім'ї!Я не здивуюся якщо її мама з вітчимом п'ють, і сама вона з неблагополучної сім'ї- і тут моя дівчинка закипає..

-Хто вам дав право розкидатися такими доводами?

-Я кажу те що думаю.І бачу що попав у ціль..

-Припини негайно!Ти не розумієш що чиниш не правильно..- заступаюся за своєю дівчинкою, адже зовсім не очікував такого пекла для її з боку моєї сім'ї.

-Не смійте!Не смійте ображати мою маму!Ніколи!

-Хто мені указ!Ти ..- батько починає шалено реготати- ти і твоя мати маленькі мурашки для мене..

-Моя мама шановна людина в цьому місті, і на відміну від вас більша половина його знає і поважає її..А ось про вас я не можу такого сказати!Зажравшийсь нікчемний мер, який навіть не думає про свій народ...

-Ану геть з мого дому прошмандовка!Ти мого сина не отримаєш!

-А хто мені завадить ви?

-Ми кохаємо одне одного і будемо разом .Хочете ви цьогр чи ні!- агресивно відповідаю за тім вивожу її з цього клятого дому..

-Засранець.Якщо зараз підеш то пожалієш про це..Їй потрібні від тебе лише гроші..

-Я все сказав!Ноги моєї тут більше не буде- це вже кажу я, а за тим гучно гримаю дверима..

Я наздоганяю Мар'яну вже на дорозі.Заплакану і розбиту..

-Сонце пробач.Ходи до мене- закриваю в своїх обіймах- мені так соромно за них, якби я знав що так буде то ніколи б не привів тебе сюди..

-Я не розумію як можна так..Я ж їм нічого не зробила, вони навіть не знають мене толком, це все через те що я не з такої сім'ї як ви?Так..- підводить свій заплаканий погляд, а моє серце в цю мить просто розривається, я не знахожу нічого кращого як просто поцілувати її, поцілувати так, щоб вона забула про весь той жах що відбувся у нашому домі..

-Я кохаю тебе.Так буде завжди..Хіба нам може завадити купка зарозумілих багатіїв?

Вона починає сміятися через сльози..