Читати книгу - "Дівчина з ведмедиком"

й загадка їхнього поєднання завжди мене лякали. Я завжди ставився до слів підозріло і з сумнівом, як до істот жорстоких і небезпечних, двозначних і зрадливих. Слова вульгарні, нікчемні й двозначні. Вони готують зраду, вони скрізь підстерігають людину, чекають її напоготові, щоб заволодіти людиною і згубити її. Я не належу до числа тих, що вміють робити їх лагідними й покірними. Передо мною вони, безглузді й пустельні, вставали сторч. Я ворогував зі словами. Слова завжди відштовхували мене від себе.

Хоч як я намагаюсь взяти ініціятиву в розмові у свої руки, Зина міцно тримає її в себе. З мистецтвом найдосвідченішого дипломата вона усуває небезпеку слів, що хоч трохи натякали б на одвертість, або ж виходили за рямці звичайної балачки "на людях". Вона знає, що я, чекавши її до себе, чекав од неї пояснень і визнань і готувався висловити їй свої, але, щоб зробити навпаки, вона замкнулась, зачинилась у собі.

Зина любить позувати. На цей день, зі звички суперечити, вона вибрала для себе позу офіційного візиту. Я сподівався на щирість, вона буде офіційною. Я розраховував на визнання, вона говоритиме загальні фрази. Я шукатиму одвертости, вона вбереться в тони ригористичної стриманости.

Гаразд, хай буде!.. Розмовлятимемо за тістечка, пастилу й різницю між портвайном і рожевим мускатом. Удаватимемо, що ця розмова мені дуже до вподоби. Це єдиний спосіб зробити так, щоб Зина кинула говорити про тістечка.

Побачивши, що я не докучаю їй розмовами про свої почуття, Зина губить інтерес до теми про київські кондитерські. Упевнившись остаточно, що я не порушую доброго тону, вона робить спробу мене подратувати.

5

Зина, затишно підібравши ноги, сидить у куточку глибокого крісла. Коротка спідниця трохи загорнулась і дозволяє бачити не тільки напрркені м'язи литок і обтягнені шовком панчішок коліна, а й смугу засмаленого тіла, що своєю смуглявістю відтіняє сіро-сталевий тон її панчіх. Тоді саме починали носити короткі спідниці, і Зина носила найкоротші.

Я не скажу, щоб мене не дратувала ця спідничка, укорочена на два сентиметри проти звичайної, та що мені байдуже було дивитись на оголене тіло. Але я хитався, чи це спідничка загорнулась випадково, чи, може, ця смуга оголеного тіла — свідомо розрахований виклик, щоб тільки зачепити мене?

Я перехоплюю побіжний Зинин погляд, коли вона швидко озирнула себе і, озирнувши, не поправила убрання. Немає сумнівів, Зина бачила й знає, що в неї видко панчішки більше, як слід, і над ними смугу смуглявого тіла.

Карти стасовано й розкладено. Винова краля лягла навскоси від валета. "Робіть гру, громадяни!"

Зина не сумнівається, що мою карту буде бито. Вона розраховує на те, що я потраплю на гачок, спеціяльно для мене поставлений і, коли живчик почне битися швидше в мене в скронях і я не зможу заховати свого хвилювання, тоді вона мене висміє. Вона одягне маш-кару дитячого наївного нерозуміння і з уїдливою безцеремонною одвертістю почне запевняти, що я помилився, що вона, правда, прийшла до мене, та це зовсім не дає мені права й підстав поводитись з нею, як з будь-якою легковажною дівчинкою, і що, взагалі, вона ніяк не чекала від мене, людини вихованої й чемної, такої зіпсованосте й прикрої для її особи настирливости.

Я стиснув зуби, я витягнув руки, торкнувшись підлоги. Я не витримав того почуття гіркого болю, що його викликала в мені сьогоднішня Зинина гра в ескапади. Невже ж вона не може ніколи, хоча б на хвилину, бути простою й щирою? Я сказав:

— Ви, Зино, назвали мене сьогодні людиною методичною й сухою, одне слово, різкіше висловлюючись, педантом Я не сперечатимусь з цим, але я мушу зазначити, що те, що ми говоримо про інших людей, завжди є тільки самовизнання. Наші закиди іншим людям майже завжди приховані самообвинувачення... Отже, це Ви самі, Зино, надто тверезі й розсудливі, надто методичні. Ви поводитесь не як дівчина, а як жінка, що багато бачила, пізнала й пережила. Ви, правда, здібні на найдражливіші та найнесподіваніші ескапади, на ентузіястичний запал, але я, спостерігавши Вас, завжди дивувався Вашій байдужій досвідності. Звідкіля вона у Вас? Ви рідна сестра стриманої й тверезої Лесі; та вона з отією твердістю перед Вами не більше, як наївна мала дитина.

Зина не тільки не розсердилась, але їй навіть сподобалась моя характеристика. Вона любить слухати, коли говорять про неї.

— Не Вам, Іполіте Миколайовичу, — відповідає мені Зина, — нарікати на це. Коли б учора, розв'язувавши задачку, я не забула деяких формул і теорем і не заплуталась в загальному ході рішення, я, мабуть, ніколи б в світі не написала того, що написала. Визнайте, що сумбурний хід задачки можна було закінчити тільки тією безглуздою фразою, що нею її закінчено. Коли я сьогодні прийшла до Вас, то дякуйте винятково моїй методичності й послідовності.

Зина випила портвайну, поправила спідницю й, жартуючи, додала:

— Та, мабуть, справді, мої раптові вчинки це, власне, зворотний бік моєї розсудливости. Налийте мені, Іполите Миколайовичу, ще трохи портвайну і вип'ємо за обмірковані випадковості та за розсудливість, що вміє бути безглуздою.

Ми торкнулись чарками. Задзвеніло шкло, і легкий дзвін шкла в кімнатних присмерках продзвенів, як порцелянові хінські дзвіночки в стилізованій Андерсеновій казці "Про солов'я й троянду".

6

Чи не прийшов, нарешті, найзручніший момент заговорити за те, що я хтів би сказати? Але як сказати, що сказати й з чого почати?

Мені бракує слів. У мене їх менше, як у того героя гоголівського "Одруження", що запевняв свою наречену "Влітку багато буває мух". Він мав рацію; з ним не можна сперечатись; що більше