Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 25

-Бабусю!- окликаю її заходячи в рідні ворота. 

Розуміючи, що де б я не була, і як би не було погано, коли повертаюся сюди, до бабусі то відчуваю себе спокійно та наче в безпеці. А ще лікують спогади, які завжди випливали, варто тільки оглянутися навкруги і одразу згадувалися смішні моменти, які траплялися зі мною в дитинстві.

-Ніка, моя люба! - як ти?, чому так довго не приїжджала?- сідаючи на стілець, приготувалася слухати мене бабуся .

-Та, добре все в мене- не розповідати ж їй, що зі мною трапилось і як змінилося моє життя з появою Руслана.

-Ти краще розповідай, як твоє здоров'я - намагалася змінити тему.

-Останнім часом, все більше хворію. Серце в мене хворе, Вероніка… Довго, ще не проживу! - сумно промовляє до мене.

Я піднімаюсь, підходжу  та обіймаю її :

-Ну не смій так говорити- а сама, все правильно розумію і від того ще більше боляче.

-А я ще не бачила твого нареченого. В тебе ж є хтось Вероніка?- з цікавістю заглядає мені в  очі. 

- Ну, так є.- чомусь захотілося втішити її, але одразу додаю:

-Він дуже не простий.

-Як це зрозуміти?

-Мені хочеться бути з ним поряд і водночас, якнайдалі від нього. Він то притягує, то відштовхує мене. Мене лякає його присутність поряд і навпаки я до нестями хочу його побачити. Ці протиріччя в мені, здається ніколи не зійдуться.- зупиняю себе,  дивлюся на бабусю, а вона посміхається мені у відповідь:

-Заперечують любов якраз ті, хто більше всіх її потребує. Намагайся, побачити в ньому, те, що він хоче приховати від тебе. Справжнє кохання- спочатку завжди відштовхують тому, що це єдине почуття яке не підкоряється розуму.

-Ага, знала б вона його, тоді б у неї думка змінилася. - одразу подумала я, але щоб не засмучувати бабусю я пообіцяла, що прислухаюся до її слів.

Дні пробігали буденно - виконуючи різні дрібні доручення бабусі, по господарству. Я намагалася залишати поза увагою думки про Руслана.

Дивлячись на будинок, було дуже прикро, через те, що не можу допомогти з ремонтом.

-Перед від'їздом , заїхавши додому, щоб забрати гроші, що дав мені Руслан та які, встигла зняти та поставити до шафи. Але на превеликий мій подив їх там не було. Я одразу зрозуміла , що це - Катька, більше було нікому.

- Ну, хоча б її вони допоможуть. -хотіла сама себе заспокоїти.

Зібравши сухі речі до корзинки, легкою ходою, насолоджуючись літньою погодою, крокувала до будинку. Як тут, замираю на місці, наче легким током пронизує все тіло - на подвір'ї попереду мене, стояв Руслан.

-Давай, допоможу донести - вмить опиняється біля мене, та забирає з рук корзинку.

-Ти що тут робиш? Навіщо приїхав?- запитаю, а сама то і роблю, що то в один то в другий бік роздивляюся. Відчуваю ніби я якась крадійка, яку зловили на гарячому.

-Завтра, буде важлива вечеря і ти там повинна бути, зі мною ! - одразу звертається до мене.

-Зрозуміла, дай тільки попрощаюся з бабусею. Зачекай, мене в машині я скоро буду. -благаючи своїм поглядом, дивлюся на нього. Він здається розуміє, що я не хочу знайомити його з бабусею, бо повертає мені кошик та із словами:

-У тебе є півгодини!- розвертається та спокійно виходить.

Я забігаю до будинку, розкладаю речі, а потім підходжу до бабусі:

-Мені потрібно поїхати, але скоро, я приїду знову.- говорю, щоб заспокоїти бабусю.

-Так, звісно. Я буду на тебе чекати.- поцілувавши в щоку, відпустила мене бабуся. 

Я вийшла, та направлялася в авто, яке зовсім не вписувалося в нашу місцевість. Напевне вже всі сусіди, обговорюють:

-хто це? і чого це він сюди приїхав? - але я вже нічого змінити не можу. А тому і переживати не варто.

-Контрас унікальний- подумала , заїжджаючи на територію де знаходився його будинок. Це було, уже  друге помешкання з яким мене знайомив Руслан. Вони були дуже схожі між собою: кольори дуже стримані, відтінки білого та сірого кольору, а великі дзеркальні вікна додавали сучасності та стильності будинку. 

Якось не по собі стало, відчула свою бідність, якось ще гостріше. Я й не уявляла, таку розкіш, серед якої опинилася. Вона причаровувала та наче манила мене, ще більше в середину. І я розуміла, що якщо так солодко на початку, то далі буде тільки- гіркіше. Він почне відкривати свої таємниці до яких я зовсім не готова. Але не слухаючи здорового глузду я не сміло попрямувала за ним:

-Якщо я потрібна тобі на завтра то чому, приїхав за мною сьогодні?- справедливо відмитила я.

- Бо сьогодні, у мене теж є свої плани.- не зупиняючись прямує у будинок. Закриває за мною двері, та перегороджує рукою дорогу:

-Я сумував Ніка! Та наближається до моїх губ.

-А ,зачекай. - роблю паузу, не знаю, що це вигадати, щоб опинитись якнайдалі від нього і бистро викрикую:

- У мене менструація, туди поки що не можна.

Нарешті, він перестав тримати мене, своєю рукою. Бо здається, ще трішки і він знову би отримав моє тіло . 

Обережно відходжу від нього і задаю звісно ж дурне питання:

-Де моя кімната?- склавши руки на грудях, чекаю відповіді.

Він мовчить, не зводячи свого примруженого погляду з мене та параллельно  до когось звертається:

-Анна, покажи гості її кімнату.

Після чого залишає мене з невідомою раніше жінкою, яка мовчки, проводить мене до кімнати . В середині дуже просторо, з меблів нічого зайвого, а ліжко просто царське, падаю на нього та розслаблено прикриваю очі.

Це напевно і стане моєю темницею.- збентежено  думала про себе.