Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

Старкі промовчав. Оправив костюм, натягнув капелюха і знову всівся в крісло. Кивком показав мені на дівчину, яка все ще лежала на підлозі, прив’язана до стільця.

Я підійшов до неї і розв’язав руки.

— Пильнуйте його і не зважайте на мене, — шепнула вона.

Але запізнилася з порадою на якусь долю секунди. Бо Старкі, блискавично кинувшись на мене, копнув у скроню. Його важкий черевик поцілив мені в голову, і я звалився просто на Одрі Шерідан.

Неясно я чув голос Старкі, який пронизливо й збудливо верещав:

— Хапайте його, дурні!

Тоді чиїсь руки схопили мене, силоміць поставили на ноги і ще до того, як в голові у мене розвиднілося, щелепа моя наче розкололася, і я відлетів до стіни. Зісковзнув на підлогу, вгледівся в дико оскалену пику Джеффа Джордана і схопив його вже підняту для копняка ногу. Ухопившись за неї, сильно шарпнув її вперед. Джордан змахнув руками, матюкнувся і впав горілиць. Мені вже майже вдалося звестися на ноги, коли підскочив інший гангстер. Він схопив мене, впершись плечем у живіт, і руками обплівши стегна. Я з грюкотом звалився на підлогу, перед цим поціливши йому в обличчя. Краєм ока зауважив Старкі, котрий біг до мене, тримаючи пістолет. Я спробував ухилитися, однак рукоятка поцілила мені якраз у потилицю. З очей мені посипалися іскри, і я знепритомнів.

Був непритомний не більше п’яти хвилин. Відчув, що мені зв’язують руки за спиною, за пекучим болем в зап’ястках, коли мотузки вп’ялися мені у шкіру.

Звідкілясь із рожевого туману виринула чиясь рука, схопила мене за комір і силоміць поставила на ноги. Ноги мені підігнулися, але та рука втримала мене від падіння. Я хитнув головою, щоби прийти до тями, і переді мною вималювалося обличчя Джеффа Джордана. Він легенько мене струсонув, а тоді звів руку і тричі вдарив мене в обличчя. Удари були сильні, і від них на очі мені навернулися сльози.

Я пробурмотів прокляття, і він вдарив ще раз, доволік мене до крісла та жбурнув у нього. Тоді зник з мого поля зору.

Безформною купою я валявся у кріслі, і червона завіса застеляла очі. Єдиним моїм бажанням було допастися до Джордана і гамселити його доти, доки від нього нічого не залишиться. Я також хотів схопити Старкі і колотити його головою об кут столу, щоб його мізки сірою масою розповзлися на килимі. Хоча я й був засліплений, і біль змією заповзав у тіло, я був свідомий того, що ненавиджу цих двох так, як ще ніколи нікого досі.

Раптовий пронизливий крик вирвав мене з полону ненависті. Я розплющив очі, нелюдським зусиллям намагаючись сфокусувати зір, і в тумані, що зненацька розсіявся, розгледів фігури вдалині.

Джордан разом з іншим покидьком розпластав на столі Одрі Шерідан. Вони зняли з неї піджак та светр, а Старкі спробував прикласти запалену сигарету до її оголеного плеча.

Спина Одрі вигнулася дугою, а тіло звивалося, намагаючись уникнути палаючої сигарети.

Я набрав в груди побільше повітря, відпихнув стільця і кинувся на мерзотників. Плечем відштовхнув Старкі, котрий, захитавшись, відлетів убік. Він обернувся, ухилився від мого удару ногою й натомість болюче поцілив мені кісточками пальців в лице. Я гепнувся на килим. Падаючи, мені вдалося виконати ногами захват «на ключ». Старкі звалився поруч із шипінням, мов розгнівана змія. Спробував поцілити мені в обличчя кулаком, однак це в нього не вийшло. Я посилив захват, і його обличчя позеленіло. Тоді він почав молотити руками по килиму, волаючи по допомогу.

Джефф відпустив Одрі і кинувся до мене. Я ще щільніше зімкнув захват, і почув, як Старкі хапає ротом повітря. Я спробував ухилитися від черевика Джордана, котрий зі свистом пролетів повз мою скроню. Джефф лише зачепив мене ногою, але й цього було достатньо, щоб оглушити мене. Я розпластався на килимі.

Усе подальше відбувалося, немов уві сні. Я все усвідомлював, однак нічого не міг вділяти.

Коли Джордан відпустив руки Одрі, вона підвелася і застосувала один зі своїх прийомів до іншого здорованя. Той упав на коліна, схопившись за шию, і заскавулів. Одрі зісковзнула зі столу.

Вона ухилилась від Старкі і кинула важку попільничку у вікно. За дзенькотом розбитого скла настала оглушлива тиша.

Потому Старкі сказав:

— Ми ще побачимося.

Ледь стримувана лють, що бриніла в його голосі, прорізала туман моїх думок і охолодила кров. Наостанок він копнув мене черевиком. Грюкнули двері.

Я зручно влігся на килимі і «вирубився».

Пролежав так, мабуть, хвилин із десять, коли це мене знову потурбували. Хтось легенько мене трусонув, і я відчув приємний запах бузку. Обережно розплющивши одне око, побачив Одрі Шерідан, котра схилилась наді мною. Тугі завитки її волосся майже торкалися мого обличчя.

Я протяжно застогнав і заплющив око. Вона знову труснула мене.

— Не будьте дитиною, — сказала вона. — Нічого у вас не ушкоджено. Занадто ви ніжний і трохи не в формі. Ну ж бо, сідайте! Я їх звідси витурила, і тут тепер цілком безпечно.

Це мене розлютило. Я розплющив очі і холодно глянув на неї.

— Дуже люб’язно з вашого боку так казати! — палко вигукнув я. — Мене копали, по мені товклися, лупили в голову і колошматили троє здоровенних бандитів — а ви ще маєте нахабство стверджувати, що я надто ніжний!

Вона сіла на п’ятки, склавши руки на стегнах, і посміхнулася.

— А я гадала, що детективи з Нью-Йорка зроблені зі сталі, — зауважила вона.

Голова в мене розколювалася.

— Ви набралися усіх цих дурниць з книжок, — сказав я, зводячись на лікоть і поморщившись від болю, який наче пронизав мені голову.

— Я — суцільні синці та поламані кістки. Хребет мій перебитий, а стегнова кістка роздроблена. Я більше ніколи не зможу ходити!

Вона продовжувала дивитися на мене з іронічною посмішкою. Потім я згадав, як Старкі підсмалював їй плече сигаретою і поглянув на неї з німим здивуванням. Так, вона була бліда, але посмішка її була щирою.

— До речі, про сталь, — продовжив я, — здається, ви й самі не з олова зроблені.

Вона поглянула на червону пляму на своєму передпліччі і скривилася. — Це справді боляче, — визнала вона. — Але мені не так боляче, як обурливо через те, як вони це робили. — Її фіалкові очі гнівно зблиснули. — Якою