Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Легенди нескореної зими 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

398
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Легенди нескореної зими" автора Сергій Ухачевський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 82
Перейти на сторінку:
їде, а місто його покинуло і мчить кудись в глибини Всесвіту, залишаючи його одного, самотнього посеред страхітливого чорного мороку невідомості.

— Ненавиджу, — прошипів він, поринаючи у густий вечір, що став огортати бориспільську трасу. — Ненавиджу…

Тітушня

21 січня у взводному наметі народу було вже чималенько. Повернувся Дід, пригнали запаковані продуктами і військовою амуніцією «христинівські». Вони були налаштовані на бійку, але нині на «Груші», після буремної ночі, запала пауза. Між майданівцями і мусорами стали священики і зупинили бойню. Вони із самого ранку майже непохитно стояли на морозі, рухаючись тільки час від часу, щоб осінити ворогуючі сторони хресним знаменням. Мороз дужчав, і їм було нелегко. Утім, вони стояли.

Обидві сторони конфлікту отримали паузу, щоб зализати рани і краще підготуватись до нових боїв. Лідери опозиції спробували домовитися з Яником про переговори, але той нічого не відповів на їхні пропозиції.

За два минулих дні безвісти пропали десятки майданівців. Усі говорили про те, що серед повстанців є «двохсоті», але їх не фіксували, як втрати на Майдані. Вони просто зникали зі «швидкими», котрі забирали тіла з Грушевського. Чому про це ніхто не говорить — загадка. Намагаються дізнатися правду окремі журналісти. Політики на сполох не б’ють. Мабуть, поки це їм не вигідно.

Вчора мусора так лупили з помповиків, що лазарети Майдану і Михайлівського собору були переповнені «трьохсотими». Тільки в сусідній медичній палатці лікар витягнув під час операцій кілька десятків куль «блонді», саморізів, що мусора примотували до гранат, а ще — жакани і навіть саморобні пижі. Один такий пиж виявився зробленим зі старої ганчірки і мав завдовжки з метр. Його витягли з сідниці одного старого афганця. Це був унікальний випадок — з пижем і тим, як він увійшов у тіло. Також траплялися уламки від бойових гранат РГД-42. Чомусь і про це політики мовчать. Так, згадують «окремі випадки», коли у них беруть інтерв’ю. Зате говорять журналісти і стримери.

Також серед майданівців ішов поголос про серйозні жертви серед мусорів[55]. Та навіть цю інформацію прес-служба МВС і 1-й канал не озвучували. Тільки іноді по ящику показували якихось убогих недóбитків з незначними ураженнями — синці, забої, опіки. Втішав тільки вигляд страждальців — дурнувато жалісливий. Схоже, ні коктейлі, ні салюти не завдавали їм шкоди. Це трохи засмучувало майданівців. Усі прагнули помсти за своїх. Усі хотіли зрозуміти — чому мусора почали їх вбивати, хто дав такий наказ? І чому, зрештою, беркутня не йде далі?! Час від часу посунуть до Європейської площі, зруйнують барикади, катапульту, візьмуть у полон кількох інсургентів і — одразу назад.

— Це якась гра, — знизав плечима Дід, коли хлопці в наметі почали ставити йому такі питання. — Або вони відчувають, що їм не вистачить сил на розгін.

— Є у них сили. Таке враження, що або самі сцять, або ж немає команди нас розігнати, — вирішив Борька.

— Реально, якби вони зі всією масою пішли на нас, ми би вже рили бункери в лісах, — погодився з ним Морпєх.

— Та ніхрена подобного, — вирішив Камандір. — Вони считають, шо це время заградотрядов. І женуть вперед вевешників. Обичних дітей, шо й пороху не нюхали. А йому ж, цьому пацану, каждий день мамка дзвонить і каже: «Синка, останься живий, не вбивай людей, не зв’язуйся з тими страшними бандерами з Майдана». А падлюча беркутня ховається за цими дітьми. Дрищить. Хіба вони для того прийшли служить в мєліцию? Шоб з нами воювать? Та ніхуя подобного! Вони йшли в мусарку, шоб бабушок, которі торгують сємками і городиной в переходах, оббирать! Або базари кришувать. Більше ні на що вони не годяться, гандони…

— Якщо Янику попаде віжка під хвіст і він дасть команду стріляти на ураження, тут беркутня й проявить свої таланти, — вирішив Заумний Днювальний.

— Або дадуть їм пару танків… — сказав пан Петро зі «спальні». — Тоді нам кришка. Чув я, що танки вже на платформах в Гостомелі…

— Танк в городі — це катафалк на гусєнічном ходу, — запевнив Мишко. — Самиє шо не єсть соврємєнні танки в городском бою прекрасно горять від самих обичних коктейлів Грушевського[56]. Особенно, єслі в них підмішати алюмінієвої стружки…

— Ну, а якщо вони почнуть стріляти бойовими? — збуджено, поправляючи на носі окуляри, показався зі «спальні» пан Петро. — А таке може статися вже сьогодні-завтра! Що буде з людьми?!

— Уявляєте, скільки тоді буде поранених і вбитих? — сказав Дід. — А це від Європи не приховаєш…

— Та їм похуй та Європа, — буркнув на те Мишко. — Вони кормяться від Хуйла. Газ, нєфть і так дальше. А Расія крові не боїться.

— Ага, домá строять і дітей учать в Європі, — продовжив думку Бача. — Почєму-то ніхто з усіх цих піздюків: Азарових, Захарченків, Гарбузових[57] не посилає учиться своїх дєток в Вологду або в Тамбов.

— Був я в Тамбові, — пригадав Мишко. — Кстаті, городішко класний, больший такий, базар з лабазами дєвятнадцатого вєка. Дєвки красіві. Тільки матюків повний рот. Вона в сємнадцать год замуж вишла, родила, через год муж вже в тюрмє, обязатєльно по хуліганкє. В двадцать лєт вона вже развєдьонка і замужем за первим лучшим откінувшимся з тюрьми мужичком. І так по кругу…

— Скрєпи, — з розумінням покивав Заумний.

— Які там скрєпи, — пхинькнув Мишко. — Сплошна простітуция і профанация. Нє, я канєшно знаю, шо і в Європі — не сахар з полуницями. Але я маю з чим сравніть. Якщо, напрімєр, хтось в Гєрманії потєряв документи і в Расії. Чиї поліцейські мені, напрімєр, їх віддали «за так», а чиї не віддали вобщє? — обвів усіх поглядом.

— Ти хочеш почути відповідь, чи питання риторичне? — посміхнувся Дід.

— А ти не вгадаєш даже з трьох раз. Потому шо я дважди сам знайшов чужі докумєнти і віддав в Гєрманії гєрманским поліцаям, а в Тамбові… кацапскім мусорам… В первом случає мені подякували і прокатали на мотоцику до тюрми, куди я опаздував зі свіданки, а в другом посадили в обізьяннік за кражу цих же макументів, і чуть не упакували на етап…

— Ну, ти і завернув, Камандір, — реготнув Бача. — Замисловато так…

— Везде есть люди нормальные, — Малюк був на якійсь власній хвилі, або ж учорашня контузія почала даватися взнаки. — Среди ментов тоже есть нормальные…

— Зараз, коли почалася війна, нормальні люди з «того боку» закінчились, — вирішив Дід. — Якщо він навіть читав Достоєвського і Толстого, але стріляє у тебе і вимагає, щоб стріляли інші, він не може бути нормальним.

1 ... 24 25 26 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди нескореної зими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенди нескореної зими"