Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Явление третье
Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
Скорик (тихо Тымишу). Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал, света не видал и нечаво не знаєш, так у речах не суйся за умiлими, а ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо.)Та снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оправившись, подходят.)
Прокiп (очень важно). А що ви за люди, i вiдкiля Бог принiс?
Скорик (так же важно). Прежде усєво позвольте во фрунт стать i без темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет теє, так ми i онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося i проч пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб.)Пожалуйте.
Тимiш (кланяясь). Так-таки, так.
Прокiп (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хлiб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.)А вiдкiля ви, панове, з якої землi?
Скорик. Ми з землi дальної. Кали слихали, аж з Францiї.
Стецько. Вже й видно — москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за Харкова (Тымиш его удерживает.)
Прокiп. Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?
Скорик. Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.
Тимiш. Так-таки, так.
Прокiп. Крий Боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон нашої костi не занесе! — Хороша ж сторона?
Скорик. Старана важная! Туда i за всєво свєту господство з’єзжаєца пажить, пагулять…
Прокiп. Чи там же кабаки, чи вольна?
Скорик. Там об кабаках i не слишно; усе п’ють без заказу.
Прокiп. А горiлка дешева?
Скорик. Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя.
Прокiп. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
Скорик (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми у паходi, у диком народi. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у евтом городi как раз сидел вот евтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует, паднiмает угору плечi i гаворит такiї речi: з городом вам атдамся завсєм, толькi патєште менє тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину iзхадил i в Рассєю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди, iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у єтот город, — как завьотца, не знаєм, — пришли; тут разом пала нам пароша…
Стецько (все слушал со вниманием). Бов, бов, бов! То по москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша?
Скорик (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.
Стецько (тихо). Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться.
Скорик. Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал i как апеченой закричал: вот мая нi птиця, нi чорная куниця, а красна дiвиця! Пайдьом єйо ськать i на нєйо пароль узять. Вот ми па следу и пайшли i да вашово дому пришли. Тепер ми себе розсуждаем: певно, наша нi птиця, нi куниця, а красная дiвиця, у вас у хатi, тут єйо i палучить желаем. А па євтой мовi будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вiнець.
Тимiш (все продолжает). Так-таки, так.
Стецько. Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий i москаль!
Прокiп (все с важностью). Що се за напасть така? Вiдкiля се ви, панове хранцузи, таку бiду на нас накликаєте? I якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажiть? Щоб нам нашого не втопить.
Скорик. Е, хоч наш князь i дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то iщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво i слова не слыхать; i таки з худоби кой-што маєт, i кагда абедаєт, зубов не позичаєт, а собственними своїми кусаєт; ат вади нi разу п’ян не бивал, i нiкагда у себя грошей не крал; у кампаниї знает честь, свiчей i сала не ест; ум i разум за ним ведьотця, он на стену не дерьотця. Тепер ви дєлом розмишляйте, а нам ответ давайте.
Одарка (Уляне, которая стоит неподвижно). Колупай швидше пiч, колупай!
Прокiп (подумав, важно). Ось що ми зробимо: хлiб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцiмто ми передержуємо куницi або краснi дiвицi, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жiнко?
Одарка (весело и ласково). Роби як знаєш. Ти батько i нам усiм голова; як скажеш, так i буде.
Прокiп. Еге! Дочко, а годi пiч колупати, давай чим оцих хранцузiв пов’язати.
Стецько (испугавшись). Ану, ну; до чого дiйдеться, то я i навтiкача.
Одарка (подойдя к Уляне, весело). Iди ж, iди. Чуєш, що батько велить? Може, нiчого не придбала та вже i соромиться. Не вмiла матерi слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, в’яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тащит ее против воли.)Та iди-бо; ще й опинається.
Скорик (подойдя, удерживает Одарку). Пастой! — Дєлаїш темпи, без флiгельманта. Кагда не знаете порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаем: видали, как єто делается i у Францiї, i у Туреччинє, i у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, девка, пакланися батюсьцi i матусьцi на-троєча, дякуй за хлєб, i соль, i за науку, i праси благаславения на добройо дєло. Вот как усюда делаєтця. (Сидится.)
Тимiш (все
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.