Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Діамантовий шрам, Мирослава Білич 📚 - Українською

Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діамантовий шрам" автора Мирослава Білич. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 65
Перейти на сторінку:

На щастя, ми так і промовчали всю дорогу. Вже вдома я вискочила з авто і сховалась за дверима будинку. Тітка Оксана накрила на стіл у вітальні і сама причепурилась, значить знала про приїзд і не попередила. Я забігла до своєї кімнати, а вона слідом зайшла.

- Ну як ти, донечко? Була у Світланки?

- Так, я стомилась і лягаю спати. Ви без мене до столу сідайте, гаразд?

Тітка трохи засмутилась, однак не стала вмовляти, погладила по плечі і вийшла з кімнати. Вона чудова жінка, мені з нею дуже пощастило. Вони схожі характерами з мамою, тепер розумію, чому матуся мене довірила саме їй. Живемо ми вдвох, бо батько Сергія помер ще змолоду, у деталі я не лізла, тому від чого – не знаю. Тітка навчила мене всьому, за що я їй щиро вдячна, і з радістю допомагаю по господарстві у вільний від навчання час. Можна було йти жити у гуртожиток, однак я не стала, бо шкода її лишати на самоті. Жінка вона ще досить активна і сильна на свій вік, однак самотність нікому не приносить користі. А мені тридцять кілометрів не так вже й важко доїжджати. Та й винною їй почуваюсь, тому допомагаю чим можу.

Через кілька хвилин двері відчинились і до кімнати зайшов Сергій. Він не запропонував приєднатись, а просто змусив піти за стіл.

- Рудим потрібне особисте запрошення?

Якщо хотів зачепити, то дарма старався, бо в мене вже імунітет до особливого статусу – не того кольору, що всі. Однак за стіл прийти довелось, і їсти теж, бо тітка дуже постаралась.

- Як ти, синку?

- Все добре, дядько допомагає у всьому, авто службове видав, звання до «Лейтенанта» підвищив. І ще… не хотів по телефону казати – я квартиру взяв у кредит, із першим внеском теж дядько допоміг, тож тепер Іванка може до мене переїхати. Є окрема вільна кімната, квартира розміщена близько до її коледжу і під наглядом буде.

Я ледь не вдавилась шматком їжі і закашлялась. Переїхати до нього? Це ж просто божевільна ідея, як лише вигадав таке, навіщо? Тітка Оксана чомусь не надто здивувалась, а навпаки зраділа таким новинам. Задоволено на мене поглянула і підморгнула.

- Твоя правда, синку, досить вже стільки кілометрів кожен день намотувати і мучитись. Я свій дім не покину хоч би що, а Іванка поїде перед початком нового навчального року. Так, люба?

Ні! Ні! Ні! У голові дуже дзвінко щось заперечувало, однак наяву я просто мовчала. Мене запитали більше для ввічливості, ніж для впливання на рішення. Мовчання прийнялось за згоду. Я поїла і пішла надвір, щоб трохи на городі грядки привести до ладу, а насправді – власні думки. Поки злісно сапала землю, Сергій знову підійшов зненацька. Тепер зовсім впритул.

- Пам’ятаєш, при першій зустрічі я сказав тобі, що ти ніколи не станеш мені сестрою? Наче тоді вже знав, що ти станеш настільки красивою, Іванко!

Через два місяці я переїхала до Сергія. Дуже журилась із цього приводу, бо звикла до села і з чоловіком ніколи не жила під одним дахом. Та звикла я швидко, бо Сергія майже не було вдома перед роботою. Я ж раділа, що з легкістю вдається бути хазяєчкою – у квартирі прибрано і завжди смачно пахне з кухні.

А потім сталось те, що мусило статись із молодими і вільними людьми. Сергій одразу закохався і не намагався це приховати, думаю, вони з тіткою Оксаною про все домовились заздалегідь. А я звикла до його присутності і знаків уваги, до відчуття захищеності і майбутніх планів. Тільки чи кохаю його, сама не могла зрозуміти. Напевно, так, бо всі дівчата з групи мені заздрили до смерті, коли Сергій приїжджав мене забрати з пар. Робив він це часто, щоб всі бачили, кому я належу. Його могла б покохати найкрасивіша дівчина у місті, не те, що я. Вже скоро він пообіцяв купити мені обручку й освідчитись, щоб потім зробити весілля. Думаю, це правильно, і мама пишатиметься мною. Вона завжди бажала мені сімейного щастя, може, тому так швидко і легко воно до мене прийшло.

1 ... 24 25 26 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діамантовий шрам, Мирослава Білич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"