Читати книгу - "Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш"

- А хто вона взагалі така? - Як на мене, так у цієї злісної тітки було надто багато повноважень та впливу.

- Ти не знаєш, чи що? - Дівчина посміхнулася, - ну ти й даєш. У нас тут лише один ворог, а ти стільки в домі пробула і не знаєш його в обличчя.

- В обличчя якраз знаю, - ситуація не з веселих, але поряд із Брендою все сприймати було набагато легше.

- Її варто слухатися або вдавати, що слухаєшся. Але не дай боже вона тебе застукає за неробством або за тим, що ти не послухалася її слів і робиш все по-своєму, як тобі буде кепсько.

- Вона мене вже так дістала, що мені здається все одно буде наступного разу.

- А хто сказав, що вона тебе сваритиме?

- Не зрозуміла... Вигнати вона мене не зможе

- Ну, може це й так, зате відіграється, що будь здорова. Цій злісній видрі фантазії не позичати.

- Вона вже робила щось таке?

- Пів року тому тут дівчина працювала. Здається, її звали Елен. Так ось вона мала необережність пил погано протерти. Що ти думаєш зробила Агнеса?

– Що? - Мені стало одночасно страшно, а з іншого боку дуже цікаво.

- Вона послала її на горище вимити там кожен сантиметр.

- Ну, і що тут такого?

– А те, що там роками ніхто не буває. Величезне помешкання з купою різних перегородок. Знаєш, воно більше нагадує лабіринт, дуже вузький та брудний.

- З цією Елен щось трапилося? - Мене спіткали неприємні здогади.

- Вона боялася замкнутих просторів, але не наважилася не послухатися Агнесу, от і пішла туди прибирати. Треба говорити, що дівчину надвечір відвезла швидка з нервовим зривом.

- Агнеса знала про її фобію? - Ця розповідь шокувала мене. Виявляється, що тітка ще той монстр.

- Може так, а може й ні, - дівчина знизала плечима, - ніхто й розбиратися не став. Елен за кілька днів звільнили, а Агнеса, як бачиш, все ще тут.

- І чому вона така недоторканна?

- Тому що вона пропрацювала тут усе життя. Подейкують, що почала ще тоді, коли господар зовсім маленьким був чи взагалі не з'явився на світ. - Тепер мені стало зрозуміло звідки у цієї відьми така влада та безмежна довіра з боку Барнса.

Розмовляти з Брендою було дуже цікаво, але мені потрібно було братися за роботу, бо пів години за плітками пролетіли практично непомітно.

- Ти мені покажеш, де зберігаються речі, які потрібні під час прибирання? - Попросила дівчину, щоб не гаяти час на пошуки.

- Пішли, - вона теж підвелася з місця і повела мене за собою. Зупинилася біля невеликої комірчини й, відчинивши дверцята, увійшла туди першою. Швидко зібрала мені невеликий кошик з усім необхідним і як у казці суворо приказала:
- Користуйся лише цими засобами. Якщо Міс Монстр побачить, що ти використовуєш щось інше, одразу почне верещати як сирена. І не пропускай жодного сантиметра при прибиранні. Агнеса з тих, хто може по п'ятах ходити й пальцем водити по поверхні в пошуках порошинки.

- Дякую, - я швидко подякувала дівчині й схопила кошик. Забігла в першу кімнату і почала прибирати так швидко і якісно, ​​як могла. Потрібно було створити видимість того, що я працювала останні хвилин двадцять, а не просто каву ганяла.

Я відчайдушно терла, великими розгонистими рухами і як тільки відчула кроки, що наближалися, рука смикнулася і я зачепила невелику вазу, яка відразу впала вниз і з дзвоном розлетілася на сотні осколків.

У цей момент я зрозуміла, що Агнеса перейшла з кроку на біг і вже через секунду опинилася в кімнаті, відчинивши двері так, що ті мало не злетіли з петель.

- Зовсім безмозка?! – Вона перейшла на ультразвук. Кричала так, що у вухах закладало, - тобі зовсім нічого довірити не можна чи що? Як ти така убога примудрилася до своїх років дожити? Я обов'язково про все розповім господареві, влаштувала тут якийсь цирк! Від тебе користі нуль, дворняга безпритульна. Тільки шкода одна. І що мені робити з тобою? - Вона перевела подих і заплющила очі. - Пішла швидко на кухню! Щоб мої очі тебе не бачили!

- Що мені там робити? - Я не знала чи варто зараз у неї взагалі щось питати?

- Рибу чиститимеш.

- Дохлу?

- На її щастя, так. Тож хоч їй ти не нашкодиш...