Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Минуло ще два тижні. Подряпини на моєму тілі повністю загоїлися, душевний стан нормалізувався. Хотіла б сказати, що час вилікував мої внутрішні рани, але ні. Час не лікує, він минає.

Незважаючи ні на що, я почала з'являтися в вежі на робочому місці і брати участь у звичайних зборах захисників. Спілкування з братами поступово відновила, вийшовши на колишній довірчий рівень із контактом очі в очі.

- Я вирішила завести дитину, - говорю за сніданком у родинному колі. У відповідь тиша. Рідні зволікали кілька секунд і продовжили копатися у своїх тарілках. Ніхто не прокоментував сказане, чекають на продовження. – Я складу список кандидатів на роль батька. Спочатку спитаю у Діена, чи не хоче він завести дитину, але я майже впевнена, що ні, він занадто схиблений на Естеліті, все сподівається її повернути. Так що прийму ваші варіанти потенційних кандидатів до уваги, можливо, внесу когось до свого списку. Мені потрібен темноволосий маг з виразними рисами обличчя, міцною статурою, з гарною репутацією, приємно, якщо з сильного магічного клану, але це не основний критерій. Головне, щоб він володів хорошими зовнішніми даними та позитивними рисами характеру.

- Аліто, ти впевнена, що не поспішаєш? - на подив Калеан запитав м'яко, без властивої йому твердості. Він поставив запитання і не спробував ухвалити рішення за мене чи переконати. На нього це мало схоже. Припускала, що доведеться лаятися з ним з перших хвилин цієї розмови, але його тактика виявилася несподіваною.

- Я все вирішила. Мені потрібен новий сенс життя, і я знайду його у дитині. Нехай моє дитя не буде таким сильним магом, як ми, але я подарую йому всю свою любов. А ви будете замість батька, якщо, звісно, ви не проти.

- Аліто, в цьому можеш не сумніватися, - Елім також м'який, каже стримано, без звичних жартів, - але Калеан мав на увазі, що в тебе може ще все налагодитися...

- Якщо ви маєте на увазі, що у мене складеться з моїм призначеним, то ви помиляєтеся. Наш подальший зв'язок неможливий, що з кожним днем лише підтверджується. Минув уже місяць, від нього не було звісток, а якби він захотів, то знайшов би мене. Він знає про наш паб, але так жодного разу там і не з'явився. Він обірвав усе в ту нашу зустріч, і нічого більше не буде.

Я навчилася говорити про нього без сліз, більше з роздратуванням, хоч і ненависті в душі немає. Дженард став для мене окремою сторінкою в житті, на якій написано лише один рядок.

- Добре, Аліто, складай список, але не роби жодних дій, поки я не схвалю кандидата. Зрозуміла? - Калеан прийняв мій план, і я з полегшенням зітхнула.

У мене буде дитина.

Якщо все вийде так, як я задумала, різниця у віці з малюком Каллі буде невеликою, вони виростуть разом і стануть найкращими друзями. Неважливо, у нас буде два хлопчики, дві дівчинки або діти різних статей. Я майже впевнена, що зв'язок між ними стане незламним. І мені буде спокійніше знати, що поруч із моєю дитиною могутній маг у тринадцятому поколінні, двоюрідний брат чи сестра.

Як і очікувала, Діен відмовився ділитися своїми сперматозоїдами, хоча зробив це дуже акуратно, так само як і Калеан пропонуючи не поспішати. Але ми зійшлися на тому, що заведемо спільну дитину, якщо в нього нічого не вийде з планом повернення Естеліти. Не знаю, скільки він збирається чекати, але я в будь-якому випадку зможу завести і другу дитину, якщо сильно захочеться, може тоді і Діен дозріє. Наші спільні діти могли б бути дуже гарними.

Знову почала відвідувати паб вечорами. Елім складає компанію. Сидимо за нашим звичним столиком, п'ємо безалкогольні коктейлі. І як сніг на голову з'явився Лурен. Вже кого мені хотілося найменше бачити, то це журналюгу. Без дозволу розвалився на дивані біля брата, привітавшись з нами так, ніби ми нерозлучні друзі.

- Ну що? Читали статейку про себе? - Задоволення на його обличчі змусило мої губи скривитися. – Написав усе у яскравих фарбах, як ви й хотіли!

Я зовсім забула, що мала вийти якась стаття, мені взагалі не до того було, та й зараз не особливо турбуюся про те, що думають про мене інші. Але хвилююся за репутацію брата. Для нього погана слава небажана.

- Еліме, ти читав його статтю? – питаю подумки.

- Так, - відповідає так само беззвучно, - цей підлиза написав про нас тільки хороше, зараз напевно прийшов клянчити подяку.

- Ви про щось зараз розмолете, так? - Хамелеон поглядає на нас по черзі, продовжуючи дивно посміхатися. - У пабі людей додалося, га? - підморгує мені, наче просить похвалу.

- Кількість відвідувачів не змінилася, що підтверджують записи у нашій книзі. Так що твоя стаття не мала потрібного ефекту, Лурен, - Елім сміється з нього.

- Маги ще підтягнуться, - виправдовує сам себе, ніби нам до нього є справа. - Ось нещодавно один здоровань усе розпитував про Аліту, щодня приходив, - Лурен перегнувся через стіл, перейшов майже на шепіт.

- Який здоровань? – у моїх грудях завібрувало серце.

Лурен озирнувся, шукаючи когось очима.

- Зараз-зараз, сьогодні я його теж бачив, не можу знайти, — водить очима з боку у бік, примружує свої поросячі вічка, вони й так схожі на щілинки.

- Як він виглядав? - питаю трохи нервово, Елім помітив мій неспокій, вже очевидно, про кого я запитую, так що продовжую прямо: - Він з бородою? Високий темноволосий у шкіряній куртці?