Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сини змієногої богині 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини змієногої богині"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини змієногої богині" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 250 251 252 ... 274
Перейти на сторінку:

Ще розчистили скелет. Деформація черепа була штучна. За самим черепом, видовженим і овальним, можна було визначити його національність: сармат. Але сармати ховали своїх покійників лише у витягнутому положенні на спині, а цей… Навпочіпках… Йому 35–40 літ, за життя він був досить сильним – на кістках збереглися сліди розвинутої мускулатури. Гм… Дивна поза і поки що незрозуміла. Чому його так незвично поховали?

Вже коли камеру було розчищено як слід, археологам стало ясно: перед ними… грабіжник!

Злодій у могилі, який потрапив у пастку і живцем був похований в кургані, що його він разом з подільниками обкрадав.

Своїм небезпечним ремеслом хапуни, як правило, займалися вночі – добре знали, де і що лежить, тож могли грабувати й при світлі чадних смолоскипів. Лаз проритий точно – прямцем у поховальну камеру. Ломами пробили вже підгнилі колоди перекриття і, кваплячись – ранок вже ось-ось, а раптом їх загледять? За таке святотатство – негайна і жорстока смерть.

Лаз був тісний – рили по своїх фігурах, аби не тратити зайвих сил і часу, ядучий дим смолоскипів виїдає очі, але на такі незручності не звертали уваги. Звикли, професійні ж бо потрошителі могил. Спішили, аби встигнути до світанку, а там… Там, як усе закінчиться вдало, вони враз забагатіють. Тоді саме зчинилася золота лихоманка і за скіфське золото на ринках Боспору чи грецьких міст добре платили. Було за що ризикувати. Одна ніч, і ти – в золоті.

Поспіхом зривали з покійника розшитий золотом одяг, багато що губили, але чимало й виносили назовні дорогоцінних речей.

Раптом колоди перекриття, що їх потривожили люди (та й були вони вже добре підгнилими) затріщали і почали осідати в могилу. Ясно, деруни, перелякавшись на смерть, притьмом кинулись до рятівного лазу, що вів на поверхню. Кинулись купно, один одного штовхаючи і чи не відкидаючи вбік, аби самому першим прохопитися в дірку… Один з них забарився в дальньому кутку, щось там хапаючи, що тьмяно блищало в світлі смолоскипа. Завагався і незчувся, як його й придавила важенна земля – а товщина її над ним шість метрів! Запанікувавши, та й шлях назад до рятівного лазу йому вже був відрізаний завалом, крадько затиснувся в куток, де ще трохи було вільного простору…

Сапнувши повітря, власне куряви, що все навколо забила клубами, хрипло закричав до своїх подільників, кричав, зриваючи голос, задихаючись у тій куряві, волав, благав його порятувати – де там! Адже волання те було воланням мерця в могилі, якого ніхто вже й не міг порятувати (хіба розбереш у тісняві той завал, коли ось-ось новий станеться) і не хотів. Своя шкура ближче – давно відома істина.

Придавленого ніхто не захотів рятувати. Та ще при цьому реально ризикувати власним життям – в злодійському світі у ті часи (і тепер теж) звичайна штука, адже зловмисники – і це теж відомо – не герої. А всього лише подільники, співучасники грабіжки. Сьогодні це з тобою сталося, завтра зі мною може статися – то яка різниця? Хто коли і за ким. Не повезло тобі й край! Прощавай і залишайся в могилі, де на один труп побільшає – та й по тому. Та й при поділі здобичі на одного менше, решті дістанеться більше – отак. Штовхаючи один одного, задихаючись у тісному лазі, що теж міг завалитися в будь-яку мить, чуючи, як тріщали й осідали дубові колоди перекриття, гублячи речі, крадії вибрались на поверхню. Врятувалися! Та й винесли ще чимало золота – вистачить гульнути. Про бідолаху, що навічно залишився в пітьмі й задусі могили, не думали. Нащо він їм – не друг, не брат і не сват, і не товариш. Всього лише злодій-подільник. На його місце вони знайдуть не одного такого – охочих забагатіти на грабунках могил більш ніж досить. Та й страшно було навіть уявити, як він там задихається, напівроздавлений колодами, що повільно, але неухильно осідають в могилу, трощачи йому кістки, хоч він і намагається спиною – ставши на коліна – притримати, але…

Пізно. Колоди осідають, земля тисне, кістки ще живого чоловіка тріщать…

Прощальні ковтки повітря закривавленим ротом, забитим ще й порохнявою й тліном… Задихаючись, він з останніх сил намагався роздерти горло, не розуміючи, чого це у нього раптом перестало литися цілюще повітря…

Востаннє затріщавши, колоди разом із товщею землі придавили його в кутку гробниці і навіки поховали в чужій могилі – на колінах, наче навпочіпках…

Так скорчений, з руками біля власного горла, він і пролежить у могилі 1800 років – допоки на його розчавлений кістяк не наштовхнуться археологи…

Од дерева одірваний листок

Згадуючи літературний образ М. Лермонтова («Дубовый листок оторвался от ветки родимой…», 1841),

1 ... 250 251 252 ... 274
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини змієногої богині"