Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

916
0
01.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська драматургія. Золота збірка" автора Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 83
Перейти на сторінку:
то вибачайте.

Явление третье

Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.

Скорик (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал, света не видал и нечаво не знаєш, так у речах не суйся за умiлими, а ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо.)Та снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись, подходят.)

Прокiп (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля Бог принiс?

Скорик (так же важно). Прежде усєво позвольте во фрунт стать i без темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет теє, так ми i онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося i проч пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб.)Пожалуйте.

Тимiш (кланяясь). Так-таки, так.

Прокiп (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.)А вiдкiля ви, панове, з якої землi?

Скорик. Ми з землi дальної. Кали слихали, аж з Францiї.

Стецько. Вже й видно — москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за Харкова (Тымиш его удерживает.)

Прокiп. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?

Скорик. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.

Тимiш. Так-таки, так.

Прокiп. Крий Боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон нашої костi не занесе! — Хороша ж сторона?

Скорик. Старана важная! Туда i за всєво свєту господство з’єзжаєца пажить, пагулять…

Прокiп. Чи там же кабаки, чи вольна?

Скорик. Там об кабаках i не слишно; усе п’ють без заказу.

Прокiп. А горiлка дешева?

Скорик. Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя.

Прокiп. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?

Скорик (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми у паходi, у диком народi. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у евтом городi как раз сидел вот евтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует, паднiмает угору плечi i гаворит такiї речi: з городом вам атдамся завсєм, толькi патєште менє тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину iзхадил i в Рассєю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди, iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у єтот город, — как завьотца, не знаєм, — пришли; тут разом пала нам пароша…

Стецько (все слушал со вниманием). Бов, бов, бов! То по москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша?

Скорик (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.

Стецько (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться.

Скорик. Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал i как апеченой закричал: вот мая нi птиця, нi чорная куниця, а красна дiвиця! Пайдьом єйо ськать i на нєйо пароль узять. Вот ми па следу и пайшли i да вашово дому пришли. Тепер ми себе розсуждаем: певно, наша нi птиця, нi куниця, а красная дiвиця, у вас у хатi, тут єйо i палучить желаем. А па євтой мовi будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вiнець.

Тимiш (все продолжает). Так-таки, так.

Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий i москаль!

Прокiп (все с важностью). Що се за напасть така? Вiдкiля се ви, панове хранцузи, таку бiду на нас накликаєте? I якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажiть? Щоб нам нашого не втопить.

Скорик. Е, хоч наш князь i дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то iщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво i слова не слыхать; i таки з худоби кой-што маєт, i кагда абедаєт, зубов не позичаєт, а собственними своїми кусаєт; ат вади нi разу п’ян не бивал, i нiкагда у себя грошей не крал; у кампаниї знает честь, свiчей i сала не ест; ум i разум за ним ведьотця, он на стену не дерьотця. Тепер ви дєлом розмишляйте, а нам ответ давайте.

Одарка (Уляне, которая стоит неподвижно). Колупай швидше пiч, колупай!

Прокiп (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хлiб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцiмто ми передержуємо куницi або краснi дiвицi, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жiнко?

Одарка (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько i нам усiм голова; як скажеш, так i буде.

Прокiп. Еге! Дочко, а годi пiч колупати, давай чим оцих хранцузiв пов’язати.

Стецько (испугавшись). Ану, ну; до чого дiйдеться, то я i навтiкача.

Одарка (подойдя к Уляне, весело). Iди ж, iди. Чуєш, що батько велить? Може, нiчого не придбала та вже i соромиться. Не вмiла матерi слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, в’яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли.)Та iди-бо; ще й опинається.

Скорик (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! — Дєлаїш темпи, без флiгельманта. Кагда не знаете порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаем: видали, как єто делается i у Францiї, i у Туреччинє, i у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, девка, пакланися батюсьцi i матусьцi на-троєча, дякуй за хлєб, i соль, i за науку, i праси благаславения на добройо дєло. Вот как усюда делаєтця. (Сидится.)

Тимiш (все

1 ... 24 25 26 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко» жанру - 💙 Драматургія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"