Читати книгу - "Серденько Змія, Віолетта Котова"

Юля

 Я вже заморилася рахувати, скільки днів мені довелося провести спочатку в шпиталі, потім у лікарні, тепер в реабілітаційному центрі. Мені до болю кортіло вибратися на волю з кайданів у які я потрапила, знову взятися за улюблену справу, та звісно побачити Олега. Гальмував лиш власний фізичний стан, не бажала шкутильгати хворою ногою біля такого сильного та міцного красеня, хоча в тому, що ми будемо разом, сумнівів не виникало, от тільки до одного ключового моменту…

 В той ранок, я як завжди чекала повідомлення або дзвінка від Олега, сама за собою не помічала, що останнім часом стала більш усміхненою та радісною, навіть лікарі звернули увагу, що з таким настроєм, мої досягнення в лікуванні стали більш швидкими та успішними. Цей чоловік навіть перебуваючи на великій відстані, спромігся змінити мене, і з кожним днем моя залежність від спілкування з ним зростала, навіть не у квадраті, а в кубі. Я розуміла, що зі мною таке вперше. Помилково вважаючи, що міцно кохала колишнього, тепер точно впевнилася, то було не кохання. Можливо, якась хвороблива прихильність, пристрасть, може щось інше, та будь-що, тільки не любов. Олег став чимось іншим, теплим, лагідним, турботливим. У нього хотілося закутатися, наче в теплу ковдру, цей чоловік дарував відчуття захищеності, лагідності, й одночасно викликав в мені хтиві фантазії, та збуджував, навіть не докладаючи зусиль. Я достеменно знала, що закохалася, по-справжньому, так, як і потрібно кохати свою другу половинку, щиро, міцно… Але мрію зруйнував один дзвінок, лише один…

- Алло! – я вхопила свій смартфон, не звернувши уваги, що саме висвітилось на екрані. Активно очікуючи бажаного дзвінка, розчарувалася почувши там сторонній чоловічий голос. Нервово смикаючи подарунок Олега, брошку, яку я завжди носила на одязі, почала здогадуватися чий саме голос чую.

- Привіт, Юлю… – сказав він якимось дивним невдоволеним тоном.

- Хто це? – перепитала, хоча вже не мала сумнівів, хто саме говорить.

- Не впізнаєш? – всміхнувся він. – Не треба брехати… Ти ж мене точно не забула. – його слова звучали дуже жорстко, з якоюсь іронією.

- Якби ти не подзвонив, то не згадала б про тебе ще дуже довго! – фиркнула у відповідь. Зовсім інший голос хотіла почути, розчарування підкотило гіркою грудкою в горлі.

- То он воно як… Тому ти вирішила піти іншим шляхом!

- Яким ще іншим?! Що ти верзеш? – з’явилося різке бажання натиснути червону кнопку та закінчити безглузду розмову.

- Добралася до мого найкращого друга! Помститися мені вирішила?! В тебе нічого не вийде!

- Кирило, ти забагато на себе береш! – впізнавала колишнього, завжди був такий гарячий, часто спочатку казав, а вже потім думав, а тим паче ніколи не сумнівався в своїй правоті. – Не хочу, щоб це звучало як виправдання. Ти мені не потрібен, я давно вже про тебе забула, ти сам цього наполегливо добивався! А Олег… З ним ми зустрілися випадково! Та врешті решт, це зовсім не твоя справа! - наважилася натиснути ту кляту червону кнопку, але не встигла, бо почула те, чого не очікувала, те, що вибило землю з-під ніг.

- Випадково кажеш?! А тебе зовсім не бентежить, що ти стала розлучницею? – я лиш мовчала у відповідь, мені здавалося, що в цей момент Кирило знаходиться у стані алкогольного сп’яніння. -  Мовчиш? Правильно робиш! Не лізь до нього. Олег одружений і має улюблену донечку. Не руйнуй сім’ю, чуєш?! Облиш його! – кричав він.

 Що ще казав Кір, я вже не чула, бо все ж натиснула на червоне коло, яке відокремило мене від тої неприємної розмови, яка розділила нові стосунки на «до» та «після». Звернувшись калачиком на ліжку я накрилася ковдрою з головою, лиш одне питання цікавило мене найбільше… Чому це знову сталося зі мною? Чому чоловіки, до яких я мала не аби яку прихильність, виявлялися брехунами, та легко обводили мене навколо пальця. Кирило зустрічався зі мною, а завжди кохав іншу. Олег… Не вірилось, що він виявився таким самим, звичайним бабієм. Біль скував м’язи, так хотілося гірко заплакати, навіть кричати, але нічого не було, ні голосу, ні сліз, лишень порожнеча, темна і холодна, не розуміння сенсу життя, розгубленість, та вщент розбите серце.