Читати книгу - "Батько подруги. Скандальний звʼязок, Джулія Ромуш"

Ресторан, у якому проходила зустріч, знаходився у готелі. Чи надала я цьому значення, коли ми сюди приїхали? Звичайно, ні. Зараз я думаю лише про те, що вже скоро можу отримати бажане. Я ж хотіла. Думала про це. А Ведмідь — дорослий чоловік. Він не ходить навколо та прямо сказав. Запропонував.

Заходжу до вбиральні ресторану і стискаю в руці телефон. Мені потрібно зателефонувати батькові. Але перед цим треба підготувати алібі.

- Привіт, мені потрібна твоя допомога, - вимовляю відразу як Мая приймає виклик.

- Ти мене зацікавила, - подруга намагається вимовити це спокійним голосом, але я чую, як вона напружилася.

- Ти зможеш підтвердити батькові, що я залишилася ночувати у тебе, якщо він зателефонує?

Подруга кілька секунд мовчить.

- Зможу. Соню, ти з ним?

- Так.

- Ти впевнена, що не робиш помилку?

- Впевнена.

- Добре.

Після того, як подруга погодилася мене прикрити, я видихнула і набрала батька. Вигадала історію, що ми зустрілися з Маєю в кіно. Подруга покликала переночувати до себе. Батько, звичайно ж, почав ставити купу питань. Маю він особисто не знав. Але багато чув про неї. І він мав її номер телефону. Я дала після того, як у мене розрядився телефон, і повернулася пізно додому. Батько зажадав номер подруги й дзвонив, щоб звірити мої слова. Після татових криків і запевнень, що йому все це не подобається, я таки отримала щось на кшталт згоди на те, щоб залишитись у подруги. Але він сказав, що подзвонить Маї й, не дай боже, йому щось не сподобається.

Я ж з усмішкою до вух уже думала про те, як мине вечір. Серце в грудях тарабанило як божевільне. Пальці рук і ніг тремтіли. З вбиральні я виходила в стані цілковитої ейфорії.

- Все добре? - Ведмідь уже був за столиком сам, коли я повернулася.

- Так, я відпросилася у бабусі.

Відповідно кивнула у відповідь. Михайло кілька секунд сканував мене поглядом, після чого розтис долоню і показав мені білу карту. Вона зовсім не була схожа на кредитну. Або просто картку банку.

- Я зняв номер, - від його прямолінійності на шкірі з'явилися мурашки.

Я лише знову кивнула у відповідь. Михайло глянув у мої очі, ніби хотів знайти в них підтвердження.

Після він вийшов із-за столу. Подав мені руку. Я йшла за ним на тремтячих ногах. У голові змішались усі думки. Я думала, як це станеться. Що і як він робитиме. Чи варто йому сказати, що я незаймана? Чи його це може відлякати?

Стільки запитань та жодних відповідей. Жах. Я по клацанню пальців перетворилася на скромнягу, яка боїться поставити зайве запитання.

- Ти впевнена? Я можу відвезти тебе додому, - Ведмідь притягнув мене до себе в ліфті. Його руки ковзали по моїй сукні, змушуючи задихатися. Тканина сукні тонка, і я відчувала жар його шкіри. Серце пропустило удар, а я ніби почала задихатися. Чи хочу я? Так. У цьому я впевнена. Я втратила голову і як повернути собі здоровий глузд я категорично не розуміла.

- Я впевнена, - промовила охриплим голосом.

Його прямолінійність лякала і вганяла у ступор. Але в той же момент збуджувала... Це його відрізняло від тих хлопчаків, з якими я цілувалася. Вони завжди боялися сказати зайве слово. А щоб говорити прямо та чесно, це взагалі було не про них.

Михайло простяг руку. Доторкнувся пальцями до моєї щоки, трохи погладив, обпалюючи шкіру своїм жаром. Я ж дивилася йому в очі як довірливе кошеня. Такий дорослий, мужній, дужий... У нього такі очі. І губи. Я досі пам'ятаю, наскільки вони м'які та гарячі, хоча здаються жорсткими на вигляд.

Його великий палець обводить контур моїх губ, а потім натискає на нижню. Примушує розкрити рот. Я зовсім нічого не розумію. Дію лише на інтуїції. Дозволяю його пальцю прослизнути в мій рот. Доторкаюся до нього кінчиком язика. Пробую на смак. Його шкіра трохи солонувата, але приємна на смак. А потім... я обхоплюю його палець губами. Злегка посмоктую. Це все цілковита імпровізація. Але, здається, я роблю правильно. Ведмедеві подобається. Його очі спалахують як сірники за одну секунду. Затягуються темрявою. Стають небезпечними, а в мене починає приємно нити внизу живота від цієї картини.