Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

«Такого не може бути».

Крик.

Каладін звів очі. Зелено-винний штандарт Амарама стрімко зміщувався точно на південь. І Сколкозбройний проклав собі шлях крізь його загін, прямуючи саме туди. Списники безладно розбігалися, з криками кидаючись урозсип перед його наближенням.

Єство Каладіна скипіло гнівом.

— Сер? — запитав Турім.

Командир підняв списа й підвівся. Його коліна були вкриті Ценновою кров’ю. Приголомшені та стривожені, бійці загону вдивлялися в нього — непорушні посеред хаосу. Наскільки Каладін міг помітити, лише його люди й не рятувалися втечею. Сколкозбройний уже перетворив Амарамові шеренги на місиво.

Каладін здійняв спис у повітря та рвонув із місця. Видавши бойовий клич, його воїни вишикувались позад нього й кинулися в атаку пласким каменистим пустищем. Списники в мундирах обох кольорів спішно давали дорогу, кидаючи на землю ратища та щити.

Каладін наддав ходи, несамовито перебираючи ногами, тож загін заледве поспівав за ним. Прямо попереду — якраз напроти Сколкозбройного — поламався й розсипався невеличкий зелений острівець. Почесна варта головнокомандувача. Перед лицем такого супротивника ті покинули довірене їм тіло напризволяще. Тож Амарам став просто одиноким вершником на здибленому коні. На світлоокому були сріблясті пластинчасті лати, що поряд зі Сколкозбруєю виглядали напрочуд убого.

Загін Каладіна наступав проти течії солдатської маси — клин бійців, які прямували не туди. Не в той бік, куди всі решта. Декотрі з дезертирів, які траплялися на шляху, зупинялися, проте жоден не долучився до них.

А попереду Сколкозбройний проскакав повз Амарама. І лезо його меча пройшло крізь шию генеральського огира. Вигорілі очі тварини зробилися двома глибокими западинами, і вона завалилася набік разом із вершником, який усе ще тримався в сідлі.

Сколкозбройний круто розвернув бойового коня й на повній швидкості зіскочив з нього. Зі скреготом приземлившись та якимсь дивом устоявши, він юзом пішов по землі до повної зупинки.

Каладін подвоїв швидкість. Куди він мчав — до помсти чи на захист свого головнокомандувача? Єдиного світлоокого, який коли-небудь виявив хоча б дещицю людяності? А втім, яка різниця…

Амарам пручався в громіздких латах: туша коня притиснула йому ногу.

А Сколкозбройний обіруч заніс клинка, готуючись покінчити з ним.

Налетівши на нього з тилу, Каладін із криком змахнув тупим кінцем списа при самій землі, вклавши в цей удар усю силу м’язів та інерції. Держак роздробився об стегно Сколкозбройного й розлетівся на друзки.

Віддачею Каладіна звалило додолу. Його руки тремтіли, стискаючи поламане ратище. А Сколкозбройний ніби спіткнувся та приопустив меч. Він обернув прикрите шоломом обличчя в бік нападника, а його поза виражала неабияке здивування.

Двадцять уцілілих бійців Каладінового загону приспіли ударом серця пізніше й шалено кинулися на ворога. Їхній командир хутко звівся на ноги й метнувся по списа котрогось з убитих. Свого ж, зламаного, пожбурив убік, щойно висмикнув з піхов одного ножа. Миттю схопив із землі іншого, а тоді обернувся й побачив, що його люди атакують, як їх учили: нападають на ворога з трьох сторін, тикаючи штихами між пластин його Збруї. Сколкозбройний роззирнувся круг себе: такий погляд, зваблений комізмом ситуації, кидають на виводок цуценят, що, бува, роздзявкаються довкола. Було очевидно, що жоден із випадів списників не пробив цього обладунку. Той похитав головою в шоломі.

А тоді ударив у відповідь.

Сколкозброєць пронісся в повітрі замашним каскадом смертельних ударів, перетявши десятьох атакуючих.

Каладін заціпенів від жаху, коли Турім, Аціс, Гамель і декілька інших повалилися долі — їхні очі схопилися полум’ям, а списи, щити та спорядження були начисто розсічені. Решта шокованих нападників позадкували.

Сколкозбройний знову завдав удару, вбивши Рекшу, Навара та ще чотирьох. У Каладіна відвисла щелепа. Його люди — та що там, його друзі — полягли ні за цапову душу. Остання четвірка вцілілих кинулася навтьоки. Габ перечепився об труп Туріма й розтягнувся на землі, впустивши списа.

Сколкозбройний махнув на них рукою і знову підступив до приваленого Амарама.

«Ні, — промайнуло в Каладіновій голові. — Ні, ні, НІ!»

І попри всю логіку, попри всі доводи здорового глузду, щось потягнуло його вперед. Сповненого відрази, муки та люті.

У низинці, де точилася битва, нікого, крім них, не було. Списники розсудливо порозбігалися. Четверо останніх бійців його загону відступили до пагорка неподалік, але не втекли остаточно. І гукали свого командира.

— Каладіне! — кричав йому Ріш. — Каладіне, не треба!

Замість відповіді той видав бойовий клич. Звернувши на нього увагу, Сколкозбройний рубонув мечем — із розвороту, приголомшливо швидко. Каладін пірнув під удар і заїхав тупим кінцем ратища супротивникові в коліно.

Але древко просто відскочило. Він вилаявся й відстрибнув назад саме вчасно, щоби меч розсік не його, а повітря якраз перед ним. Спружинивши ногами, Каладін зробив випад, ткнувши списом точнісінько в шию противника. Але панцирний комір відбив цей удар, і вістря хіба ледь помітно подряпало фарбу на Збруї.

Обіруч стискаючи меча, Сколкозбройний накинувся на нього. Той рвонувся пріч — усе одно куди, лиш би його не дістав цей неймовірний клинок. Амарам нарешті звільнився та поповз геть, тягнучи одну ногу позад себе — висновуючи з того, як вона вивернулась, ішлося про множинний перелом.

Різко, із заносом, загальмувавши, Каладін глянув на Сколкозбройного. Ніякий то був не бог. А звичайний набір усього, що втілював послідущий зі світлооких. Як-от змогу безкарно вбивати дрібноту на кшталт цього списника.

Не буває лат без щілин. Не існує людей без недоліків. Каладінові здалося, наче крізь оглядову шпару прозирають очі противника. Та була якраз достатньо широка, щоби протислося лезо ножа. Але кидок мав вийти ідеальним. Доведеться поцілити в яблучко. Очне.

Каладін знову кинувся вперед. Сколкозбройний змахнув мечем у тому ж самому ударі навідліг, яким уже стяв стількох його людей. Той припав до землі, відхиливши корпус назад, і коліна пішли юзом по каменю. Сколкозброєць блискавкою пронісся над ним, відсікши вістря Каладінового списа, що пропелером шугнуло в повітря.

Він натужно підскочив, зводячись на ноги. Рука звилася догори й метнула ножа прямо в очі, що дивилися з-за надміцної броні. Лезо вдарилось об забрало, лише трішки відхилившись від необхідного кута, і, подзенькавши об краї шпари, зрикошетило.

Сколкозбройний вилаявся та знов замахнувся на Каладіна своїм гігантським клинком.

Той приземлився в положенні стоячи, а сила інерції й далі штовхала його вперед. У повітрі поруч нього щось зблиснуло, падаючи додолу.

Наконечник ратища.

Він люто заревів і, крутнувшись, підхопив уламок на льоту. Той падав вістрям донизу, і Каладін зловив його за вціліле — десь так на чотири дюйми —