Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"

Вона майже добралася до дороги, коли ззаду почулися крики. Схилом за нею біг Майкл, а слідом за ним скакав Мандрівний Замок, випускаючи з усіх чотирьох веж схвильовані клуби диму.

— Що ж це ви робите? — вигукнув Майкл, наздогнавши Софі. З того, як він на неї дивився, Софі зрозуміла, що хлопчик вирішив, ніби через Опудало вона легенько звихнулася.

— Зі мною все гаразд! — обурено відповіла Софі. — Просто хочу відвідати дочку моєї другої сестри. Її теж звати Летті. Розумієш?

— А де вона живе? — підозріливо запитав Майкл, ніби вважав, що Софі може цього не знати.

— В Апер-Фолдингу, — відповіла вона.

— Та це ж більш як за десять миль звідси! — вигукнув Майкл. — А я обіцяв Хаулу простежити, щоби ви відпочивали! Нікуди я вас не пущу. Я пообіцяв йому мати вас на оці.

Софі це не дуже втішило.

Тепер Хаул думає, що Софі йому потрібна, бо він хоче, щоб вона зустрілася з королем!

Не дивно, що він не хоче випускати її з Мандрівного Замку!

— Ха! — сказала Софі.

— А крім того, — продовжував Майкл, потрохи опановуючи ситуацію, — Хаул, мабуть, теж пішов в Апер-Фолдинг.

— Я в цьому не сумніваюся, — сказала Софі.

— Ага, то ви так хвилюєтеся за ту дівчину, бо вона ваша внучата племінниця! — нарешті докумекав Майкл. — Ну, тоді зрозуміло. Але я однаково не можу вас відпустити.

— Я йду, — заявила Софі.

— Але якщо Хаул вас там побачить, він розлютиться! — не вгамовувався Майкл, вирішивши остаточно з’ясувати питання. — А оскільки я йому дещо пообіцяв, він розсердиться на нас обох! Ви повинні відпочивати!

І раптом, коли Софі вже була готова його стукнути, він вигукнув:

— Заждіть! У коморі ж стоїть пара семимильних чобіт!

Він схопив Софі за кістляве сухе зап’ястя і потягнув нагору, де їх чекав Мандрівний Замок. Софі довелося підстрибувати на ходу, щоби не заплутатися ногами у вересі.

— Але ж сім миль — відсапнула Софі, — це замало! А якщо я зроблю два кроки — задалеко!

— Ні, крок у них насправді десять з половиною миль, — сказав Майкл. — Так що ми опинимося майже точно в Апер-Фолдингу. Якщо ми надягнемо по чоботу і підемо туди разом, я зможу весь час мати вас на оці, а ви не перевтомитеся, до того ж ми встигнемо раніше за Хаула, так що він навіть і не дізнається, що ми там були. Це вирішить усі наші проблеми!

Майкл був такий задоволений собою, що Софі не наважилася нічого заперечити. Вона знизала плечима і вирішила, що Майклові краще буде дізнатися правду про обох Летті, перш ніж вони знову поміняються виглядом. Так буде чесніше. Але коли Майкл приніс із комори чоботи, Софі почала сумніватися. Вона бачила їх і раніше, але думала, що це два трохи деформовані шкіряні відра, від яких чомусь відірвали ручки.

— Встроміть туди ногу разом з черевиком, — пояснив Майкл, підтягнувши до дверей дві важкі циліндроподібні штуковини. — Це дослідні зразки тих чобіт, які Хаул виготовив для королівської армії. Пізніше нам вдалося зробити їх легшими і більше схожими на чоботи.

Вони із Софі сіли на поріг, і кожен натягнув по чоботу.

— Перш ніж ступити на землю, поверніться обличчям до Апер-Фолдинга, — попередив Майкл.

Вони піднялися, спираючись на ту ногу, що була взута у звичайний черевик, і обережно розвернулися так, щоби дивитися у бік Апер-Фолдинга.

— А тепер — зробімо один крок, — сказав Майкл.

