Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

   О шостій ранку, як зазвичай, відганяємо з Олесею на луг корову та бігаємо.

   По полудні збираємося з батьком на святкування. Дарую їй браслет з підвіскою-кексиком, адже знаю її любов до випічки, хоч сама вона її не їсть.

   За столом гучно. Але цей гул не може мене вирвати з думок про подальший розвиток подій. Увесь день мої думки забиті лише тим, що має трапитися.

  Коли батькові пора йти, щоб встигнути на роботу, йду разом з ним.

 Двічі приймаю прохолодний душ, аби вгамувати хвилювання. Намотую кола по квартирі та переставляю речі з місця на місце, поки двері не відчиняються.

- Я принесла торт,ви ж не дочекалися, - Олеся спокійно прямує на кухню та ховає контейнер до холодильника. А я не знаю, як поводитися. Плетуся слідом за нею.

- Олежику, розслабся. Таке враження, наче я тебе ґвалтувати прийшла. Якщо ти не хочеш, то я …

- Хочу, - не даю завершити фразу. Нестерпно уявляти, що на моєму місці може бути хтось інший.

- Пішли. Не будемо тягнути, а то тебе від хвилювання ще інсульт розіб’є.

   Вона впевнено прямує в мою кімнату. Стягує з себе джинси і тягнеться до футболки.

- Можна я? – у мене нарешті прорізається голос.

   Псля її ствердного кивка підходжу впритул та повільно знімаю її футболку, тоді свою. Жадібно оглядаю її тіло у мереживній білизні. Вона завжди таке носить під одягом?

   Нахабнію та накриваю груди долонями, легко стискаючи. Скільки ж я фантазував про цей момент…

   Нахиляюся та легко цілую ніжну шкіру під ключицею, відчуваючи тремтіння її тіла. Однією рукою притискаю її за талію до себе, іншою – стискаю сідницю та прикушую вушко. Її стогін наче вводить мене у транс, але здоровий глузд змушує все-таки поставити запитання:

- Ти впевнена? 

- Як у тому, що ранок завтра не настане, якщо ти не роздягнешся. Ні в чому ще не була так впевнена.

- Тобі обов’язково саме зар…

- Заткайся.

   Олеся впивається в мої губи поцілунком і я відчуваю, наче всередині ожив рій джмелів та лоскоче крилами усі нутрощі. Ноги не відчувають опори, поки Олеся не починає підштовхувати мене до ліжка. Впираюся гомілками в каркас та, падаючи, тягну її на себе, не розриваючи поцілунок. Від її дотиків накриває шалене бажання ніколи не відпускати її зі своїх обіймів, цілувати, торкатися та любити…

   Від її близькості, здається, усі прочитані поради вилетіли з моєї затуманеної голови, але тіло саме підказує, що робити, коли розумію, що надто міцно схопив її за стегна та починаю штовхатися. Щоб усе не закінчилося до того, як я зніму штани, перевертаю її та навалююся зверху.

   Олеся протискає руки між нами та починає розстібати мої штани, нишпорячи руками, від чого я не можу стримати стогін.

- Ти очманів?

- В чому справа? – спантеличено дивлюся на неї і не розумію, що трапилося.

- Ти хіба не знав, до чого готуєшся? Як я маю залізти тобі в штани? Який ідіот робить на джинсах ґудзики замість блиск… 

- Заткайся.

   Знову її цілую та сам розстібаю ґудзики. Вона швидко стягує ногами мої штани, які я відразу ж скидаю на підлогу та знову притискаюся до неї. Олеся починає тертися об мене і я розумію, що мені остаточно зірвало дах, мізки перетворилися в сироп і я не можу це припинити…

- Я вже не зупинюся.

- Тільки спробуй, Вітецький!

- Вб’єш мене? – шепочу, нахиляючись до її вуха та позбавляю нас від білизни.

   Скільки ночей я фантазував про цей момент, уявляючи його в найдрібніших деталях після того, як бачив її в купальнику чи коротких шортах. Але навіть не міг уявити, наскільки відрізнятимуться відчуття, коли це станеться насправді. Її тихий зойк ловлю губами та намагаюся боротися з інстинктом рухатися швидше, намагаюся бути ніжним та обережним. Контролювати себе виходить погано,адже бажання отримати задоволення  та подарувати їй насолоду борються у двобої. І коли чую її стогін, відчуваю нігті, що впиваються мені у спину і те, як вона здригається, нарешті відпускаю і себе. Здається, що тіло відірвалося від землі, а перед очима вибухають зірки, утворюючи нові світи, у кожному з яких ми лишаємося лише вдвох…

   Падаю на неї та віддихуюся кілька секунд. Позбуваюся захисту, обіймаю свою дівчинку, зариваючись носом у її волосся, та провалююся у сон.

***

   Коли спогади багаторічної давності виринають у моїй свідомості, здається, що це трапилося не зі мною. Але жоден інший спогад не зміг затьмарити того, що я відчував поруч з нею у ту мить. Зранку я прокинувся сам, а Олеся поводилася так, наче нічого й не трапилося. Мабуть, варто було наполегливіше заводити розмову, але я таки вирішив дотриматися обіцянки і вдавати, що та ніч нічого не змінила.

   Відкидаючи у дальню шухляду думки про Олесю, скермовую автівку до РАЦСу. Зараз потрібно думати зовсім не про неї та втрачену можливість.

   Хол приміщення зустрічає прохолодою, яка йде від підлоги з мармуровою крихтою, та важкими портьєрами, які мали б навіювати цьому приміщенню антураж урочистості та свята, але я відчуваю лише порожнечу та нестримне бажання вийти звідси геть, тому швидко заходжу до потрібного кабінету та забираю відновлений документ.

  У холі знову галас. Очевидно, невдовзі буде чиясь черга стати на рушник.

   Майже дістаюся до виходу, коли чую знайомий сміх, який змушує мої нутрощі мінятися місцями. Розвертаю голову у сторону звуку та помічаю Олесю у довгій ніжно-блактитній сукні та білих босоніжках, які тонкими смужками обхоплюють її засмаглі ноги. «Вона не носить суконь!» – перша думка, що атакує мій мозок. Друга – вона з тим мужиком, що разом зі мною йшов до її квартири.