Читати книгу - "Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко"

Поглянь в обличчя тихе Іллічеві І кожну рису в пам’ять занеси.

. І нова сила до грудей прибуде,

І сонця промінь осяйне до віч,

І проведе тебе в сім’ю єдину, в люди Ілліч.

ІМ’Я

На все життя лягла розлука,

Під снігом вечір догорів.

Старим пригадувать і внукам Січневий смуток прапорів.

Нащадкам в славі і звитязі Іти крізь весни і літа,

На малиновім ріднім стязі Ім’я знайоме розцвіта.

Навчися серцем розуміти, Зростай в його звучанні, йди.

— То Ленін,— кажуть наші діти.

— Ілліч,— одказують діди.

Всього п’ять літер, слово дивне, Торкнись — і полум’я скресне.

У висоті — таке зазивне,

У глибині — таке ясне.

ТРИ ХВИЛИНИ

Як виряджали у дорогу дальну На стомлених і молодих руках,

То день проніс мелодію прощальну По мовчазних п’яти материках.

Біля простої, в сніжках, домовини Вдивлялись люди в холодок чола.

Гудки гули над світом три хвилини,

Хоч нам здалося — вічність прогула.

І кожен ждав: невже він не покличе Словами, зором, ласкою, Ілліч?

Мільйон облич, немов одне обличчя,

До мертвого схилились віч-на-віч.

Тих трьох хвилин ніхто з нас не забуде — Бійці, селяни і робітники.

І йшли, і йшли за гробом рідні люди,

Щоб світлий образ пам’ятать віки.

ялинки

Стоять засніжені ялинки Біля Кремлівської стіни. Шепочуть сни, зітхають дзвінко І з вітром бавляться вони.

І тут, під світлою .зорею,.

Як з бронзи вилиті,— живі,

На двох окриллях Мавзолею Стоять суворі вартові.

Візьму я гілочку з ялини,

У край далекий понесу,

Щоб потім згадувать щоднини її нев’янучу красу.

Щоб завжди бачить: під зорею, Як з бронзи вилиті,— живі,

На двох окриллях Мавзолею Стоять суворі вартові.

* *

*

Бійця поклали у дядьковій клуні,

Де пахла волошкою житня солома.

І ми, семилітні, безмятежно юні,

Не сиділи й хвильки у себе вдома.

Боєць шепотів: я встану, устану.

Ми приносили хліба чи й сала трішки, Сировим полотном бинтували рану,

Тютюном набивали козячу ніжку.

Устав через тиждень, пішов,— не впізнаю, Цілував на прощання, здоров’я півроку.

Десь гуляє луна по вишневому краю Од його молодого і легкого кроку.

Збирайся, братва, із околиці нашої,

Юність вернулась, нагадує вдома: ^

Ми бійця годували чорною кашею,

І волошкою пахла житня солома. .

* *

* '

В північний час ударить грім В небес широку стелю,

Тривога ввійде в рідний дім,

Шепне: — Вдягай шинелю. ^

А за степи, за сіножать Славетний ворон кряче...

Дружина вийде провожать, Можливо, що й заплаче.

Та квіту раннього пучок Розквітне, як надія,

І голубий носовичок На вітрі забіліє.

І сурм відлуння молоде Зжене очей турботу.

■— Піхота йде! Піхота йде!

Вперед, вперед, піхото!

Піду з полком крізь пил і дим,

Із лоба піт утерши,

Правофланговим рядовим, Заспівувачем першим,

Чи вам насниться ж уночі,

Як в чортовім розгоні У небо сурмлять сурмачі,

Хриплять козацькі коні?

$ *

*

Іржуть на вітрі коні чорногриві, Загнуздані, засідлані в похід.

В заобрійних полях рожевий тане слід. Здорові будьте та йсивіть щасливі.

Вдягає брат будьоннівку, шинелю, Старому батьку клониться до ніг. Пробив небес широку синю стелю Молодика золотокутий ріг,

А з матерями буде ще морока,

Із радощами й смутком пополам, Коли ляга дорога нам широка, Коли багряні сняться ночі нам.

♦ *

*

Походи, ви, походи,

Осінні сині дні!

Бійців смаглява врода Така близька мені.

Рожева повна вишня Оновлює міста.

Майбутнє і колишнє В однім зерні зроста.

ЗАПОРОЖЦІ

ВОРОН

На ланах козачої долини Толочив ромашок первоцвіт. Вчора ворон справив іменини, Триста літ минуло, триста літ.

Не широка піднебесна стеля,

Не глибокий дніпровий заплав. Ворон бачив Остряницю й Хмеля Над полтавським боєм кружеляв.

З’їдено м’ясця і крові спито В бойовищах трудних на зорі. Ворону колюче стигле жито Затуляє обрії старі.

Він оглух, осліп, одна скорбота, Він не бачить, як крізь сивий дим На страшнім алюрі мчить кіннота Під багряним прапором одним.

БИТВА І

Гримнули блискучі самопали, Ковані навіки в жовту мідь.

В ярову, медвян исту суцвіть Сотні.тіл підкошено упали. Сагайдак 1 підвівсь на стременах:

— Хто згада їх в світлих іменах? Для яких пеанів2 і палітер Голови злягли у ковилі.—

Вій пригнувся низько до землі, . Шаблю в крові об коліно витер.

--- Досить бою! Сон змикає вічі. Ляжмо, хлопці; в поріст яровий,

ІДе не раз рубатися, не двічі.—

А орли, чатуючи здобичі,

Знали вже, хто мертвий, хто живий.

, БИТВА II

Блищало небо золотом янтарин,

А вже метнули в битву козаки,

І дико скрикнув ординець-татарин, Сповзаючи з високої луки.

Як позавчора, вдарили мушкети,

І пожаром взялася димна вись,

І за Дніпром сузір’я і планети Кривавими сльозами полились...

А ген за виднокругом неозорим, При яворі, при тихому дворі,

Із хлібом-сіллю, із таємним горем Синів додому ждали матері.

*

Уставай, мое сонечко, з темного лугу,

Бо тривожить минуле не раз і не двічі.

Сплять в степу запорожці — товариш до друга Повернувся обличчям, порубаним в січі.

І так страшно дивитись на заплющені очі,

На рубці-кривавиці, і на плечі похилі,

І ніхто з них ні пити, ні їсти не хоче.

Милі мої. Тиша. Милі мої, милі.

Тож не бачать: заквітли лапки звіробою,

І не чують громи перекочують глухо.

Листопад виграє золотою габою,

Чи білянка-гулянка мете — завірюха.

Лиш тоді, як танкісти промчаться по полю І сурма зарокоче в поході з полками,

Устають, щоб побачить, і стогнуть від болю, І~шаблі-гартуванці дзвенять під руками.

ІЗ ЗБІРКИ «БИТВА», 1943 р.

* *

*

Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід,

Ти, може, мене й забула: не бачила-стільки літ?

Немало ми воювали, стоптали чобіт рудих,

І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них.

І якщо живих згадати,— нехай заніміє плач,

Бо друзі ідуть полками і я серед них — сурмач!

Сурмлю, що зелену землю закриєм грудьми від бід. Що красно-вишневі зорі віщують веселий схід!

1

Запалали огні за долиною синьою неба,

Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти. Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.

Як росли ми ізмалку? Скрипіла у хаті колиска, Загасав каганець чи горіла воскова свіча.

Ти нам шлях показала, який під зірницями блиска,

І проміння багряне подібне було до меча.