Читати книгу - "Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд"

У деяких випадках фетишизму ноги вдалося довести, що спрямований спершу на геніталії потяг до підглядання, що прагнув знизу наблизитися до свого об’єкта, затримався на своєму шляху завдяки забороні та витісненню, тому зберіг ногу або черевик як фетиш. Жіночі геніталії, відповідно до дитячих поглядів, малювалися уяві як чоловічі.

[15] Як мені здається, не підлягає жодному сумніву, що поняття «гарного» коріниться в сексуальному збудженні та початково означає те, що сексуально збуджує («принади»). У зв’язку з цим має місце той факт, що самі геніталії, вигляд яких викликає найсильніше сексуальне збудження, ми ніколи, власне, й не вважаємо «гарними».

[16] Аналіз відкриває у цій перверсії, як і в більшості інших, несподіване розмаїття мотивів і значень. Нав’язливість ексгібіціонізму, наприклад, дуже залежить ще від кастраційного комплексу; завдяки йому при ексгібіціонізмі постійно підкреслюється цілісність власних (чоловічих) геніталій і повторюється дитяче задоволення з приводу відсутності такого органа у жіночих геніталій.

[17] З цього приводу порівняйте повідомлення, подане нижче, про прегенітальну фазу сексуального розвитку, в якому підтверджується ця думка.

[18] Порівняйте згадану нижче «амбівалентність».

[19] Ці стримуючі сексуальний розвиток сили (відраза, сором, мораль) необхідно, з іншого боку, розглядати як історичний осад зовнішніх затримок, яких зазнав сексуальний потяг у психогенезі людства. Можна спостерігати, як у розвитку окремої людини вони з’являються свого часу самі по собі, керуючись натяками виховання та стороннього впливу.

[20] Забігаючи наперед, зазначу щодо розвитку перверсії, що є підстави припускати, що до їх фіксації точно так само, як і при фетишизмі, мали місце зачатки нормального сексуального розвитку. Досі аналітичне дослідження могло в окремих випадках показати, що й перверсія є осадом розвитку доедипового комплексу, після витіснення якого знову виступають найсильніші вроджені компоненти сексуального потягу.

[21] Лише доповненням, але не обмеженням цієї заяви може послужити зміна її наступним чином: нервові симптоми ґрунтуються, з одного боку, на вимогах лібідозних потягів, а з іншого — на вимозі «Я» чинити опір їм.

[22] Чітко усвідомлювати фантазії первертованих, що втілюються за сприятливих обставин у діях, які спроектовані у ворожому сенсі на інших: маячливі побоювання параноїків і несвідомі фантазії істериків, що викриваються психоаналізом як основа їхніх симптомів, за змістом збігаються до найдрібніших деталей.

[23] Психоневроз часто поєднується з явною інверсією, причому гетеросексуальна течія повністю пригнічується. Віддаючи належне думці, до якої я був схильний, повідомляю, що лише приватне зауваження В. Флісса у Берліні звернуло мою увагу на необхідну схильність до інверсії у всіх психоневротиків, після того як я відкрив її в окремих випадках. Цей неналежно оцінений факт мав би надати потужного поштовху всім теоріям гомосексуальності.

[24] Нелегко тут довести правильність цього припущення, взятого з вивчення певного класу невротичних недуг. З іншого боку, однак, неможливо сказати щось, що заслуговує на увагу, про потяг, відмовившись від вказівки на це припущення.

[25] Тут необхідно згадати версію Молля, котрий розкладає сексуальний потяг на контректаційний і детумесцентний потяги. Contrectation означає потребу в шкірних дотиках.

[26] Неможливо також правильно оцінити частину, що відповідає спадковості, не віддавши відповідного значення дитинству.

[27] Неможливо збагнути механізм витіснення, якщо брати до уваги лише один із цих двох спільно діючих процесів. Порівнянням може слугувати спосіб, користуючись яким туристів підіймають на вершину великої піраміди в Ґізі: з одного боку їх підштовхують, а з іншого — тягнуть.

[28] Останній матеріал може бути використаний тут у правильному розрахунку на те, що дитячі роки дорослих невротиків не відрізняються в цьому відношенні від дитячих років здорових людей нічим істотним, за винятком інтенсивності й ясності.

