Читати книгу - "Канни і виноград, Олег Федорович Чорногуз"

– І моя теж, – криво посміхнувся містер Калл. – Хоч я є англієць і, як кожний англієць, люблю французьку мову, але не люблю самих французів.

– Я, – вийняв з рота люльку майор і хотів сказати, що за вимовою містер Калл швидше німець, ніж англієць, але той перебив його:

– О, ви говорите й по-німецьки?

– Яволь.

– Зер гут! – похвалив містер Аллан і знову перейшов на французьку: – Noblesse obliqge[16]...

Майор кивнув головою на знак згоди й затягнувся.

– Mon amie, – вів далі Калл, – La valon te du diable[17]...

– Де саме? – перепитав майор.

– Aeroportu... Ich bin... tout-a-fait épuisé...

– Квочко, – звернувся до сержанта майор; – Принесіть, будь ласка, пляшку чогось міцненького.

Коли сержант Квочка приніс пляшку молдавського коньяку «Дойна» і дві склянки місцевого виробництва, містер Аллан Калл позитивно завовтузився, і радісна усмішка вже не сходила з його круглого, як ювілейна тарілка, обличчя.

«Англієць, а наче "Людина, котра сміється", – подумав майор. – Тут щось не так».

– Ви дуже догадливий, містер Ситорчук, а мені й справді tout-a fait degoutant[18], – беручи склянку, мовив містер Аллан.

– А зараз давайте спробуємо розібратися в ситуації, – з чистим французьким прононсом сказав Ситорчук і, ледь пригубивши, відсунув склянку вбік. Потім підійшов до свого улюбленого місця – вікна – і раптом, ні сіло ні впало, згадав Іспанію, кастаньєти, кориду, тореадорів і чарівну танцівницю з Андалузії.

– Hace demasiando calor[19], – промовив Ситорчук і відчинив вікно.

– No es muj oqradable, Mucha coriente[20], – мовив йому в унісон містер Аллан і, глянувши на майора, перевів погляд на повну склянку. – Junesse ne dure qunn moment[21], – і перехилив її.

– Буна зіва! – посміхнувся містер Аллан, збившись після другої повної склянки «Дойни» на молдавську мову.

– Ви хотіли сказати «мулцумеск», тобто дякую?

– А що я сказав?

– Ви сказали «добридень!» – переклав майор. Квочка ледь не затанцював на місці. «Молодець майор. Один – нуль. Втер носа цьому закордонному вискочці». Очі його так світилися, ніби не містер Аллан ковтав коньяк, а сержант.

– О генацвале, салам алейкум, герай[22], – містер Аллан потягся до маслин. – Il faut absolument que je vois[23] Шлапаківського.

– Мені теж, – промовив холодно майор. – Але де він тепер, вам, містере Калл, краще знати.

– Je ne comprends pas[24], – містер Аллан перестав посміхатися.

– Мені теж не все зрозуміло. Скажімо, яку ви ставили перед собою мету, щоб у такий спосіб викрасти нашого науковця, а подати це так, начебто він у вас викрав документи і втік за кордон... Тут нема логіки: втікати з документами туди, звідки їх привезено. Ви розумієте мене?

– La cauchemar, merdeÿ[25].

– Він наче крізь землю провалився.

– O, lj est mort[26], – містер Аллан остаточно перестав посміхатися й пити. На його обличчі застигла гримаса переляку...

– Я в переносному розумінні, – пояснив майор. – Професор десь щез, і ми хотіли 6, щоб ви з цього приводу нам дали деякі пояснення...

– It's impossible! I don't believe it. My god! – містер Аллан перейшов на англійську мову. – I must be drunk[27].

– Трохи, – зауважив Ситорчук. – Але достатньо тверезі, щоб відповісти на декілька моїх запитань. Давайте спробуємо пригадати, як усе сталося, – майор знову сів і обпік містера Аллана таким гарячим поглядом, що в того на голові почало диміти волосся. – Почнемо спочатку. Ви зателефонували професорові Шлапаківському додому десь за годину перед вильотом літака рейсом Київ – Будапешт – Париж – Лондон! Професор прибув і замовив, як він любив казати, “ab ovo ad poma”[28]. Потім ви увімкнули магнітофон...

– O, – лице містера Аллана Калла стало еліпсоподібним, і він, розсміявшись, сказав: – Ah mon chere monsieur[29].

– Не будемо витрачати часу, містере Аллан Калл, – майор поклав на стіл копійчану монету. – Що ви на це?

Той на очах присутніх зблід, не допомогла навіть чимала доза молдавського коньяку. Ситорчук перекрутив плівку й увімкнув магнітофон. Цього разу з плівки озвалося два голоси. Один говорив чистою українською мовою, інший – латинською.

1-й голос. – Що будемо їсти, містере Шлапаківський?

2-й голос. – Ab ovo ad poma[30].

1-й голос. – У вас чудовий апетит. Що вам замовити ще?

2-й голос. – Panem et circenses[31].

1-й голос. – О, ви гуморист, містер Шлапаківський.

2-й голос. – Homo sum: humani nihil a me alienum puto[32].

1-й голос. – Що ви написали останнім часом?

2-й голос. – Quae scripsi – scripsi[33].

1-й голос. – Ви закінчили роботу над своєю новою працею?

2-й голос. – Sub specie aeternitatis[34]?

1-й голос. – Так. Вас чекає у будь-якій країні золотий пам'ятник у натуральну величину. Але я не бачу радощів на вашому обличчі... Ви плачете… Оце коньяк.. Грузинські коньяки усі з перцем, як українська горілка...

2-й голос. – O, quousque tandem, parvenono, abutere patientia nostra[35]?

– A la komedia, – вигукнув несподівано містер Аллан. – C'est deqoutant[36]...

– Гаразд. Тоді поясніть, яким чином ось цей портфель професора Шлапаківського опинився у вас? – запитав майор.

– Магіа lon tre, Panas telia passe, – відповів містер Аллан на бургундському діалекті і висипав з портфеля якісь папери. Серед них був неопублікований фейлетон на Сіроштана і його фотографія...

«Ось чому в недільному номері не з'явився матеріал професора Шлапаківського», – подумав майор і пробіг по рядках натренованим оком.

– Все зрозуміло. Остаточно. – І, звертаючись до містера Аллана, промовив: – Для чого ви відрізали у нашого сержанта кишеню?..

Квочка почув ці слова, і вуса його раптом посивіли. Він ладен був кинутися з кулаками на містера Ікса, але майор владним жестом його зупинив.

– Магіа lon tre, kum ves upriv, – відповів трохи нахабнувато містер Калл.

– Ви запитуєте, чим я доведу... По-перше, містер, ви відстали від життя – в нашій країні кишень уже давно не відрізають. Останній випадок був зафіксований в Одесі в 1946 році. Отже, відчувається закордонна