Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Запала тиша.

Хлопець так і завмер із виставленою рукою, одразу справа від лицаря в Сколкозбруї. Амарам наполовину вибрався вгору схилом неглибокого видолинка. Далі, на краю мізансцени, остовпіли з роззявленими ротами Каладінові товариші. А їхній командир стояв, важко хекаючи, і все ще тримав долоню перед самим обличчям Сколкозбройного, стискаючи нею уламок ратища.

Той заскрипів і повалився горілиць, важко гепнувши. Меч випав із його руки та, скісно вдарившись об землю, ввігнався в камінь.

Каладін зашкандибав геть, почуваючись цілковито спустошеним. Оглушеним. Занімілим. Його люди підбігли ближче та, збившись у купку, повитріщали очі на повергнутого супротивника. У їхніх поглядах читалися подив і навіть деяка шанобливість.

— Він мертвий? — тихо запитав Алабет.

— Сконав, — долинув чийсь голос ізбоку.

Каладін обернувся. Амарам так само лежав на землі, але встиг стягнути шолома. Його чорне волосся й борода були мокрі від поту.

— Якби він і досі був живий, то Сколкозброєць зник би. Та ще й обладунок із нього спадає. Значить, капут. Кров моїх пращурів… ти вбив Сколкозбройного!

Каладін сприйняв таку звістку напрочуд спокійно, відчуваючи лиш цілковиту знемогу. Він окинув поглядом трупи тих, котрі були його найкращими друзями.

— То візьми ж його собі, Каладіне, — промовив Кореб.

Той озирнувся та глянув на Сколкозбройця, що похиленим пагоном стирчав із каменя, задерши руків’я до неба.

— Ну ж бо, бери, — повторив солдат. — Адже він твій. Прародителю бур, командире. Ти в нас тепер Сколкозбройний!

Занімілий Каладін ступив крок уперед і простяг руку до ефеса меча. Але всього за дюйм від нього зупинився.

Було в усьому цьому щось не те.

Узявши цього Сколкозбройця, він стане одним із них. І навіть його очі посвітліють, якщо історії нічого не перебріхують. Проте хоча лезо й виблискувало на сонці — ані сліду скоєних убивств, — воно на мить здалося йому червоним. Заплямованим кров’ю Даллета. І Туріма. Кров’ю всіх тих, хто був живий ще хвилину тому.

Перед ним стримів справжній скарб. За Сколкозбройці розплачувались королівствами. А жменька темнооких, які здобували їх, зажили безсмертя в піснях і легендах.

І все ж від думки про доторк до нього вернуло з душі. То був символ усього, що він зненавидів у світлооких, і знаряддям знищення тих, кого він щиро любив. Не можна ставати легендою завдяки речі на кшталт цієї. Каладін глянув на своє відображення в безжальному металі клинка, а тоді опустив руку та відвернувся.

— Він твій, Коребе, — сказав командир. — Я поступаюся ним тобі.

— Що? — перепитав з-за його спини той, не вірячи власним вухам.

Попереду замаячіла генеральська почесна варта, яка нарешті повернулася й стояла на краю видолинка, виглядаючи присоромленою та передчуваючи недобре.

— Що це ти робиш? — запитав Амарам, коли Каладін саме поминав його. — Хіба… Ти збираєшся залишити Сколкозбройця?

— Мені він ні до чого, — тихо відказав той. — Я віддаю його своїм людям.

І, ущент спустошений, подався геть. Він здерся схилом угору, тоді протиснувся крізь почесну варту. Його щоками котилися сльози.

Назад до табору він повертався самотою.

48

Полуниця

«Вони поглинають світло, де б не таїлися. Обпалена шкіра». — Кормшен, с. 104.

Підмостивши під спину подушку, Шаллан мирно напівсиділа на ліжку серед стерильних, білосніжних простирадл одної з численних лікарень Харбранта. Її руку обвивала акуратна свіжа пов’язка, а на колінах лежав етюдник. Доглядальниці, згнітивши серце, дозволили їй малювати — за умови, що вона не буде «перенапружуватись».

Рука боліла. Вона порізала її сильніше, ніж збиралася. Шаллан хотіла зімітувати рану, спричинену розбитим графином. Однак не передбачила, наскільки схожою на спробу самогубства та може здатися. І хоч як вона тепер запевняла, що всього лише впала з ліжка, та все ж бачила, що медсестри й подвижники в це не вірять. І їх можна було зрозуміти.

Але хоч наслідки і змушували червоніти, зате нікому не спало на думку, що та кров могла виявитись Душезаклятою. Тож сором був прийнятною ціною за вибавлення від підозр.

Шаллан продовжила малювати. Вона перебувала у великій палаті, завбільшки майже з вестибюль, уздовж стін якої стояли численні ліжка. За винятком дрібних негараздів, на які варто було очікувати, два дні, проведені в лікарні, минули напрочуд спокійно. Вона мала вдосталь часу подумати про ту найдивовижнішу в житті післяполуденну пору, коли бачила привидів, перетворювала скло на кров, а подвижник заради неї був готовий зректися своїх обітниць.

Вона наки´дала кілька ескізів палати. З них стало зрозуміло, що ті істоти таїлися в дальніх кутках. Їхня присутність не давала спокійно заснути, але дівчина потихеньку звикалася з нею.

У повітрі пахло милом і жиром лістера. Вона регулярно приймала ванну, а персонал обробляв її рану антисептиком, щоб відлякати спренів гниття. Близько половини койко-місць займали хворі жіночої статі, і біля ліжок стояли матер’яні ширми в дерев’яних рамах на коліщатках, якими можна було відгородитися для забезпечення відносної приватності. На Шаллан був білий лікарняний халат, поли якого запиналися спереду, а довгий лівий рукав зав’язувався наглухо, покриваючи захищену руку.

Туди вона й переховала потаємного капшука, пристебнувши зі споду ґудзиками. Ніхто так і не зазирнув усередину. Готуючи Шаллан до водних процедур, його просто витягали з рукава та мовчки віддавали їй, не кажучи й слова про його незвичну масивність. У захищені капшуки жінок не заглядають. Та все ж за можливості дівчина тримала його при собі.

У лікарні дбали про всі потреби Шаллан, але полишити її було не можна. Це нагадувало життя в батьковому маєтку, яке все більше й більше лякало дівчину — так само сильно, як і символоголовці. Вона скуштувала свободи й нізащо не хотіла повернення до минулого, коли їй догоджали, розпещували й виставляли напоказ.

На жаль, скидалося на те, що їй навряд чи доведеться продовжити навчання під опікою Джасни. Ця гадана спроба самогубства давала чудовий привід для повернення додому. І вона повинна була скористатися з нього. Залишитись, відправивши рідним лише фабріал, було б виявом егоїзму з огляду на те, яку можливість зникнути, не породжуючи підозр, вона втрачала. А крім того, Шаллан скористалася Душезаклиначем. І довга зворотна