Читати книгу - "Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш"

Моє знайомство з рибою почалося не найкращим чином. Не те, що я рибу не бачила. Бачила. У приготовленому вигляді у себе на тарілці. Бачила її багато й різну. Але ось у такому вигляді вперше...

- Фу, - відскочила назад тут же, як мені варто було до неї торкнутися. Слизька, гидка ще й пахне... Напевно якби в мене в шлунку щось було, воно виявилося б поруч з тією самою рибою. Нічого позитивного вона не викликала.

- Вперше бачиш рибу? - Почувши глузливий голос Бренди я злегка заспокоїлася. Я хоч була тут не одна.

- У сирому вигляді, так. - Я ствердно кивнула й обернулася до дівчини. Напевно, в моїх очах було стільки благання, що вона просто не мала жодного шансу встояти. Дівчина зітхнула і посміхнулася ще ширше, ніж звичайно.

- Знаєш... ти не схожа на слугу. - Раптом видало дівчисько і пильно на мене подивилося.

- Це ще чому?

- Не знаю... не схожа й все. Мені взагалі здається, що я тебе бачила.

Я лише закусила щоку зсередини. Вона могла бачити мене по телевізору. У новинах. Свого часу я там часто з'являлася. Завдяки матері. Але щось мені підказувало, що варто дівчині мене впізнати й весь її дружній настрій зникне. Так було завжди. В університеті на моїх гуртках. Тільки люди дізнавалися хто я, і їхнє ставлення до мене моментально змінювалося.

- Не знаю... Може у місті? У магазині якомусь? - Я посміхнулася і відразу подивилася на те, як Бренда впевнено взяла в руки ніж.

- Може бути. Іди сюди, зараз я тебе навчу як правильно чистити рибу, але наступного разу це робитимеш сама. - Я лише згідно кивнула і підійшла ближче. Дивилася на те, як вона стискає рибу пальцями, перевертає так, щоб можна було ножем розрізати черево... А після мені стало погано. Всі ці кишки, запах ... Просто кошмар наяву! Жах!

Мені здавалося, що цей день був нескінченним. Після кухні у мене було прання. Після прасування. А потім я не відчувала рук та ніг від втоми. Я навіть невиразно пам'ятала, як ми вечеряли. Бренда зупинила мене на шляху до своєї кімнати й змусила сісти за стіл та поїсти.

Коли я опинилася у своїй спальні, єдиним моїм бажанням було просто впасти на ліжко та відключитися. Я хотіла заснути. Заплющити очі й відкривши їх зрозуміти, що це все мені наснилося. Що це пекло було не справжнім і що далі буде простіше і краще.

Але ні, розплющивши очі, я знову побачила перед собою все те ж чудовисько.

- Знову спиш до посиніння?

Як хотілося, щоб вона зникла, але ні, Агнеса приходила в мою кімнату щоранку. А я все з надією чекала, коли Барнс повернеться. Слухняно виконувала всі накази наглядачки й чекала свого порятунку. Я не хотіла просити, щоб мене звільняли від роботи, ні. Я вже навчилася правильно виконувати свої обов'язки. Чотири дні не пройшли даремно. Але я хотіла до себе людського ставлення. Нормального. А не те що було. Мені здавалося, що ще трохи, і вона просто почне об нас ноги витирати.

- Чула? - Бренда смикнула мене за руку і ближче притягла до себе.

– Що? - Я одразу озирнулася на всі боки, щоб нас не помітили. Тому що я не хотіла знову бути покараною за непослух, мені вистачило й минулого разу. Дякую, більше не хочу.

- Агнеса сказала приготуватися до приїзду господаря, отже він сьогодні приїде. - У мене серце моментально почало битися частіше, варто було мені почути про те, що Барнс скоро буде тут.

Я навіть примудрилася вислизнути у свою кімнату і трохи привести себе до ладу. Не показуватися ж йому на очі в розпатланому вигляді. Настрій миттєво покращився, його не могло зіпсувати навіть те, що Агнеса сьогодні була набагато роздратованішою за звичайне.

Коли я помітила, що на територію будинку заїхала машина, то ледве стрималася, щоб не кинутися до неї з усіх ніг.

- Іди на кухню і не висовуйся звідти! - Агнеса прошипіла мені це на вухо, заставши мене за розгляданням машини. Мені хотілося сказати їй, що не піду. Що чекатиму Річарда тут, але в останній момент передумала. Я вигадала щось інше.

Кивнувши, я мовчки попрямувала у бік кухні, і завмерла біля дверного отвору. Звідти якраз було добре видно двері, через які мав увійти чоловік. Я стояла і чекала цього моменту із завмиранням серця. І як тільки побачила Річарда, то одразу кинулася вперед. Я не мала плану, здавалося, що варто попастися йому на очі й все вирішиться само собою ... Але як же я помилялася ...