Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Саме тоді я проводила інвентаризацію запасів провізії. І вирішувала з Лізою, що залишити для можливого овочівництва у майбутньому. Як, до речі, знадобилися її знання!

Під недоторканні запаси потрапили: маленька сітка картоплі вагою п'ять кілограмів, півтора кілограма рожевих помідорів, стільки ж огірків, шість баклажанів, чотири солодкі болгарські перці, три кілограми середньої цибулі, половина кілограма часнику, два кілограми моркви.

На жаль, твердої впевненості в тому, що вдасться зібрати життєздатне насіння з м'якоті баклажанів, помідорів та перцю не було. Про огірки взагалі мовчу. Зеленці були молоденькі, з ніжною соковитою м'якотою.

Але спробувати було варто! Для цього потрібно було дати овочам спокій. Слідкувати, щоб не з'явилася гнилизна. Провітрювати. Картоплю можна було потримати на сонці, щоб вона трохи позеленіла перед посадкою. Це прискорило б її схожість. Насіння в томатах мало дозріти в плодах.

Проблема була із зерновими. Всі крупи були оброблені та непридатні до сівби. Я брала в похід по кілограму гречки, рису, після студентів залишилося пшеничної крупи ще кілограмів п'ять і стільки ж жовтенької пшонки, яку хлопчаки варили як підгодовування для риби на рибалку. Її змішували разом з часником і сиродавленою олією. Тому і часнику залишилося так багато, і пахучої олії ще половина п'ятилітрової місткості. Яка знахідка у нинішній ситуації! У моєму туристичному запасі був літр нерафінованої соняшникової олії.

Запас консервів мене радував не лише своїм вмістом, а й наявністю жерсті! Якщо кришку банки заточити, її можна використовувати, як інструмент. Зробити скребок, примітивне лезо ножа.

Після підрахунку в результаті вийшло дев'ять великих банок тушкованки, дві банки квасолі, стандартного об'єму дві банки сардини в олії та чотири паштети індички. Паштет зараз здавався глузуванням. Хліба не було і не передбачалося у найближчому майбутньому. Останню півкілограмову пачку прісного галетного печива я притримала для Іллюші, як і баночку шоколадної маси з горіхами.

Півтори пачки великолистового чорного чаю, розпочата маленька пачка заварної кави та останній кілограм цукру – пшик для великої компанії. Спеції зненацька порадували різноманітністю. Молотий чорний перець, карі, копчена паприка, коріандр. Шкода, що їх запаси були обмежені. Для юшки на ринку Ліза брала збірну суміш. І в ній виявилося насіння кропу, чорний і запашний перець горошком. Дівчина відразу відібрала їх у мене, радісно повідомивши, що виростить із них рослини.

Ліза зітхала поряд зі мною, перебираючи запаси. Ми ніяк не коментували їх убогість. Який сенс?! Добре, що вони є! А якби ми потрапили без нічого? Так хоча б є відстрочка, поки що пристосуємося до реальності. Чийсь ангел-охоронець дав добрий шанс, щоб ми вижили, тільки руки не можна опускати.

До кінця аналізу продуктів під тент заглянули відразу двоє: Соболєв і Панкратов.

— Це все, що є? — Денис не полінувався сісти та поворухнути сіткою з картоплею, понюхав помідор. Той був твердим, недозрілим і майже не пахнув томатом. У дорогу спеціально купувалися такі, щоби не розквасилися під час транспортування.

— Брикет горохового супу, чотири стики пюре томату, пачка шашличного кетчупу та дві пачки спагеті. Із сіллю пощастило. Залишилося від студентів вісім півторакілограмових пачок. Хлопці бичків солили та сушили, — я перерахувала все, що було на кухні.

Якщо не вказала якісь дрібниці, розтикані по рюкзаках, то просто відразу про них не згадала.

— Крапля в морі, — підбив підсумок Панкратов, підводячись з навпочіпки.

— Овочі не готувати, — суворо сказав Соболєв-старший і глянув на мене так, наче я стояла перед ним і вже чистила картоплю.

Роздратовано пирхнувши, відвернулася, але продовжила спілкування.

— Ліза із рослинами на «ти». Якщо хтось зможе правильно зібрати насіння і виростити з нього хоч щось, то це вона. Але треба всім пояснити, чому овочі не можна зараз їсти.

Моя дівчинка так несамовито зітхнула, що навіть мене пробрало. Я відірвалася від складання консервів у коробку і повернулася до неї.

— Я взагалі не уявляю, що на цей час їстівне в цій місцевості. Все, що ми звикли бачити на полицях магазинів і на столах, завезено до нас з Індії, Америки, Ірану, Єгипту. Окрім брукви та гороху нічого згадати не можу, — вона потерла скроні та жалібно подивилася на мене, шукаючи відповіді.

— Гриби росли, ягоди якісь, дичка плодових дерев уже мала зустрічатися, кропива, щавель. Без паніки! Вивчатимемо місцевість, спостерігатимемо за тваринами, птахами. Якщо вони їдять рослини, то ми спробуємо. Не засмучуйся заздалегідь, Лізонько. Ти ж хотіла стати агрономом. Буде тобі полігон для експериментів. Займешся селекцією, як тільки осядемо на відповідному місці.

— Ти хочеш йти звідси? — здивувався Соболєв. — Місце добре. Ліс. Річка поряд. А це прісна вода, риба на обід. Під боком пасовища травоїдних, як я зрозумів із розповіді сина. Чи ти злякалася нападу хижака? Так хижаки будуть скрізь, де є травоїдні.

— Так, я вважаю, що нам треба рухатись на південь. Місце гарне. Не сперечаюсь. Але тут холодно. Впевнена, що клімат у цьому часі в цій місцевості набагато холодніший за звичний нам. Тепла пора року коротша, ніж у нашому часі. Ми не встигнемо одягнути всіх, збудувати теплі будинки. Якнайшвидше нам необхідно обговорити з усіма, що робити далі. Ми не маємо часу розгойдуватися, Олександре Олександровичу!