Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

- А ви вже чули, леді Айшес? Ці чутки про можливе вторгнення у Елібрію?

- Ммм? Відверто кажучи, вперше чую, - Айша здивовано глянула на леді Коллет Байлет.

На королівське полювання запрошення прийшло за три дні до дня народження Айши. І вже по реакції батьків, дівчина зрозуміла, що це все не просто так. Зазвичай, полювання проводилось на два тижні пізніше, але не цього року. Програма була розписана на весь тиждень. Спочатку відкриття полювання, на якому королівські лицарі хизуватимуться своїми навичками стрільби. Потім великий пікнік у королівських володіннях та вечірнє чаювання на веранді мисливського палацу. Жінки пліткуватимуть допоки чоловіки заганятимуть здобич. А у сам день народження Айшес, у мисливському палаці проводимось світський прийом на честь успішного полювання. На цьому прийомі королівська родина планувала офіційно оголосити про заручини крон-принца з графською донькою.

Лукас та Айша цієї теми все так само не торкалися. Просто насолоджуючись компанією один одного, вони наче сподівались, що це все вирішиться якось без їх втручання. А може, навпаки, кожен з них думав, що має б щось вирішити, але що? І як? Здавалось, вони просто використовували кожну вільну хвилину, що їм лишалась. Змирились вони з тим, що разом їм не бути? Вирішили лишити це просто спогадами? Відповіді не мав ні він, ні вона. У день, коли родина Вієрте прибула до мисливського палацу, Айша дозволила лише Лукасу себе супроводжувати. Не дивлячись на невдоволення матері, це було перше її самостійне рішення, яке вона відстоювала на підвищених тонах. Вперше вона не хотіла відпускати його від себе.

І от, на другий день, вона сиділа за столом з іншими юними леді. Донька віконта, разом із молодою маркізою Лендель та молодшою донькою графа Келена були панянками далекими від політики. Але раз навіть вони завели таку тему під час чаювання, значить, чутки вже розповзлись далеко за межі палацу. Айша кинула швидкий погляд на Лукаса, що стояв позаду. В цей момент його, разом з декількома слугами покликали на допомогу на кухню. І він, коротко кивнувши Айші, пішов з саду. Дівчина обернулась до столу.

- Леді Байлет, - промовила вона з посмішкою, - я була зайнята справами родини останнім часом і зовсім пропустила всі новини. Чи не могли б ви?..

- Ооо, леді Вієрте, ну що ви! Можете звати мене просто Коллет, - сонячно посміхнулась донька віконта, - звичайно, я не до кінця все розумію, але почали поширюватись чутки, що Лімерія може висунути нові умови Елібрії.

- Умови? – Айша піднесла чашку до губ, - якщо не помиляюсь, Лімерія не у тому положенні, аби висувати свої умови королівству химер.

І Айша була права. Елібрія завжди було одним із наймогутніших сусідніх королівств. Основну частину населення Елібрії складали химери. І хоч вони і були схожі на людей, та людьми не були. Химери були могутні, народжувалися сильніші і досконаліші фізично, мали вроджений бар’єр до різних типів магії і їхній внутрішній резерв мани був набагато потужнішим за людський. А ще Елібрія була багата на ресурси. Дорогоцінне каміння, корисні копалини, рідкісні рослини. Але найбільшим скарбом королівства було Світове древо. Реліквія, майже божество у матеріальній подобі, що підтримує мир і гармонію, баланс темної та білої магії на континенті. Королівська родина заприсяглася берегти та охороняти древо, у свою чергу древо дарувало Елібрії силу химер, зробивши їх майже непереможними.

В історії кожного королівства є чорні плями. Були вони і в історії відносин Лімерії та Елібрії. Близько ста років назад, королівства воювали і королівство химер мало перевагу і в силі, і в магії, і навіть в кількості. Попередній король Лімерії, розуміючи ситуацію, підняв білий прапор та сів за стіл переговорів. Від війни втомились обидві сторони, тому королівства заключили мир та договір про співпрацю. Але не всім подобались умови цього миру.

Близько вісьми років назад, група невідомих, що називали себе Адептами чорної крові, спробували влаштувати державний переворот. В Лімерії оголосили, що у Елібрії розпочалась громадянська війна і лімерійське військо має втрутитись, аби захистити своїх послів та громадян, які на той момент знаходились на території Елібрії. Але не встигла лімерійська армія навіть дійти до кордону, як Елібрія придушила повстання своїми силами. І хоч Адепти чорної крові і назвались захисниками химер, які прагнули повернути велич Елібрії вогнем і мечем, химер серед них не було. Всі учасники заворушення були звичайними людьми, а єдиними химерами серед них виявились найманці. Набільшою проблемою стало те, що допитати нікого так і не вдалось, адже всі, хто міг щось розповісти, або ж скоїли самогубство, або ж впали у забуття під дієї невідомих чарів. І хоч Лімерія виступила з підтримкою, більш ніж очевидно було, що до появи Адептів приклала руку королівська родина. Новий король був одним із тих, хто мріяв змінити умови співпраці з Елібрією. Та було більш ніж очевидно, що Лімерія не зможе виступити проти химер. А от знищити королівство зсередини… це вже щось більш реальне. І хоч тоді нічого і не вдалось, зерно розбрату було кинуте. Без доказів та свідчень, Елібрія нічого не змогла предʼявити Лімерії. На тому королівства все і лишили. Лімерія не втручалась. А Елібрія зализувала рани. Під час заворушень у столиці загинуло багато аристократів, були жертви і серед лицарів, і серед мирного населення. Але найбільшою втратою стала смерть єдиного племінника короля, сина герцога Елібрійського. Хлопчик не пережив вторгнення.

- Кажуть, у Лімерії скоро з’явиться справжній важіль контролю! – захоплено прошепотіла Коллет.

- Це має бути щось вагоме, - зацікавлено промовила Айша, - що ж таке Лімерія може запропонувати Елібрії в обмін на прийняття її умов?