[29] Можлива анатомічна аналогія такого прояву інфан­тильних сексуальних функцій, про яку я згадував, подається відкриттям Байєра (Deutsche Archiv fur klinische Medicin. — Bd. 73), що внутрішні статеві органи (uterus) новонароджених зазвичай більші, ніж у дітей старшого віку. Однак погляд на цю констатовану Хальбаном і для інших частин генітального апарату інволюцію після народження не встановлений остаточно. За Хальбаном (Zeitschrift fur Geburtshiffe und Gynâkologie, 1904. — Llll), цей регресивний процес добігає кінця упродовж кількох тижнів позаутробного життя.

Автори, які бачать в інтерстиційній частині зародкової залози орган, який визначає стать, завдяки анатомічним дослідженням, дійшли своєю чергою до ствердження існування інфантильної сексуальності латентного сексуального періоду. Цитую зі згаданої вище книги Ліпшютца про залозу статевого дозрівання: «Швидше відповідають фактам твердження, що дозрівання статевих ознак, як воно відбувається в період змужніння, протікає лише внаслідок дуже прискореного перебігу процесів, що почалися набагато раніше, на нашу думку, вже в ембріональному житті». «Те, що досі називалося просто періодом статевої зрілості, є, ймовірно, лише «другою великою фазою змужніння», що починається в середині другого десятиліття». Дитячий вік до початку другої великої фази можна було б назвати «серединною фазою статевого дозрівання».

Ця підкреслена Ференці (Intern. Zeit-schrift f. Psy­cho­analyse, 1920. — VI) схожість анатомічного розміщення з психологічним спостереженням порушується лише однієї вказівкою, що перший кульмінаційний пункт розвитку сексуального органа припадає на ранній ембріональний період, між тим як ранній розквіт дитячого сексуального життя потрібно перенести у вік третього-четвертого року. Повного збігу в часі анатомічного формування та психічного розвитку, певна річ, не потрібно. Відповідні дослідження зроблені над зародковою залозою людини. Позаяк у тварин латентного періоду в психологічному сенсі не буває, то важливо було б знати, чи можна довести й у інших вищих тварин такі ж анатомічні дані, на підставі яких автори припускають два кульмінаційних пункти сексуального розвитку.

[30] Назву «сексуальний латентний період» я також запозичую у В. Флісса.

[31] У випадку, про який тут йдеться, сублімація сексу­альних сил потягу просувається шляхом реактивних утворень. Загалом, однак, необхідно говорити про сублі­мацію та реактивне утворення як про два абсолютно різних процеси. Сублімація можлива і за допомогою інших, простіших механізмів.

[32] Тут уже проявляється те, що має значення упродовж усього життя, що сексуальне задоволення є найкращим снодійним засобом. Більшість випадків нервового безсоння пояснюється сексуальною невдоволеністю. Відомо, що безсовісні няньки присипляють малюків, які плачуть, погладжуванням їхніх геніталій.

[33] Д-р Талант опублікував 1919 року в «Neurolog. Zentralblatt», № 20 під заголовком «Das Lutscherli» сповідь дорослої дівчини, яка не відмовилася від цієї дитячої форми сексуальних дій й описує задоволення від смоктання як цілком аналогічне сексуальному задоволенню, особливо від поцілунку коханого. «Не всі поцілунки схожі на lutscherli, ні, ні, далеко не всі! Неможливо описати, як приємно стає в усьому тілі від смоктання; зовсім відлі­таєш геть від цього світу, з’являється повне задоволення, відчуття щастя та відсутність будь-якого бажання. Охоп­лює дивне почуття: хочеться лише спокою, спокою, який ніщо не повинно порушувати. Це невимовно чудово: не відчуваєш ні болю, ні страждань і линеш в інший світ».

[34] Елліс визначив термін «аутоеротичний» дещо інакше: в сенсі порушення, викликаного не ззовні, а такого, що виникає всередині. Для психоаналізу істотне значення має не походження, а ставлення до об’єкта.

[35] Подальші міркування й інші спостереження зму­шують приписувати властивість ерогенності всім частинам тіла та внутрішнім