Шух! Пейзаж раптом рушив повз них з такою швидкістю, що перетворився на дві смуги імли: земля — на сіро-зелену, а небо — на блакитнувато-сіру.

Вітер рвав на Софі волосся і тягнув усі зморщечки на її обличчі назад, аж їй почало здаватися, що на місце вона прибуде з половиною обличчя, та й то — аж за вухами.

Політ припинився так само раптово, як і почався. Навкруги було погідно і сонячно. Вони стояли по коліно в жовтцях посередині громадського пасовища Апер-Фолдинга. Корова неподалік ошелешено вирячилася на Майкла і Софі. Далі під деревами дрімали будиночки під солом’яними дахами. На лихо, відроподібний чобіт був такий важкий, що Софі, приземляючись, спіткнулася.

— Не ставте ногу на землю! — заволав Майкл, але було вже пізно.

Знову вжикнуло, усе навколо перетворилося на суцільний серпанок, і завив вітер. Коли це припинилося, Софі побачила, що опинилася в Складчастій Долині, біля самих болотистих горбів.

— Тьху, бодай би тобі! — вигукнула Софі, обережно розвернулася на нозі в звичайному черевику і зробила другу спробу.

Шух! Густезна імла… І ось вона знову на пасовищі біля Апер-Фолдинга, і знову вага чобота тягне її вперед. Краєм ока Софі помітила Майкла, який кинувся до неї, щоб її схопити, і…

Шух! Імла…

— Ну хіба не зараза?! — лайнулася Софі. Вона знову була серед пагорбів. Кривобокий чорний силует Мандрівного Замку мирно сунув неподалік. Кальцифер розважався, випускаючи чорні кільця диму тільки з одної вежі. Це було все, що Софі встигла помітити, бо наступної миті вона заплуталася черевиком у вересі і сперлася на другу ногу.

Шух! Шух! Цього разу Софі нанесла короткі візити на Ринкову площу в Маркет-Чиппінгу і на газон перед вельми розкішним особняком.

— Тьху! — крикнула вона. — Чорт! — по слову на кожне місце. Силою інерції її знову потягло вперед, і знову — шик! — вона опинилася на тому самому пасовищі. Величезний червоний бик неспішно підняв від трави свою закільцьовану голову і почав задумливо нахиляти роги.

— Я вже звідси йду, мила тваринко! — гукнула йому Софі, гарячково розвертаючись.

Шух! Назад до особняка. Шух! На Ринкову площу. Шух! Знов біля Мандрівного Замку. Софі вже почала до цього звикати. Шух! Ось і Апер-Фолдинг — тільки як же їй зупинитися?!

— А щоб йому трясця! — заволала Софі, знову опинившись біля болотистих пагорбів.

Цього разу вона дуже обережно розвернулася і дуже повільно й розважливо ступнула. Шух! І тут, на щастя, чобіт утрапив у коров’ячий корж, і Софі гепнулася в траву.

Майкл кинувся до неї і стягнув чобіт з її ноги, перш ніж вона встигла поворушитися.

— Дякую! — зморено сказала Софі, віддихуючись. — А то вже й не знала, як мені зупинитися!

Коли вони йшли пасовищем до будинку пані Ферфакс, серце в Софі калатало, але не сильніше, ніж зазвичай, якщо швидко переробити багато роботи. Софі була дуже вдячна Хаулові й Кальциферу за те, що вони з нею зробили, що би це не було.

— Непогана місцинка, — зауважив Майкл, ховаючи чоботи в живоплоті пані Ферфакс.

Софі з ним погодилася. Будинок пані Ферфакс здавався найбільшим у селі. Він був критий соломою, а стіни між чорними балками були побілені. Софі ще зі своїх дитячих відвідин пам’ятала, що до ґанку треба йти через сад, повний квітів і дзижчання бджіл. Над ґанком жимолость і білі виткі троянди змагалися, хто з них завдасть більше роботи бджолам. В Апер-Фолдингу стояв чудовий спекотний літній ранок.