Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Ляснули двері, і на вулиці запала моторошна тиша. Каладін був єдиний перехожий, який і досі стояв неподалік солдатів у синьому та поваленої долі куртизанки. Сколкозбройний зиркнув на нього, але, очевидно, помислив, що той не становить загрози. Він сторчма увігнав меч у камінь: лезо легко занурилося в нього й залишилося стирчати, вказуючи руків’ям у небо.

Тоді молодий Сколкозбройний простягнув руку повії.

— От цікаво: то чим же ти перед ним завинила?

Та несміливо взяла його руку і від її посмику підвелася.

— Він відмовився платити, заявивши, що з огляду на його репутацію я маю сприймати надану послугу за честь, — жінка скривилася. — А тоді вдарив мене, щойно я пояснила, яка саме в нього «репутація». Він-бо, здається, вважав, що його слава ґрунтується на чомусь іншому.

Ясновельможний захихотів:

— Що ж, відтепер тобі варто наполягати, щоб клієнти платили наперед. Ми проведемо тебе за межі табору. І не раджу потикатися сюди в осяжному майбутньому.

Жінка кивнула, притискаючи перед сукні до грудей. Її захищена рука так само залишалась оголена. Пещена, з засмаглою шкірою та довгими, тендітними пальцями. Каладін упіймав себе на тому, що витріщається на неї, заливаючись рум’янцем. Повія боком підступила до ясновельможного, доки двоє його супутників прочісували поглядами вулицю, тримаючи алебарди наготові. Попри розпатлане волосся та макіяж, що розплився від сліз, вона здавалася досить симпатичною.

— Красно дякую, Ваше Ясновельможносте. Чи не хочете трохи розважитись? Звісна річ, безкоштовно.

Молодий вельможа здійняв брову.

— Звучить спокусливо, — зізнався він. — Але батько мене приб’є. У нього пунктик щодо традицій пристойності.

— Шкода, — сказала вона, відвернувшись і незграбно прикривши груди, доки просовувала руку в рукав. А тоді видобула рукавичку для захищеної лівиці. — То ваш батько — справжній святенник?

— Можна й так сказати, — світлоокий обернувся до Каладіна. — Гей, ти, парубійку з мостової обслуги!

«Парубійку?» Та цей панич був хіба на кілька років старший за нього!

— Біжи передай Його Ясновельможності Рералу Макораму… — почав Сколкозбройний, жбурнувши щось через вулицю в його бік. Сфера. Вона заблищала на сонці, перш ніж Каладін її упіймав. — Ти знайдеш його в Шостому батальйоні. Так от, перекажи, що Адолін Холін не з’явиться на сьогоднішню зустріч. І повідомить додатково, на коли саме вона переноситься.

Каладін опустив погляд на сферу. Смарагдова скалка. Більше, ніж його звичайна плата за два тижні. Тоді знову звів очі: молодий ясновельможний і двійко його людей уже прямували геть, а повія дріботіла вслід.

— Ти кинувся їй на допомогу, — долинув голос. Він глянув угору й побачив Сил, що злетіла з-під крівлі та вмостилася йому на плече. — Це було дуже шляхетно з твого боку.

— Інші виявилися швидшими, — відказав Каладін. «А один із них — ще й світлооким, не більше й не менше. Йому-то що за біда?»

— Але ти все ж спробував допомогти.

— І вчинив по-дурному, — буркнув той. — Ну що б я зробив? Зчепився зі світлооким? Та за це на мене накинулася б половина табірного гарнізону, а тій хвойді тільки більше дісталося б — за те, що спричинила таку бучу. Завдяки моїм старанням її забили б до смерті.

Він змовк. Слова виходили надто схожі на сказані раніше.

Каладін не міг пристати на думку, ніби його прокляли або наврочили, чи як там би ще це не називалося. Забобони ще нікому не допомогли. Та все ж він був змушений визнати, що тенденція вимальовувалась невтішна. І якщо й далі діяти по-старому, то які в нього підстави сподіватися на інший результат? Слід було спробувати щось нове. Дещо змінити. А для цього — ще трохи подумати.

І він попрямував назад до складського двору.

— Хіба ти не збираєшся виконати прохання ясновельможного? — запитала Сил. Її раптовий переляк минув без видимих рецидивів — здавалось, вона прагнула зробити вигляд, ніби нічого не сталося.

— Після того, як він зі мною повівся? — гарикнув Каладін.

— Він не так уже й принизив тебе.

— Я не схилю перед ними голови, — не вгамовувався той. — Досить уже з мене біганини на догоду їхнім примхам — вони ж бо, бачите, позвикали, що такий, як я, усе кине й побіжить. Якщо ця звістка настільки важлива, він мав би спочатку переконатися, що я не проти зробити йому послугу.

— Але ж ти взяв його сферу.

— Зароблену потом темнооких, яких тримають у чорному тілі.

Сил якусь хвильку помовчала.

— Каладіне, мене страшить темрява, яка огортає тебе, щойно мова заходить про світлооких. Від самої думки про них ти перестаєш бути собою.

Той мовчки йшов своєю дорогою. Він нічим не заборгував тому ясновельможному, та ще й отримав перед тим наказ прибути на склад деревини без затримки.

Але ж він вступився за жінку, захистив її.

«Ні, — рішуче урвав себе Каладін. — Він просто шукав спосіб принизити котрогось із Садеасових офіцерів. Усім відомо, які напружені стосунки між таборами».

І заборонив собі й далі думати на цю тему.

47

Буреблагословення

За рік до того

Каладін покрутив камінчик у пальцях, ловлячи промені світла гранями гаданого кварцу. Він відкинувся на великий валун, притиснувши до його поверхні підошву однієї ноги. Поряд стояв його спис.

Камінець заблистів на сонці й заграв веселкою кольорів, залежно від того, як його повертали. Красиві мініатюрні кристали мерехтіли, наче збудовані з самоцвітів міста, про які оповідають легенди.

А довкола нього армія верховного головнокомандувача Амарама готувалася до битви. Шість тисяч чоловіків гострили списи чи вбиралися в шкіряні обладунки. До поля бою було недалеко, а оскільки великобур не передбачалося, військо переночувало в наметах.

Минуло майже чотири роки від того дощового вечора, коли він зголосився вступити до Амарамових лав. Чотири роки. І ціла вічність.

В усі кінці спішили солдати. Декотрі здіймали долоню й вітально окликали його. Той кивав їм у відповідь. Нарешті він сховав камінчик до кишені та схрестив руки в очікуванні. Неподалік уже майорів штандарт Амарама — темно-зелений диґліф на винному полі, стилізований під білошипника зі здійнятими бивнями. «Мерем» і «хах» — честь і рішучість. Полотнище розвівалося на тлі сходу сонця, а вранішня прохолода неквапно поступалася місцем полуденній спеці.

Каладін повернувся й глянув