Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Вона зітхнула і, додавши кілька останніх штрихів, закінчила етюд. Малюнок зображав те дивне місце, де вона побувала. Далекий обрій з його сліпучим, але холодним сонцем. Зверху — хмари, що пливуть у той бік, знизу — безкраїй океан, і від цього сонячний диск наче видніється в кінці довгого тунелю. А над океанським простором ширяють сотні вогників — море світла над морем скляних намистин.

Шаллан підняла малюнок і глянула на інший, що лежав під ним. Він зображав її саму, зіщулену на ліжку в оточенні тих дивних істот. Вона не сміла розповісти Джасні про побачене, остерігаючись виказати свою причетність до Душезаклинання, а отже, і до крадіжки фабріала.

А на третьому малюнку Шаллан лежала на підлозі в калюжі крові. Вона підняла очі від етюдника. Вбрана в біле жінка-подвижниця сиділа поблизу, спершись об стіну, та вдавала, що шиє, а насправді наглядала за нею на випадок того, якщо вона раптом знову спробує завдати собі шкоди. Дівчина стулила губи в тонку лінію.

«У тебе хороше прикриття, — сказала вона собі. — Яке чудово спрацьовує. А сором очей не виїсть».

Шаллан глянула на останній етюд. Він зображав одного із символоголовців. Ні очей, ні обличчя — лише той зубчастий незнаний символ, який подекуди скидався на огранований кристал. Вони повинні бути якось пов’язані з Душезаклинанням. Адже так?

«Я перенеслася кудись далеко, — подумала дівчина. — І гадаю… Так, гадаю, що розмовляла з духом кубка». Але ж хіба в якогось там кубка може бути душа? Відкривши капшук перевірити, чи на місці Душезаклинач, Шаллан виявила, що сфера, яку дав їй Кабсал, перестала світитися. Їй пригадалося туманне відчуття світла, краси та буряного шалу всередині.

Вона взяла світло сфери й віддала його кубку — спренові келиха — як плату за перетворення. Може, у цьому й була суть Душезакляття? А чи йшлося про ніяк не пов’язані речі, і всі її розмисли притягнуті за вуха?

Шаллан опустила етюдник, коли до палати завітали відвідувачі та почали робити обхід. Більшість пацієнток збуджено підвелися на ліжках, забачивши між них самого короля Тараванджіана з його жовтогарячим вбранням і добродушним виразом старечого обличчя. Він зупинявся біля кожної койки, щоб трішки потеревенити. Дівчина чула, що монарх часто робив такі візити — щонайменше раз на тиждень.

Той зрештою підійшов і до ліжка Шаллан. Він усміхнувся їй і присів на м’який ослінчик, який підставив хтось із його численного почту.

— А, молода панночка Шаллан Давар. Я був страх який засмучений, коли дізнався, що з тобою сталося. Вибач, що не зайшов раніше. Державні справи не відпускали.

— Вашій Величності нема за що просити вибачення.

— Ні-ні, ще й як є, — заперечив той. — Але обирати не доводиться. Багато хто і так вважає, що я проводжу тут забагато часу.

Дівчина всміхнулася. Ці скарги ніколи не бували гучні. Магнатів та очільників династій, котрі політикували при дворі, цілком влаштовував правитель, який стільки часу проводив поза стінами палацу, пускаючи їхні інтриги на самоплив.

— Лікарня просто вражає, Ваша Величносте, — сказала вона. — Повірити не можу, наскільки добре тут дбають про кожного.

Король широко всміхнувся.

— Вона — мій найбільший здобуток. Простолюддя лікують нарівно зі світлоокими, не відмовляючи нікому — ні жебракові, ні повії, ні чужодальньому матросу. А всі видатки покриваються з надходжень від Паланеуму. Можна сказати, що найтемніший і найнікчемніший з тамтешніх текстів — і той допомагає зцілювати хворих.

— Я рада, що опинилася тут.

— Не кажи такого, дитино. Лікарня на кшталт цієї — якраз та установа, у яку можна вгатити стільки грошей і все ж радіти, якщо вона стоятиме порожнем. І те, що ти стала моєю гостею, — трагедія.

— Я мала на увазі, що краще вже лежати тут, аніж деінде. Хоча, гадаю, у цьому є щось від твердження, що краще похлинутися вином, аніж помиями.

Той засміявся.

— Ну до чого ж ти мила, — сказав він, підводячись. — Чи можу я чимось скрасити твоє перебування тут?

— Як щодо того, щоб покласти йому край?

— Боюся, цього я не можу дозволити, — мовив монарх, і його погляд пом’якшав. — Мені належить покладатися на мудрість своїх лікарів із медсестрами. А вони кажуть, що загроза зберігається. Ми повинні дбати про твоє здоров’я.

— Утримання тут додає мені фізичного здоров’я ціною психічного, Ваша Величносте.

Той похитав головою:

— Не можна допустити, щоби такий випадок повторився.

— Я… все розумію. Однак запевняю вас, що почуваюся значно краще. Нещастя, яке сталося зі мною, було спричинене перевтомою. Але тепер я відпочила, і мені нічого більше не загрожує.

— От і добре, — відповів король. — Та ми все ж маємо понаглядати за тобою кілька зайвих діб.

— Гаразд, Ваша Величносте. Та чи не можна хоча би пускати до мене відвідувачів? Бо досі медичний персонал наполягав, щоб мене не турбували.

— Так, так… це й справді могло би пришвидшити одужання. Я поговорю з подвижниками та внесу пропозицію, щоб до тебе пустили кількох візитерів, — він помовчав. — Ну, а коли ти повністю прийдеш у норму, варто було би подумати про тимчасове припинення занять.

Та скорчила гримасу, стараючись, щоб її не знудило від власного кривляння.

— Це дуже прикро, Ваша Величносте, але я надзвичайно сумую за родиною. Можливо, мені варто повернутися додому.

— Чудова ідея. Упевнений, що подвижники стануть значно поступливіші в питанні твоєї виписки, коли знатимуть, що ти вирушаєш додому, — він підбадьорливо всміхнувся, поклавши руку їй на плече. — Інколи цей світ нагадує великобурю. Але пам’ятай, що після неї завжди визирає сонце.

— Дякую, Ваша Величносте.

Король відійшов до інших хворих, а тоді тихо сказав щось подвижникам. Не минуло й п’яти хвилин, як у двері своєю впізнаваною ходою вплила Джасна, як завжди рівно тримаючи спину. На ній була розкішна сукня — темно-синя із золотим шитвом. Заплетене в коси лискучо-чорне волосся було заколоте шістьма тоненькими золотими шпильками, щоки палали рум’янцем, а вуста кривавилися помадою. Серед палатної білизни´ та виділялася, мов квітка на тлі голого кам’яного пустища.

Граційно перебираючи ногами, прикритими широкими складками шовкової спідниці, вона наблизилася до Шаллан, стискаючи під пахвою товсту книгу. Подвижник приніс для неї ослінчик, і принцеса опустилася на нього — саме там, де тільки-но сидів і король.

Джасна