Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Він знову злиться? Та скільки можна?! Я так втомилася чекати від нього чергової витівки. Зітхнула важко і зайнялася їжею. Він майже відразу перестав руйнувати кухонну поверхню, прибрав волосся назад п'ятірнею, чомусь у цьому русі він мені здався шалено схожим на Юрку. Зовсім з глузду з'їхала! Потім він спіймав мій погляд і посміхнувся, точно так само, як Юра, від чого на спині виступив холодний піт і мене аж тіпнуло від цієї посмішки. Мовчки набрав собі теж їжі і сів на те місце, де сьогодні сидів Говерла, від чого я відчула себе некомфортно в його компанії, як ніколи раніше. Ми нібито граємо їхні ролі, гидотне відчуття.

Мовчки глянула на нього, поки він їв в повній тиші. Спіймала його погляд і отримала в нагороду його посмішку. Так ще і яку! Він наче вперше посміхався мені по-доброму, а не зло і з єхидством, як уміє. Наче весь цей час то був не він, а хтось інший, хто грав роль жахливого перевертня, який ненавидить мене всіма фібрами душі. По тілу пройшлись неприємні мурашки, не розумію, як реагувати на нього такого. Це знову якась гра?  Втикаюся в тарілку і їм. Але робити так весь час не виходить, їжа закінчилася, а апетиту після його появлення як не було.

Варто було підняти голову від тарілки, як ми одразу зустрілись поглядом. Він усміхнувся, але очі холодні, нема в них тієї знайомої теплоти. Посміхається не як він, як Юрко, і це бісить. Судомно зітхнула, відкладаючи виделку на стіл.

— Як спалося? — запитав він без підтексту, без знущання, а буденно і по-доброму.

Не хотілося йому відповідати, тим паче знову злити, чи скандалити. Закрила очі руками та важко зітхнула. Він наче не розуміє, що саме мене злить в тому, як він себе зараз поводить.

— Не роби так, — попросила його тихо, намагаючись не дивитись йому в очі.

Тиша затягнулася, він довго не відповідав. Мені навіть на мить здалось, що він ударить. Батько завжди бив, коли я перечила йому, не удавала, що «все нормально» після нового візиту Емми, чи його п'яної бучі.

— Чому? — почула нарешті його спокійне запитання, і воно мені не сподобалось.

Спокій — це так на нього не схоже. Кай — це вибух емоцій, він говорить і робить, що хоче. Не обманює, просто не говорить правди. Прямолінійний, злий, нестриманий і сильний — це він, той, кого я знаю. Він вільний, настільки, що навіть це зв'язування здається для нього, як і я,  всього лиш тимчасовою завадою. Ніжність, турбота, підтримка, розмови про сон, ці дратівні посмішки, дотики та допомога — це не він, я його таким раніше не бачила, таким не знаю! Може вся річ у тому, що він такий злий лише зі мною? Тільки зі мною йому не потрібно стримуватися і бути хорошим? Якби не сьогодні, не змогла б у це повірити, що він може бути іншим. Але я не хочу, щоб він був іншим, тим паче ним!

— Бо ти не Юра, — відповіла йому і прибрала руки від обличчя. — Ніколи не будеш ним.

У його руці вилка, він зігнув її в кулаці так, що метал лопнув. Очі заплющені, груди не рухаються, ніби не дихає. Він знову сказився! Зітхнула, до чого ж із ним важко. Закусивши губи, нерішуче простягнула долоню до його обличчя. Майже торкаюся щоки пальцями, але він розплющив очі, і злякано прибрала руку під стіл.

Посміхнувся поблажливо, зверхньо, як уміє тільки він. Ось таким я його знаю, таким він повинен бути, хоча б тільки зі мною. Так для нас обох простіше, навіть якщо мені прийдеться надавити на його чоловічу гордість.

— З чого ти вирішила, що я хочу бути схожим на нього? — у голосі уїдливі нотки, поклав понівечену виделку на стіл, ледь стримуючи свій характер.

— А що ти тоді робиш? — піднялася з-за столу і прибрала свою тарілку і виделку в мийку.

— Експериментую, — сказав він із насмішкою.

— То це просто твій дурний жарт? Жорстокий блеф? — увімкнула кран і почала не поспішаючи мити тарілку.

— І що ж означає, твоя фраза, що я ніколи не буду ним? — він змінив тему, проте міг би легко збрехати. Кай не бреше, просто уникає відповіді й мовчить. Не говорить правди в лоб, тому і його дії викликають такі змішані почуття. Я його не розумію, але може, колись захочу зрозуміти? Коли ми позбудемося зв'язування, або ж піддамося йому. Дивно, але ця думка викликала в мене полегшення.

Якщо подумати, з Говерлою мене не пов'язувало нічого, крім моєї закоханості. Навпаки, тепер із Русланою його пов'язує значно більше, та ще й він їй подобається. Ревнощі з'явилися на горизонті, але я задавила її в зародку. Це ж моя сестра, вона не винна в тому, що сталося. Винен той, хто це вигадав, от тільки з мертвих нічого не візьмеш. Можливо, я б була щаслива, якби все склалося так, як мало бути. Але з іншого боку, Юра не був би щасливий. Адже він не кохає мене зараз, а значить і ніколи б не кохав. То навіщо думати про те, що було б, якщо маємо те, що маємо?

Не така я людина, щоб боротися за те, що ніколи мені не належало і належати не буде. До того ж як би несерйозно не ставилася Руслана до хлопців, я знала, коли вона не просто кокетувала. Він їй подобався хоча б тим, що вони справді пов'язані.

Зітхнула. Але все одно, чому все так?! Тарілка вислизнула з моїх рук, але не розбилася в умивальнику, Кай встиг її зловити.

— І що ж вона означає? — запитав він знову, стоячи праворуч від мене і повільно ставлячи тарілку на місце.

— Те й означає. Ви зовсім різні, — відповіла йому втомлено, в очах стояли сльози, але я не хотіла давати йому привід для насмішки.